Курченко Сергій Віталійович

Народився Сергій Курченко 21 вересня 1985 року у Харкові. У 2002 році закінчив харківську школу №122, а після цього вступив до Харківського політехнічного інституту, де здобув освіту за фахом "Облік і аудит". У 2008 році Сергій Курченко освоїв ще одну спеціальність, навчаючись на кафедрі інтелектуальної власності у тому ж Харківському політеху.

У 2011 році також здобував фах юриста у Національному університеті "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого" у Харкові.

Від кур’єра до "младо-олігарха" 

Сергій Курченко свого часу запевняв, що почав працювати з 16 років на посаді кур’єра у харківській компанії "Експогаз", що займалася продажем різного виду палива. Згодом майбутнього олігарха начебто помітили керівники цієї компанії, і він почав зростати по кар’єрній драбині. Як сказано у багатьох джерелах, протягом п’яти років роботи у "Експогазі" Курченко доріс до заступника комерційного директора, на посаді якого відповідав також за торгівлю скрапленим газом.

У 2005 році Сергій Курченко відкриває власну справу – компанію, що займалась нерухомістю. Сам він неодноразово запевняв, що тоді були такі часи, коли вартість нерухомості за рік могла збільшуватися у кілька разів. Загалом такий бізнес на той час зводився до одного: спекуляцій із нерухомістю. Сам Курченко запевняв, що починав цей бізнес із капіталом у 200 тис. доларів. Причому частина цих коштів була кредитними.

Бізнес у сфері нерухомості лише за кілька років, як запевняв сам Курченко, дав йому змогу змінити профіль діяльності – він почав у великих обсягах торгувати скрапленим газом. Так, у 2009 році Курченко заснував компанію "ГазУкраїна-2009", яка займалася торгівлею нафтопродуктами. Справжній розквіт цієї фірми припав на час, коли президентом у 2010 році став Віктор Янукович. Дуже швидко компанія Курченка нарощувала свої капітали і згодом перетворилась на величезну групу, до якої входили більше 50 різноманітних підприємств, що так чи інакше займалися торгівлею нафтопродуктами. Втім, Курченко зі своєю величезною компанією волів, як кажуть, не світитися, а тому широкому загалу він став відомий лише восени 2012 року. Саме тоді почали з’являтися публікації у ЗМІ, що харківський бізнесмен Курченко хоче придбати на той час вже непрацюючий "Лисичанський нафтопереробний завод".

Також журналісти в тому ж 2012 році з’ясували, що лише за два роки, починаючи з 2010-го, "ГазУкраїна-2009" стала ледь не монополістом у торгівлі скрапленим газом. Причому ця група ще й дуже активно почала виходити на ринок торгівлі бензином.

Тоді журналісти писали, що компанія Курченка має просто колосальні преференції від уряду Миколи Азарова. Начебто вона одразу викупляє на спеціальних аукціонах майже 80% скрапленого газу, що виробляли державні компанії "Укргазвидобування" та "Укрнафта". На той час саме вони мали забезпечувати населення доволі дешевим скрапленим газом, але він здебільшого переходив до структур Курченка.

Також журналісти та навіть деякі народні депутати припускали, що на цих спецаукціонах скраплений газ для Курченка продавали за пільговою вартістю, а він його вже продавав за ринковими цінами мережам автозаправних станцій. Оскільки вже тоді велика частка автомобілів в Україні їздила на так званому автогазі, то цей бізнес приносив Курченку просто фантастичні доходи. Загалом ця схема із викупом "державного" скрапленого газу за пільговими цінами призвела до того, що лише протягом 2012 року держбюджет України недоотримав близько 1,6 млрд грн. Саме в ті часи Курченка почали називати "младо-оліграхом".

Сидів на держзакупівлях і скуповував ласі активи

Паралельно з торгівлею нафтопродуктами структури Курченка також "сиділи" на держзакупівлях. Наприклад, лише протягом 2011-2012 років компанії опального бізнесмена виграли державних тендерів на загальну суму близько 4,5 млрд грн. За тодішнім курсом це було понад 500 млн доларів. Здебільшого ці тендери стосувалися поставок різноманітного обладнання для державних компаній, як, наприклад, "Укргазвидобування".

Наприкінці 2012 року компанія Сергія Курченка буквально сколихнула футбольну громадськість України, придбавши в іншого харківського бізнесмена Олександра Ярославського футбольний клуб "Металіст" у Харкові. Ходили навіть чутки, що самого Ярославського змусили продати його одну з найулюбленіших іграшок. Втім, як би там не було, а з приходом Курченка цей харківський футбольний клуб вже за рік-півтора поступово втратив свою міць, адже раніше грав фактично на рівних з такими грандами українського футболу як "Динамо" та "Шахтар".

2013 рік став знаковим для Сергія Курченка – він створює холдинг СЄПЕК (Східно-європейська паливно-енергетична компанія). В Україні її все ж більше знали під абревіатурою ВЕТЭК ("Восточно-европейская топливно-энергетическая компания").

Після створення нового холдингу Курченко за його допомогою починає скуповувати буквально усі ласі шматки в різних сферах бізнесу України. Наприклад, протягом 2013 року він викупив у російського "Лукойла" "Одеський нафтопереробний завод", що на той час вже кілька років простоював без роботи. Після завершення угоди через деякий час завод запустили в роботу.

Також Курченко "вліз" у банківську сферу, коли його структури почали поглинати харківський "Реал Банк", а також придбали 40% акцій "Брокбізнесбанку". Примітно, що в самий розпал Євромайдану, у лютому 2014 року, Національний банк навіть надав цьому банку рефінансування на 2 млрд грн, а на той час це близько 250 млн доларів. Після Революції Гідності вже нове керівництво Нацбанку почало процедуру ліквідації "Брокбізнесбанку" як проблемної фінустанови.

Також структури Курченка у 2013 році придбали дуже потужний на той час медіахолдинг UMH Group, до якого входили, наприклад, газета "Комсомольська правда в Україні", журнали "Forbes Україна" та "Кореспондент". Згодом рейтингові медіаактиви перетворилися на пересічні видання, а незалежні журналісти стверджували, що UMH Group Курченку потрібен лише для відбілювання своєї репутації та прославляння влади Януковича.

Сергія Курченка пов’язували з так званою "сім’єю" та називали "гаманцем" сина Віктора Януковича – Олександра, в інтересах якого "младо-олігарх" і "вів" бізнес. У це ближнє коло таокж входили, наприклад, тодішній перший віцепрем’єр-міністр Сергій Арбузов, тодішній очільник МВС Віталій Захарченко та тодішній міністр доходів і зборів Олександр Клименко, а також інші наближені до Януковича чиновники та бізнесмени. Втім, сам Курченко завжди заперечував будь-який зв’язок із "сім’єю". 

Втеча з України і низка кримінальних справ

На початок Революції Гідності восени 2013 року Сергій Курченко вже був дуже багатою людиною. Деякі ЗМІ оцінювали його статки майже у 2,5 млрд доларів, що дозволяло Курченку входити до топ-10 найбагатших українців.

Втім, після того, як режим Януковича був повалений наприкінці лютого 2014 року, справи у Курченка пішли геть кепсько. Вже на початку березня того ж року Європейський союз блокує активи Курченка та наближених до Януковича осіб. В Україні ж проти групи Курченка СЄПЕК одна за іншою відкриваються кримінальні справи, а курує усе це фактично тодішній очільник МВС Арсен Аваков. В межах цих розслідувань було вилучено майже 100 тис. тонн нафтопродуктів, що на паперах належали групі Курченка. У МВС тоді також заявляли, що, за даними слідства, протягом 2012-2013 років компанія Курченка завезла до України без розмитнення нафтопродуктів на 25 млрд грн, а також не сплатила з цього жодних податків. Після цього нафтопродукти перероблялися в Україні та вже через легальних операторів ринку перепродавались назад за кордон. За заявами Авакова, дії компанії Курченка могли коштували державному бюджету майже 7 млрд грн, а на той час це фактично 900 млн доларів.

У квітні 2014 року стало відомо, що Сергія Курченка оголошено в міжнародний розшук, а сам він отримав підозру в рамках кримінального провадження, відкритим Генеральною прокуратурою України. Слідство тоді вказувало на те, що державні компанії "Укргазвидобування", "Чорноморнафтогаз" і "Укрнафта" мали реалізовувати населенню газ, який видобували. Але посадовці цих компаній навмисно завищували обсяги реальних потреб газу для населення, а надлишки просто продавали приватним компаніям, які вже реалізовували його на автозаправках. Однієї з таких компаній, що купувала цей газ, був холдинг Курченка. Загалом слідство вказувало на те, що така схема завдала збитків державі на понад 1 млрд грн.

Згодом на рахунках Сергія Курченка було арештовано 700 млн грн, а влітку 2014 року майно та активи компанії олігарха СЄПЕК також було заарештовано за рішенням суду. Проте, вже у листопаді 2015 році арешт був скасований, а зробила це, за даними журналістів, та ж сама суддя, що і накладала арешт.  

Після того, як Сергій Курченко втік з України, з’являлись навіть новини, що він набув громадянства Сербії, а відбулось це за прискореною процедурою, адже зазвичай для отримання громадянства цієї країни потрібно ледь не кілька років. Згодом тодішній очільник уряду Сербії Александр Вучич скасував рішення про видачу громадянства Сербії для Курченка.

У жовтні 2014 року в СБУ заявили, що у співпраці з Генпрокуратурою розслідують цілу низку кримінальних проваджень, де фігурує Курченко. Тоді з у спецслужбі вперше назвали Курченка "фінансистом" так званої "сім’ї" Януковича. Загалом слідство стверджувало, що дії Курченка завдали державі збитків на 5 млрд грн. Тоді ж олігарху було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але у СБУ заявили, що, за їхньою інформацією, підозрюваний Курченко перебуває на території росії. Ба більше, він навіть набув громадянства країни-агресора.

У березні 2018 році стало відомо, що Генпрокуратура отримала дозвіл від Печерського райсуду проводити спеціальне досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою Сергія Курченка у створенні та забезпеченні діяльності злочинної організації з метою вчинення тяжких й особливо тяжких злочинів, а також низки злочинів пов’язаних із незаконним заволодінням майна. Загалом слідство стверджувало, що дії Курченка завдали загальних збитків державі на 14 млрд грн.

У 2021 році Генпрокуратура отримала дозвіл на ще одне спеціальне розслідування щодо ймовірних злочинів Курченка. Цього разу слідство вказувало на те, що Курченко створив злочинну організацію та впродовж 2012-2014 років організовував через офшорні компанії фіктивний транзит нафтопродуктів через Україну, а також ввезення нафтопродуктів з подальшим їх реекспортом після певної переробки. А насправді, як стверджувало слідство, усі ці нафтопродукти просто реалізовувалися в Україні, і жодні податки чи збори від цього не сплачувалися.