UA | RU
22 квітня 2021, 15:00 2820

Мер Івано-Франківська Марцінків: Ніхто не народжується "вічним мером" чи "вічним депутатом"

Івано-Франківськ зустрів людними вулицями – він вже більше тижня як вийшов з "червоної зони". Та міський голова, який щодня, включно з вихідними, бере участь у різноманітних подіях і навіть на інтерв’ю прибіг "між заходами", закликає "на розслаблятися", бо новий карантин – це новий удар по економіці міста
Івано-Франківськ зустрів людними вулицями – він вже більше тижня як вийшов з "червоної зони". Та міський голова, який щодня, включно з вихідними, бере участь у різноманітних подіях і навіть на інтерв’ю прибіг "між заходами", закликає "на розслаблятися", бо новий карантин – це новий удар по економіці міста

Про його місто, його політику і його стосунки з іншими гілками влади – в ексклюзивному інтерв’ю RegioNews з Русланом Марцінківим.

Руслане Романовичу, від 11 квітня Івано-Франківськ вийшов із "червоної зони" карантину і одразу перескочив у "жовту". Складно сказати, яка в цьому логіка, але…

У нас не завжди треба шукати логіки… (сміється). Головне, щоб ми не розслабилися і знов через три тижні не повернулися до "червоної" зони. Треба бути трохи обачним. Зараз мали пару теплих днів – то люди так вийшли після цієї "червоної зони", що було враження, що все: завтра потоп, останні дні… Тому загроза є. І хочеться, щоби франківці пам'ятали, що від нас залежить, чи ми знову не повернемося в "червону зону". Хочеться, щоби всі дотримувалися правил: "жовта" зона не означає зняття карантинних вимог. І поки ми всі не вакцинуємося, або більшість, - доти треба дотримуватись карантинних вимог.

А раніше ви були противником жорстких карантинних вимог…

Я противник такого карантину. Коли нібито не можна працювати, але насправді "якщо дуже хочеться, то можна". Тому що я не бачу логіки в тому. Знаєте, "червона зона" - а всі працювали! Хіба, може, тільки ринки закриті – тобто таки знайшли тих, кому не дозволяти. Такі наші подвійні стандарти в Україні: якщо ти ближче до влади, то тобі можна зробити виняток, а якщо ти далі від влади – то виконуй усі вимоги. Тому я і досі вважаю, що обмеження повинні бути, але вони повинні бути розумними: не закривати економіку, не закривати бізнес. Вважаю, що не до кінця допрацьовують поліція, санепідемслужба. Але в нашій країні карантин вигідний тій самій поліції, епідемслужбі та іншим. Тому що це якраз і можливість розділити на "свій – не свій".

Скільки Івано-Франківськом втрачено за період карантину?

Ну, рахуйте: 30 мільйонів ми зараз виплатимо з міського бюджету на допомогу підприємцям. Приблизно один-півтора мільйони щотижня йде на виплату інших матеріальних допомог: хворим на ковід, на поховання померлих від ковід, різні матеріальні допомоги. Це кожний тиждень епідемії!

Скільки часу триватиме відновлення, повернення до того рівня, з якого почали втрачати?

Повернемося десь до кінця 2022-го – якщо населення вакцинуємо.

А як з вакцинацією?

Ми готові вакцинувати. Але коли на 300 тисяч населення 4 тисячі людей вакциновано – це крапля в морі, це не дає ефекту.

Що думаєте про "Буковель"? Адже те, що він працював – це ніби й непогано, адже це робота економіки, це податки в бюджет…

А ви поцікавтеся, скільки податків у бюджет "Буковель" платить (усміхається). Зрозуміло, що "Буковель" - це ще й туристична галузь, яка навколо нього працює, і так, вона, можливо, дещо більше сплачує. Але в цьому випадку неправильною була позиція, що "Буковелю" можна працювати, а малому бізнесу - ні. Вважаю, що нічого би не було страшного, якби там працював поруч і якийсь один-другий промисловий магазинчик – одна людина на 20 квадратних метрів, і це було б дієвіше з дотриманням протиепідемічних обмежень, ніж такі карантинні "качелі". А зараз ми героїчно думаємо, як виплачувати карантинні допомоги малому бізнесу.

Знову ж таки, тут питання засадниче: карантин має бути однаковий для всіх. А в нас винятки почалися з самого початку: "Епіцентр", "Буковель", оці всі ломбарди, магазини із золотом… Люди це все відчувають. І коли поруч стоять два магазини - один із золотом відкритий, а магазин з капцями має закритися – то люди справедливо питають, чи золото є предметом першої необхідності. Ну але всі звикли вже, що як і за радянських часів: центральна влада - далеко, а ми тут якось виживаємо на місці.

П'ятниця - час для ранкової інспекції містом!

Тобто головне прохання до центральної влади – не заважати?

А ще радитися і приймати мудрі рішення. Я розумію, що потрібно показувати якусь діяльність – нібито "ми щось важливе робимо". Але це "важливе робимо" можна показувати в інший спосіб. Це як були поставили отой намет, "мобільний госпіталь"… Ну до чого то було ставити в Богородчанах? Хотіли налякати людей? Та також можна в інший спосіб це робити. Ну, було там кілька хворих, але це більше - показуха, ніж реальна ситуація. Бо поруч стояли обласні лікарні, які були незаповнені і можна було туди класти пацієнтів. Немає державниицької позиції. Ми звикли таким "совком" мислити, радянською ментальністю. Покоління міняються, а радянська ментальність залишається.

Але ви також управлінець, і уже не вперше, і не тільки в місцевому самоврядуванні, а й були народним депутатом. Ви не заражені цим радянським, совковим?

Стараюся говорити і робити те, що думаю. Багатьом це не подобається. Але вважаю, що зараз так потрібно. Не треба "завивати в папірці" і говорити ті речі, які "правильні" для когось. Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

Тоді перейдемо до "справ управлінських". Чому "Свобода", вигравши вибори в Івано-Франківську і маючи, можна сказати, "марцінківську монобільшість", роздає по шматочкам владу (наприклад, посади) усім охочим? Це така політика?

Роботи вистачить всім. Сьогодні маємо три політичні сили в міській раді – "Свобода" і ще дві. "Європейська солідарність" - це будівельне "лоббі" в міській раді, і вони це не приховують. "Батьківщина" - це ще певна частина, всі працюють у своїх галузях – ну нехай працюють для міста. Не таке в нас велике місто, щоб десь щось ділити. І всі напрямки представлені у виконавчому комітеті.

А навіщо вам так багато людей у виконавчому комітеті - 49? Їх не важко зібрати?

Якраз такою кількістю легше управляти. Тому що коли це вісім чи десять людей, то буває складно зібрати п'ять голосів для прийняття рішення, а коли це 60, то 31 зібрати завжди легко. Це вже управлінське… (сміється). Вони працюють на громадських засадах – мені це не заважає, але вони є виразниками якоїсь певної думки, певного середовища: церкви, патріотичних організацій, різних політичних сил. Нехай краще я від них тут взнаю інформацію, що щось їм не подобається, ніж вони вийдуть на вулиці. Така логіка процесу. Ну і окрім того, у мене є 18 сіл тепер (в Івано-Франківській ОТГ), і я був змушений взяти 18 представників сіл для того, щоб чути думку кожного села – до прийняття закону про старост. Зараз закон уже прийняли, сподіваюсь, що президент його підпише. Я не бачу якоїсь проблеми у великій чисельності виконавчого комітету. У нас виконком проходить злагоджено. Не скажу, що одностайно, але, в принципі, проблем з його проведенням немає.

Ну добре, виконком - на громадських засадах, а десять заступників? Вони ж на зарплаті…

Кожен з них на своєму місці. Якщо людина хоче рости – ну, будь ласка. Якщо він був начальником департаменту, то що, шкода написати, що він заступник? Є два політичних заступники – один від "Батьківщини" і один від "Європейської солідарності", решта також мають свої напрямки роботи. Аби хотіли працювати на сто відсотків – роботи вистачить усім. Тому що викликів перед містом є дуже багато. Уявіть собі, заступник з освіти, культури, роботи зі ЗМІ курує тільки освітніх закладів майже 140! Це хоча б об’їхати кожен заклад, по одному в день – скільки часу треба? Мені це нереально. А це 140 директорів і 140 колективів, з якими треба співпрацювати, шукати можливості.

Або переведення міста на індивідуальне опалення – це величезний напрямок, це щоденна безперервна робота: збори в будинках, переконати людей, вкладати гроші. Я вже не кажу про дамби, каналізації, водопостачання… Насправді кожному з заступників є можливість працювати. Хоча в ідеалі їх мало би бути сім: як кажуть фахівці з економіки, семеро - це ідеальна структура. Тут трохи більше – два політичних, плюс секретар міської ради. Не бачу в цьому трагедії. Вважаю, що проблема в нашій державі – це працездатність і керівників, і підлеглих. Ми просто повинні робити свою роботу добре, тоді її всім вистачить, і країна буде розвиватися. Поки що ми до цього не дотягуємо.

А не проблема, що у складі міської фракції "свободівців" більше половини депутатів не є членами партії Олега Тягнибока? У "Свободі" після усіх призначень та змін у складі фракції членів партії - лише 11 з 28-ми…

Чесно кажучи, я їх навіть не перераховував – хто партієць, а хто ні. Для мене вони всі є приналежні до "Свободи". Це все - наші люди, наша команда формувалася за ідеологічним виразником і показником. Якщо захочуть стати членами "Свободи", я буду це тільки вітати. На відміну від інших фракцій, наша – достатньо міцна. Ми зазвичай голосуємо одностайно: ціла фракція або "за", або "проти". Якщо десь інакше – ну, це коли беруть у списки якихось бізнесменів, які вкладають у кампанію і потім можуть якось впливати. У нас такого нема.

Про "свободівських" мерів кажуть, що вперше вони обиралися за ідеологічними мотивами, а вдруге – більше за господарськими. Чи не втрачається ваша "свободівська" ідеологія?

До того, як я став міським головою, я вже був і місцевим депутатом, і секретарем міської ради, і народним депутатом, так що вже демонстрував і господарські здобутки. Тому мене обирали не тільки за ідеологією. Так, ідеологія важлива, але господарські моменти також. На цих виборах, мабуть, спрацьовували декілька речей. Перше: люди бачили певні господарські успіхи, так. Друге: люди не хотіли "нового". Вже спробували "нове" у Верховній Раді (з 11-ти нардепів, які представляють Прикарпаття у парламенті, дев’ятеро – від "Слуги народу" - ред.) і з президентом. Тому десь уже хотіли, щоб була стабільність. Уже було розчарування у суспільстві загалом, відповідно вирішили, що хай краще вже буде стабільність хоч тут на місцях. У центрі вже дали шанс поміняти, і от що вийшло... І третє – це постійна комунікація з людьми. "Свободівські" мери постійно спілкуються з людьми, і люди це відчувають. Це не означає, що помилок немає – помилок не може не бути, якщо щось робиш. Безпомилковий лиш той, хто нічого не робить – його і критикувати нема за що. І завдяки постійній роботі і постійному спілкуванню люди бачать, що, незважаючи на будь-які обставини, місто йде вперед.

Довибори до Верховної Ради (округ №87) не стосуються вас напряму як мера. Але там був кандидат від "Свободи", і він не виграв. Ви – один з перших озвучили це. Пізніше Руслан Кошулинський зробив заяву про те, що були фальсифікації і потрібні перевибори. Але ви вже визнали поразку "Свободи". Чому "Свобода" так швидко здалася?

Наша участь у цих виборах продемонструвала, що ми мали шанс перемогти. Не на 100% ми ним скористалися – з різних причин. Але якщо б ми були на 5-6 тисяч голосів попереду, ніхто би в нас не вкрав цю перемогу. Це перше.

Друге: коли ми стартували, ніхто не вірив, що ми можемо позмагатися з Шевченком, який стартував з 62 відсотками, і з кандидатами, які витрачали на компанію шалені кошти. Я вважаю, що тут ми недопрацювали. Всі разом. Я підтримував Руслана Кошулинського. Тут просто специфіка виборів трошки інша. В міській місцевості, в більших населених пунктах Кошулинський виграв, але в селах він не виграв. Тому що сільський виборець трошки іншим способом голосує, інші в нього пріоритети. Ми можемо говорити: так, підкуп виборців був. Так, фальсифікації були на ряді дільниць. Але якби ми мали кілька тисяч голосів більше, ніхто би нічого не міг заперечити. Цих голосів не було.

Так, усі побачили, що влада може таким, скажімо, адміністративним методом "переголосувати" чи перерахувати голоси (бо ж не важливо, хто і як голосує – важливо, хто і як рахує). Це показало те, що треба готуватися до наступних виборів – і президентських, і парламентських, де такі технології будуть пробувати застосовувати. Єдине, що це буде важко застосувати в масштабі цілої країни, бо треба мати шалену кількість людей, які будуть це робити. Але це певний урок для всіх нас. Будь-який програш – це урок, який треба використати. А те, що ми здалися… Що значить "здалися"? Офіційна інформація, по "живих" протоколах – ми на тисячу голосів програли. Воно є, і ти нікуди не дінешся. Якщо я фальсифікатора за руку не злапав на дільниці, то крути, не крути – це поразка, і треба її визнавати і рухатися далі. Це - не слабкість. Кожна поразка вчить і дає можливість виграти далі.

Хто більше фальсифікував? "ЗеКоманда" чи команда Шевченка?

Обидві. Що ті, що ті на своїх дільницях підкидували бюлетені, і я плюс-мінус знаю, на яких дільницях, їх є 15-20. І це урок на майбутнє: треба мати структуру. Важко вести вибори з Франківська, не маючи сильних структур у районах. Ну але тут вибори були побудовані на великих грошах. Технологічно ми все ніби правильно зробили – якщо би це були демократичні нормальні вибори без підкупу виборців, без фальсифікацій, без "мереж", ми би виграли. А так… Ну людина ж прийшла. Ну, продала вона свій голос за 500 чи 1000 гривень, але вона прийшла з паспортом. Як ти їй можеш заборонити проголосувати? Не доведеш же ж. Це усвідомлений вибір, тільки іншої категорії. На жаль, багато людей продали свій голос через розчарування. І чим менше село, чим менше населення в ньому, чим бідніші люди, тим легше їх купити. Це приклад того, що цій владі не потрібен середній клас – тільки багаті і бідні. Бо бідних легко купити. Ці вибори яскраво це показали.

Про співпрацю міської влади з обласною. Так виглядає, що з облрадою у вас усе чудово, адже її очолює ваш однопартієць і також уже не вперше (Олександр Сич уже втретє обраний головою Івано-Франківської облради – ред.) Мабуть, ви близькі не тільки за ідеологією, а й інтелектуально – у нього близько 40 наукових праць, а ви також недавно захистили кандидатську дисертацію

В цьому плані трохи інакше (сміється), Олександр Максимович - він класичний науковець, я таким не є. Я більше практик, але мені дуже близька тема служби безпеки ОУН: і по духу, і в мене до неї сімейний інтерес - в родині моєї мами був есбіст, який, щоби не здатися в полон, підірвав себе гранатою… Тому й захищався я саме по цій темі - "Правові засади створення та діяльності Служби безпеки ОУН". Не хочу хвалитися, що я в ній один з кращих, але скажу, що знаю в ній дуже багато – і в документах, і у психології, і в юридичних аспектах. Мені важлива була саме ця тема, і я б не захищався за іншою. Тобто якби не ця тема, я би не взявся за наукове дослідження…

Тобто все одно з облрадою стосунки дуже добрі. А з обладміністрацією?

Робочі. Нам треба співпрацювати, це - влада. Не йдеться про якісь особисті вподобання.

Голова Івано-Франківської ОДА Андрій Бойчук свого часу був сотником Майдану, так виглядає, що ви з ним мали би бути на одній хвилі. А ви разом з мітингувальниками йдете до нього протестувати проти локдауну…

Думаю, він неправильно робить, що не виходить до людей. Навіть якщо тебе не обирали люди, ти все одно маєш з ними спілкуватися. Не можна від них відсторонитися. Тому вважаю, що ця його позиція неправильна. Бачите, я озвучую те, що відчуваю правильним. Але я не скажу, що в нас погані стосунки. Нормальні, робочі. Я розумію, що він у вертикалі влади, яка працює за якимись правилами. Ми співпрацюємо в тих чи інших питаннях розвитку міста. Не можна ж відокремитися одне від одного.

Нещодавно ви повідомили, що збираєте добровольчі загони. Керівник Генштабу дуже швидко заявив, що цього не потрібно робити і нагнітати ситуацію. Для чого ви ці загони збираєте? Справді вважаєте їх необхідними чи це якась піар-акція?

Історія показує, що війна неминуча. Чи буде вона завтра, чи післязавтра – до неї треба бути готовими. Чому ми не готуємося, а сидимо в кущах? У мене в муніципальній інспекції є хлопці, які воювали, їх 29. По всій структурі – їх до трьох сотень. Більшість з них, зрозуміло, в разі ескалації підуть на війну. Тому що вони це пережили, їм сниться та війна, вони її відчувають. От зараз я їду на Схід, то серед них бажаючих поїхати багато. Тому вважаю, що воювати мають ті, хто вміють.

Було ж колись багато випадків, що коли починалася війна, батьки йшли за дітей. От і зараз – якщо батько служив в радянській армії, має навички, а син його зараз працює, і батько хоче піти на війну замість сина, чому б держава це не стимулювала? Навіщо призивати тих, хто не хоче воювати? А якраз ті, хто хочуть, мають бути в списку в першу чергу. Більше того, вони мають бути в одному загоні. Вони тоді будуть ефективними, коли відчуватимуть, що їм у спину ніхто не вистрелить. А при нашій кількості спецслужб, які працюють в міністерстві оборони та інших, треба бути готовим до всього. 2014 рік показав, що якби не добровольці, то хтозна, де би ми вже ворога зупинили. Тому треба просто бути готовими. Це ж не порушення закону – мати список добровольців в разі чого. Ну є список – люди з нашої структури, які хочуть піти добровольцями.

Збір гуманітарної допомоги хлопцям, що захищають Україну у війні на сході

Це ж не означає, що вони вже сьогодні з автоматами ходять по вулицях?

Звичайно, ні. Це означає, що вони зголосилися: в разі чого ми перші підемо. Ще давні римляни говорили: хочеш миру – готуйся до війни. Тому ми мали би зараз показувати, що ми максимально готові до війни. Щоб ворог не поліз, треба показати, що маємо зуби. На всіх рівнях. В кожному обласному центрі щоб була територіальна оборона, вчили стріляти з автоматів, кулеметів… Це не означає, що ми агресивні. Ми просто готові.

Але Хомчак сказав це не робити. Ви тепер зробите що?

Ну, Хомчак сказав. А в мене вже є список. І що? Це заборонено законом – мати список людей, які готові захищати свою країну? Якби ми в 2014 році думали, як хто ставиться, то цієї країни вже би не було. Сьогодні треба показувати, що ми готові до відсічі. Це приклад інформаційної війни. Ворог буде бачити, що ми готуємося, задумається про свої великі втрати. А показувати слабкість в переговорах – можна програти, не почавши бій. Ми не маємо ховати голову в кущі. Бо їм до лямпочки – Москві і її посіпакам, що ми заявляємо, що ми їх не будемо турбувати.

Стати мером після Верховної Ради – це не пониження статусу?

А що там робити у тій Верховній Раді? Кнопки тиснути? Для того, щоби там щось зробити, треба заходити великою командою і щось змінювати. Одному чи кільком там нема що робити за великим рахунком. Ну я був народним депутатом два роки. Чесно – тут набагато динамічніша робота. Набагато відповідальніша. Я взагалі переконаний, що має бути прийнятий кодекс, де має чітко розмежуватися, чим займається держава (оборона, зовнішня політика), а чим місцеве самоврядування (ремонтувати дороги, парки, сквери, комунальний транспорт тощо). Половина податків має залишатися на місцях, половина - йти до державного бюджету. І тоді буде спокій.

Ситуація, яка є зараз, рано чи пізно призведе до нездорових федералістичних процесів – того, що було в Донецьку і Луганську, коли лунало "ми годуємо всю країну". Сьогодні держава і самоврядування підміняють одне одного в своїх функціях. І ми розказуємо щось: про децентралізіацію, якої не існує (бо насправді є фінансова централізація), підміняємо децентралізацію адміністративно-територіальною реформою. Ми зробили адміністративно-територіальну реформу, але не зробили децентралізацію, бо не віддали ресурси і повноваження. Тобто скрізь – підміна понять! Годі брехати один одному. Час говорити правду. Бо ми всі одне одному брешемо на всіх рівнях, а потім дивуємося, чого це люди не дотримуються правил. Люди бачать усе і кажуть: ви ж там брешете, то чому я маю виконувати? Ось у чому причина проблеми недовіри.

Про недовіру. Якось ви сказали, що у вас в аптеках почали продавати вакцину. Але потім заявили, що помилилися. Казали?

Казав. Але не все, що казав, можна казати. Кажу ж: ми в країні живемо, де одне одному брешемо. Час говорити правду. А ніхто цієї правди не хоче.

Про одного із "свободівських" мерів пишуть, що йому, можливо, вже затісно в рамках одного міста. А вам – ще не тісно в рамках одного міста? Ось справді ми з вами говорили ніби про Івано-Франківськ, а перейшли вже на загальнодержавні теми….

Всьому свій час. Ніхто не народжується "вічним мером" чи "вічним депутатом". Поки що громада доручила мені на п'ять років управляти містом. Є багато речей, які я маю завершити. Я почав будувати міст, розпочав транспортну реформу, інше. Тому я маю відповідати за це перед людьми. А те, що я мислю загальнодержавними критеріями… Не може керівник обласного центру не мислити загальнодержавними критеріями. Як би ми не хотіли, Нью-Васюки ми не побудуємо, все одно маємо навколо обставини, які впливають на нас. Пандемія впливає на мерів, тому що вони виділяють більше коштів на лікарні, на кисень, а менше ремонтують дороги. Війна також впливає на мерів, законодавство впливає, фінансова криза. Ми не живемо в ідеальному світі. Все взаємозалежне.


 
Підписуйтесь на RegioNews

Натисніть «Подобається», щоб читати
Regionews.ua в Facebook