Свободівський анклав: в чому секрет успіху мерів Хмельницького, Івано-Франківська та Тернополя

В трикутнику трьох західноукраїнських міст партія Олега Тягнибока (а у випадку з Хмельницьким – її нащадок у вигляді "Команди Симчишина") продемонструвала вражаючий результат – кандидати у мери переконливо виграли у першому турі і провели у міськради потужні фракції.

Чим пояснити такий успіх при загальній пасивності лідера "Свободи" та головних партфункціонерів, розбирався RegioNews.

Феномен Симчишина - 88% у Хмельницькому

Олександр Симчишин п’ять років тому став мером Хмельницького завдяки партії "Свобода", яка на той момент ще була досить популярною завдяки участі у Майдані, зовсім недавно мала свою фракцію у Верховній Раді, а на Західній Україні зберігала статус мало не гегемона завдяки виділеній після Революції гідності квоті. Тож Симчишину у 2015-му доволі легко вдалося здобути перемогу у лояльному Хмельницькому. Тим більше що у місті його вже більш менш знали по роботі у міськраді і в облдержадміністрації, де він певний час навіть виконував обов’язки голови Хмельницької ОДА.

А на виборах-2020 міський голова Хмельницького поставив рекорд – він у першому турі мерських виборів здобув переконливу перемогу з вражаючим результатом у 88% голосів виборців. Тим самим Симчишин перевершив і чернігівця Владислава Атрошенка, і маріупольця Вадима Бойченка, і харків’янина Геннадія Кернеса, і вінничанина Сергія Моргунова. Та навіть своїх найближчих сусідів-"свободівців" з Тернополя та Івано-Франківська.

Його партія "Команда Симчишина" також взяла більше половини мандатів в Хмельницькій міській раді, що дозволяє новому-старому меру спертися на свою власну переконливу монобільшість (близько 2/3 депутатського складу) і не вступати в коаліції з будь-якими іншими політичними силами – "ЄС", "Слугою народу", "Батьківщиною" та, ймовірно, "За майбутнє", які проводять в раду по кілька депутатів.

Такий результат Симчишина та його команди є закономірним. Причому не з огляду на популярність "Свободи" у місті, як це сталося у 2015 році, а завдяки успішному управлінню містом, мешканці якого не можуть не бути задоволені своїм міським головою. Протягом останніх п’яти років Хмельницький справді продемонстрував неабиякі успіхи у налагодженні міського життя. Тут підтягнули інфраструктуру, охорону здоров’я, створили умови для інвестицій, забезпечили безпеку та комфорт для мешканців та гостей. Тут приємно навіть сидіти у тюрмі, адже в місцевому СІЗО, одному з перших, з’явилися камери підвищеного комфорту, які, за словами Симчишина, користуються неабиякою популярністю.

Хмельницький з-поміж інших міст виділяється також ставленням до освіти – за останні чотири роки в місті відкрито п’ять нових дитсадків та реконструйовано і відремонтовано до десятка загальноосвітніх шкіл.

При цьому ціни на комуналку, транспорт та взагалі "на життя" залишаються абсолютно притомними. Крім того, в останні роки Хмельницький вийшов у лідери рейтингів комфортності проживання у місті та потіснив навіть Київ, який експерти поставили на друге місце.

Сам же 40-річний Симчишин не збирається сидіти у мерському кріслі до пенсії і обіцяє поступитись місцем після завершення цієї своєї каденції. З огляду на суттєве поширення бренду власної партії в області та утворенню в обласній раді найбільшої фракції, він має амбіції рухатись назовні. Про це побіжно свідчить і його дистанціювання від "Свободи", яка сковує перспективи хмельницького градоначальника через ідеологічну вузькість. Тож ребрендінг місцевої "Свободи" у "Команду Симчишина" виглядає цілком закономірним, відтак не виключено, що це прізвище ми незабаром почуємо вже у всеукраїнському контексті.

Гомофоб і ворог ромів з Івано-Франківська

Симчишин за рівнем підтримки недалеко відірвався від свого партійного соратника, мера Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який також продемонстрував вражаючі результати на виборах - за нього проголосували близько 85% франківців. Він, як і його колега з Хмельницького, пробився у мери в 2015 році під прапорами "Свободи". Але на відміну від Симчишина, який активно увійшов у політику досить недавно, Марцінків перебуває під софітами з 2005 року, коли влаштувався на роботу у міську раду Івано-Франківська. За 10 років політичної діяльності майбутній мер встиг побути секретарем міськради та навіть нардепом 7-го скликання (у 2012 - 2014 роках).

В 2015-му він конкурував за крісло мера з такими потужними діячами, як Олександр Шевченко (близький до Ігоря Коломойського керівник "Буковелю") та Ігор Насалик (ексглава Міненерго, триразовий мер Калуша та багаторазовий нардеп). В першому турі Марцінків тоді здобув лише 23% підтримки і "ніс до носа" вийшов у другий тур з Насаликом, якого здолав з невеликою перевагою. Натомість сьогодні Марцінків вже має рівень підтримки у 85%. При цьому очолювана ним івано-франківська "Свобода" здобула більшість голосів (54%) на виборах до міськради. Примітно, що окрім "Свободи" у раду потрапили тільки "Батьківщина" та "ЄС". А "слуги", як і інші партії, "пролетіли".

"Франик" за останні роки також став досить комфортним містом, яке обирають як місце постійного проживання навіть вихідці з заможних міст-мільйонників. Розумний підхід до розпорядження міським бюджетом, котрий демонструє влада Івано-Франківська, дозволяє говорити про нього, як про один з вдалих прикладів використання таких сприятливих факторів, як розмір, розташування та екологія на користь місцевої громади.

Не псують Марцінківу репутацію серед місцевих жителів і його скандальні гомофобські та антиромські висловлювання, які він собі подекуди дозволяє. У березні 2016-го під час "Маршу за життя та сімейні цінності" мер заявив, що геї не можуть бути патріотами. А навесні 2020 року, під час оперативної наради, міський голова різко висловився про людей ромської національності, запропонував "запакувати" їх в автобус і вивезти на Закарпаття. За це проти нього навіть було порушено кримінальну справу. Між тим така різкість у висловлюваннях, з огляду на результат виборів, взагалі не напружує франківців.

Надалу доведеться шукати партнерів у міськраді

Для "свободівця" Сергія Надала це вже буде третя мерська каденція. І хоч він здобув не настільки переконливий результат, як два вищезгадані його колеги, рівень підтримки тернополян є доволі вражаючим – у першому турі за Надала проголосували майже 75% міських виборців. До першого обрання мером у 2010 році він практично не цікавився політикою і робив кар’єру на службі в органах податкової служби. І лише за рік до потрапляння у мерське крісло став міським депутатом та очолив місцеву "Свободу".

Від своїх колег безсрібників-альтруїстів Надал відрізняється більш уважним ставленням до належної особистої вигоди. За минуле десятиліття він неодноразово потрапляв у пов’язані з грошима скандали. Його звинувачували у непрозорому розподілі землі, сприянні бізнесам своєї родини та невідповідності доходів рівню життя.

Між тим Тернопіль демонструє успіхи у розвитку та вдосконаленню інфраструктури. В останні два роки, зокрема, в Тернополі проходить транспортна реформа із заміною маршруток цивілізованими автобусами з низькою підлогою - лише минулого року було закуплено 20 автобусів. Підлеглі Надала розширюють і тролейбусну мережу. При цьому в місті безкоштовним проїздом користуються не лише всі категорії пільговиків, а й школярі та студенти. В місті оновлюють вулиці, створюють зони відпочинку, облаштовують дитячі майданчики. Також системно займаються ключовими аспектами життєдіяльності - прибиранням вулиць від снігу та води, збиранням сміття, водопостачанням та каналізацією.

Втім, на відміну від мерів Хмельницького та Івано-Франківська, у Надала в цій каденції можуть виникнути певні складнощі з міською радою. Адже "Свобода" не здобула переконливої більшості, хоча й отримає найбільшу фракцію у міськраді з результатом у 38% голосів. Тож меру доведеться шукати партнерів серед депутатів, перш за все, близької до себе місцевої партії "Порядок. Відповідальність. Справедливість" (9%), а також від "ЄС" (17%), , "Сили людей" (5,4%) та "За майбутнє" (5%). Більше того, нова промерська більшість у міськраді в разі її створення, скоріш за все, стане прообразом такої собі "Команди Надала", якщо проводити аналогію з Хмельницьким.

Узагальнюючи картину в усіх трьох містах Західної України, де перемогли "свободівці", можна сказати, що на відміну від 2015 року нинішня їхня перемога не є ідеологічною. Принаймні, вона не настільки ідеологічна, наскільки господарська. І Надал, і Марцінків, і Симчишин за минулі роки спромоглися довести містянам свою здатність справлятись з управлінням містом. І приклад Симчишина в Хмельницькому, який взагалі дистанціювався від "Свободи", свідчить, що саме господарська, а не ідеологічна та політична складова є головним фактором вражаючих перемог цих трьох чиновників.