Мости, нагороди і посади. Як "свободівські" мери взаємодіють із "Слугою народу"

Після тріумфального повернення мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа з Києва із президентськими грошима на давно очікуваний франківцями міст RegioNews проаналізував, як складаються у Володимира Зеленського та партії "Слуга народу" політичні стосунки із керівниками тих міст на заході країни, які прийшли до влади під прапорами ВО "Свобода", котра загалом нещадно критикує президента і його політичну силу.

Міст дружби

Міст на Пасічну через Бистрицю Солотвинську уже став справжньою легендою-довгобудом у Івано-Франківську. Ми вже писали про те, з якими труднощами втілюється цей проєкт у життя, бо обіцяне будівництво розв'язки улітку так і не розпочалося. Втім, деякі роботи в околицях майбутнього мосту все-таки ведуться (оновлюється стара частина вулиці Надрічної – її планують використати під час перекриття основної частини ключової міської магістралі). А 9 вересня мер Івано-Франківська порадував містян радісним постом у соцмережі, написаним прямо у дорозі зі столиці: "Міст буде!"

"Деталі", які обіцяв Руслан Марцінків "згодом", виявилися наступними. Об'єкт підтягнули до президентського проєкту "Велике будівництво", тож тепер на нього дасть гроші й центральна влада. Конкретно цього року – 100 мільйонів гривень, продовжиться фінансування і у 2022-му. При цьому на радощах щодо "мостової перемоги" Марцінків нафотографувався із прикарпатськими народними депутатами від "Слуги народу" – Едуардом Прощуком (Калуш і Рогатин) та Василем Вірастюком (скандальна епопея у Надвірній) та подякував їм за допомогу, замаскувавши подяку під слова про "усіх" та "незалежно від політичної сили". Хоча із семи нардепів Івано-Франківщини п'ять є "слугами народу", шоста – однопартійниця Марцінківа Оксана Савчук, а сьомий, Андрій Іванчук із групи "Довіра", у історії з мостом взагалі не фігурував.

Також міський голова Франківська не забув похвалити "розуміння" Зеленського щодо важливості цього об'єкту для місцевої громади та всієї області. Одним словом, виглядає на те, що у "свободівського" мера із президентською політсилою налагодилися певні конструктивні стосунки. Тут варто згадати, що, на відміну від "замайбутнівця" Олександра Шевченка, який до останнього боровся із "слугою" Вірастюком за перемогу на довиборах, "Свобода" в особі кандидата Руслана Кошулинського та головного представника партії в регіоні Марцінківа не особливо то і воювала із "Слугою народу", хоча шанси на перемогу мала теж непогані.

Та й єдина "свободівка" у нинішній Верховній Раді - вищезгадана Савчук - неодноразово голосувала в унісон із монобільшістю. Скажімо, коли через парламент протягували перше читання скандального "закону про олігархів", який не підтримали не тільки принципово опозиційні "ЄС" та "Голос", а й "Батьківщина", котра ситуативно була готова допомагати владі, ця представниця ВО "Свобода" віддала свій голос "за". Що, звісно, в практичному сенсі не мало якихось серйозних наслідків (без її голосу було б 274, більш ніж достатньо для ухвалення рішення), але як акт символічної підтримки ініціативи президента Зеленського кинулося у вічі.

Коаліція у "файному місті"

На сусідній Тернопільщині обласним центром уже третій термін поспіль керує інший представник партії Олега Тягнибока - Сергій Надал. Як і Марцінків, він має у місті досить потужну підтримку – скажімо, вибори-2020 він виграв із більш ніж упевненим результатом в 74,6%. У кандидата від "Слуги народу" Віктора Гевка (брата нардепа від "СН" Володимира Гевка), до слова, було аж п'яте місце і усього лиш 3,7%. У міській раді "Свобода" створила коаліцію із пронадалівською партією "Порядок. Відповідальність. Справедливість", а три депутати від президентської політсили (серед них і конкурент-невдаха на мерських виборах) жодної погоди не роблять. Та співпраця "свободівців" зі "слугами" уповні проявилася у іншій регіональній раді – обласній.

Там після виборів найбільшу фракцію сформувала "Євросолідарність" – 17 депутатів. У "Свободи" друга за величиною фракція – 13 голосів. Разом це складає майже 50% ради, але коаліція на Тернопільщині сформувалася у зовсім іншій конфігурації - "свободівці" домовилися про співпрацю із "За майбутнє" та "Слугою народу", розділивши владу на трьох. Облраду очолив представник партії Тягнибока Михайло Головко, його заступниками стали "замайбутнівець" Володимир Болещук та "слуга" Ігор Сопель.

Місцеві ЗМІ ще у минулому листопаді упевнено стверджували, що така ситуація фактично віддає в руки Надалу, крім власної міської ради, ще і раду обласну, утворюючи таким чином "моновладу" представника "Свободи" у цілому регіоні. І, схоже, президентську партію така ситуація не особливо напружує. Принаймні, Зеленський, нагороджуючи державними нагородами до Дня Незалежності різноманітне чиновництво, серед міських голів виділив двох. Один із них – це очільник Житомира Сергій Сухомлин, заступник голови Палати місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад, який Зеленський створив для противаги меру Києва Віталію Кличку та очолюваної ним Асоціації міст України (АМУ). А другий – якраз тернопільський міський голова Надал.

Кличко, газ і розкол

До речі, про АМУ. Ще одна область на заході, два найбільших міста якої очолюють представники "Свободи", – це Хмельницька. Олександр Симчишин виграв вибори міського голови обласного центру навіть впевненіше за своїх колег Марцінківа та Надала – 86,8% ("слуга" Інна Ящук набрала лише 4,9%). А у Хмельницькій міськраді "свободівці" під локальною вивіскою "Команда Симчишина" здобули собі монокоаліційний статус – 26 депутатів із 42-х (61,9%), тож можуть собі дозволити не зважати на чотирьох депутатів від "Слуги народу".

У обласній же раді, де на виборах-2020 традиційно "слуги" набрали більше навіть на заході, "симчишинці", як і сусіди-"надалівці", створили коаліцію на трьох - із фракцією "За майбутнє", але третім учасником стала не "Слуга народу", а "Європейська солідарність". Таким чином, у Хмельницькому президентська партія не увійшла до владних структур, і наслідком такої політичної конфігурації в області є те, що, наприклад, мер Хмельницького Симчишин вирішив судитися із дочірньою структурою державного "Нафтогазу", до того ж, за прикладом опозиційного не просто "Слузі народу", а особисто Зеленському Києва. Власне кажучи, ця ідея – спробувати вибити через суд із "Укргазвидобування" дешевий український газ – схоже, і з'явилася десь усередині прокличківської Асоціації міст України. Тож очікувати на якісь теплі стосунки Симчишина із "зеленою" президентською партією не доводиться.

А от на півдні області, у Кам'янці-Подільському, ситуація протилежна. Тамтешній мер-"свободівець" Михайло Посітко виграв вибори у впливового місцевого політика Володимира Мельниченка у другому турі, причому досить несподівано (програвши тур перший у 5%). До того ж, не без підтримки нинішнього кам'янецького нардепа-мажоритарника, "слуги" Ігоря Марчука (і, звісно ж, формального учасника перегонів від "СН" Сергія Ведернікова). Втім, у Кам'янець-Подільській міськраді після виборів склалася дуже цікава ситуація. Пара "Свобода" - "Слуга народу" отримала рівно половину від усіх місць (11+8). І ще один, вирішальний голос самого міського голови. Здавалося б, і тут коаліції "свободівців" та "слуг" бути.

Але частина фракції "СН" (яка контролюється усе тим же Марчуком) раптом пішла в розкол – три депутати, зокрема, і недавній ситуативний союзник "Свободи" Ведерніков – вийшли з-під партійного контролю. Причиною стало кадрове питання – крісло секретаря міськради, яке "Свобода" захотіла залишити за собою, а з іншого боку на нього накинув оком Сергій Самсонюк, один із трьох "слуг-розкольників". Тож, попри підтримку "Слуги народу", у кам'янецького мера-"свободівця" досі немає секретаря. І не схоже, що ним стане той, кого хотів би бачити саме градоначальник Посітко.

Щодо ж глобальних висновків із політичних хитросплетінь у західній частині України, то можемо зробити висновок, що "свободівські" мери великих міст регіону – попри полум'яну антизеленську риторику лідера партії Олега Тягнибока – в цілому досить успішно співпрацюють із осередками "Слуги народу" на місцях. Не завжди це приносить результат, але, принаймні, жителям Івано-Франківська хочеться вірити, що довгоочікуваний міст на Пасічну, з якого ми розпочинали цю статтю, нехай і під вивіскою "Велике будівництво", таки з'явиться на світ і вирішить частину транспортних проблем міста та регіону.