Переставляння ліжок. Як Кабміни Зеленського трансформувалися і чим це завершиться

Останнім часом в українському політичному просторі з’явилися чутки про відставку прем’єр-міністра Дениса Шмигаля і реорганізацію Кабміну. Зокрема, говорять злі язики, буде закрите міністерство із чи не найпафоснішою назвою – національної єдності. Те саме, очільник якого Олексій Чернишов вляпався у кримінальну справу.

Звісно, міністрів з підозрами в обох урядах епохи Зеленського небагато, а от інша сторона питання – реорганізація і трансформація Кабінету міністрів – є фактично фірмовою ознакою нинішньої влади. Пропонуємо нагадати, що відбувалося за ці майже шість років.

Уряд Гончарука. Як і 70 років тому

Перший уряд Володимира Зеленського (на нашу думку, правильно говорити саме так, оскільки все вказує на те, що Кабмін фактично керується з Банкової, попри конституційну норму про парламентсько-президентський характер нашої держави) з’явився на світ наприкінці літа 2019 року. І відразу відзначився цілою низкою змін у списку міністерств. І тільки одне було банальним перейменуванням – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства стало Міністерством розвитку громад та територій. Інші зміни були значно цікавішими.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі об’єдналося із Міністерством аграрної політики та продовольства – у Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Два міністерства, які займалися надрами – екології та природних ресурсів з одного боку, енергетики та вугільної промисловості з іншого, – стали Міністерством енергетики та захисту довкілля.

Ще одне "цехове" об’єднання відбулося в царині війни. Мінветеранів та МінТОТ злилися в одну структуру, названу Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. І – рекорд 2019 року – відразу три різні міністерства стали одним. Міністерство інформаційної політики, Міністерство культури, Міністерство молоді та спорту – з вересня 2019-го це все стало Міністерством культури, молоді та спорту.

На цьому фоні реорганізація Державного агентства з питань електронного урядування у Міністерство цифрової трансформації пройшла б практично непоміченою, якби не одне "але". Саме це міністерство, як показало майбутнє – стало єдиним, хто і саме пережило усі (псевдо)реформи, і зберегло свого керівника зразка осені 2019 року, Михайла Федорова. Він і досі очолює Мінцифри, додав до своєї посади віцепрем’єрство – і час від час з’являється у неофіційних прем’єрських списках.

Таке активне укрупнення міністерств уже мало місце в історії країни, частиною якої була Україна – Радянського Союзу. Тоді, відразу після смерті Йосипа Сталіна, нове колективне керівництво теж зайнялося скороченням кількості крісел у Раді міністрів шляхом укрупнення міністерських структур. Тож ті аналітики, які влучно підмітили, що Зеленський фактично відродив радянський стиль керівництва у державі (коли усім насправді керує офіс на Банковій – де в радянські часи був Центральний комітет Компартії України, – а прем’єр-міністр це лише передаточна ланка між Офісом президента та міністрами), отримали додатковий козир. Більш того, неймовірно, але факт – подальші події акуратно вклалися в ситуацію постсталінського СРСР.

Уряд Шмигаля. Роз’єднання

4 березня 2020 року новим прем’єр-міністром України став Денис Шмигаль. І уже 11-го числа були знищені два гончаруківські монстри. Міністерство у справах ветеранів та Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб повернулися до складу Кабміну. А Мінкультмолодспорт розпався на власне Міністерство молоді та спорту і на Міністерство культури та інформаційної політики. (У вересні 2024-го назву другої структури підкорегували – воно стало Міністерством культури та стратегічних комунікацій.)

У травні процес продовжився – енергетично-екологічне міністерство розділилося на ті дві структури, які функціонували до 2019 року. А у грудні 2020-го у складі Кабінету міністрів відновили Міністерство аграрної політики та продовольства.

Так от – в 1953-1955 роках Рада міністрів СРСР пережила точно такий же процес. Усі чи майже усі укрупнені міністерства протягом короткого строку були розформовані, структура Радміну повернулася до пізньосталінського формату – що фактично було визнанням провалу поспішного реформування. Щось схоже сталося і в Україні на межі десятих та двадцятих років ХХІ століття. Політика зменшення кількості міністерств виявилася неефективною. Тож надалі в уряді Шмигаля почався інший процес.

Уряд Шмигаля. Нові вивіски

Цей процес умовно можна назвати "політикою нових вивісок". На відміну від уряду Гончарука, до укрупнень уже не вдавалися, зате почали перейменовуватися і частково трансформуватися існуючі міністерства, а також створюватися нові.

Частково ми згадали про це у попередній частині статті – зокрема, щодо перейменування МКІП на МКСК. Але цим Зеленський, Шмигаль і компанія не обмежилися. Так, у липні 2020 року з’явилося на світ Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. А у грудні 2024 року Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, МінТОТ, отримало найпафоснішу назву серед усіх інших міністерств – Міністерство національної єдності.

Втім, не обійшлося і без об’єднань. Так, Міністерство інфраструктури у грудні 2022 року приєднало до себе Міністерство розвитку громад та територій і отримало нову, комбіновану назву – Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури. А у вересні 2024-го "інфраструктура" із назви випала, тож ця організація, колишнє Мінінфраструктури, стало називатися Міністерство розвитку громад та територій – як те, яке до нього у свій час приєднали.

Але тут важливо розуміти, що процес 2020-2024 років відрізняється від того, що робив прем’єр Гончарук 2019-го. Якщо тоді були справді спроби реформувати процес державного управління – то при Шмигалю, який, як говорять втаємничені, є значно менш суб’єктною особою, усі ці зміни робилися і робляться в основному під конкретних персонажів. Найяскравіший приклад – Мін’єд, який очолив близький до президентського подружжя Олексій Чернишов. Це призначення якраз і збіглося в часі із перейменуванням цілком конкретного МінТОТ у максимально аморфне "Міністерство національної єдності".

Втім, такий неймінг є невипадковим – в останні роки, під час повномасштабної війни, Офіс президента для підняття і утримання на відповідному рівні настроїв у суспільстві часто генерує подібні красиві, хоч і пустопорожні, вивіски. Згадайте хоча б "Пункти незламності".

Учитися на чужих помилках

Та головне у цій історії – це те, що всі ці зміни, укрупнення і розділення, злиття і перейменування, не принесло, за великим рахунком, жодного відчутного результату. Хоч інформаційна політика, хоч стратегічні комунікації – в Україні це питання, говорячи афористично, на рівні плінтусу. Розвиток громад і територій залишає бажати значно кращого. З національною єдністю після початку у 2024 році тотальної "бусифікації" усе стало значно гірше, ніж було – а українські емігранти, яких нібито мало повертати міністерство Чернишова, не поспішають цього робити.

І тут знову варто згадати радянський досвід. Досвід уже наступної після 1953-55 років, років колективного керівництва, – епохи Микити Хрущова. Він тоді які тільки зміни не ініціював, аж до поділу регіональних комітетів КПРС (які фактично і керували областями, як зараз ОДА та облради) на міські та сільські. Усе це не завершилося нічим корисним, а короткий сплеск активності, пов’язаний не з реформуванням міністерств, а із завершенням тотальної сталінської диктатури, досить швидко, уже за кілька років після відставки Хрущова восени 1964 року, трансформувався у застійний період. І витягнути радянську економіку та країну загалом із тієї багнюки вдалося тільки тотальним реформування усієї країни, реформуванням, яке завершилося розпадом СРСР.

Звісно ж, Україна – не Радянський Союз, розпадатися тут нічому. Але з історії 70-річної давнини варто зробити відповідні висновки – і не пересувати ліжка, як говорить відомий анекдот, а змінити "нові обличчя", єдиною чеснотою яких є наближеність чи то до Зеленського, чи то до Єрмака, на професіоналів. І ще – повернутися до норм Конституції, яка прямо говорить, що Кабмін є самостійним державним суб’єктом, а не безкоштовним додатком до Офісу президента.