Трамп телефонує Путіну: на шляху до правильних рішень

Цей дзвінок, за словами самого Трампа, має на меті "розібратися, що відбувається". Це відбувається на тлі того, як Росія наочно продемонструвала небажання завершувати війну та зневагу до миротворчих ініціатив Трампа. Але він продовжує чіплятися за ілюзорну реальність, в якій він може особисто "все порішати" з Путіним.

Ключова проблема полягає в тому, що Путін не погодиться на припинення вогню, поки ризики від її продовження в його голові менші, ніж ризики від її завершення. На сьогодні Росія економічно та у військовому плані деградує, її спроможність вести війну спадає. Це нагадує цироз печінки при хронічному алкоголізмі – ілюзорна рівновага при постійному підточуванні життєздатності. Проте для Путіна вихід з війни є надто ризикованим політично та соціально: це підірве довіру навіть войовничих росіян ("що ж ти за цар, якщо не можеш ефективно вести війну?") та посилить поляризацію й атомізацію російського суспільства та еліт. Де конфліктуючи угрупування стають все сильнішими і все менше озираються на Кремль.

Тож єдиний шлях змусити режим Путіна зупинитися – залякати його настільки серйозним скороченням військово-економічного потенціалу РФ, щоб він повірив, що продовження війни несе для нього більші ризики, ніж її завершення.

На цьому тлі європейці, адекватні представники американської адміністрації та Україна продовжують заганяти Трампа у прокрустове ложе, змушуючи його визнати неприємну реальність.

Нам допомагає те, що росіяни недооцінили суб'єктність України та готовність Європи опонувати Трампу та координувати спільні позиції. Якщо у лютому 2025 року американці й росіяни хотіли виключити європейців з переговорного процесу, то зараз ЄС, Британія та Україна формують спільну позицію і різними каналами тиснуть на США.

Сам Трамп симпатизує політичному стилю Путіна, бачить в зразок для наслідування. І його сьогоднішній дзвінок Путіну – це фактично остання спроба втриматися за свою картину світу, продемонструвати свою "велич" і довести, що він може "все порішать". Перший крок до миру, на якому наполягають Європа і адекватні люди в оточенні Трампа - всеосяжне припинення вогню - і має стати темою розмови.

Якщо Путін відмовить, у Трампа буде три варіанти: знову спробувати перекласти провину на нас (що навряд спрацює надовго), перекласти проблему на Європу, або, зрештою, погодитися на санкції проти Росії. Розуміння, що Путін поважає лише силу, поступово дозріває навіть у його специфічній та фрагментарній свідомості, хоча він до останнього чіплятиметься за можливість не вводити санкції. Під останнє рішення йому вже "стелять солому", пояснюючи, що санкцій вимагає Конгрес і вони (Білий дім) його ледь стримують.

Головне тактичне завдання для України та її партнерів – спробувати втримати євроатлантичну єдність і домогтися від Трампа рішучих дій, зокрема дотримання його ж обіцянки "мир через силу". Апелювання до його неймовірного его та спадщини (як робив Зеленський у Римі, говорячи, що будь-яка угода з Путіним спаплюжить спадщину Трампа) є частиною цієї складної дипломатичної роботи. Навіть невеликі поступки з боку Трампа, як-от дозвіл на продаж зброї чи неблокування допомоги, вже є результатом.

Стратегічне ж завдання України та Європи – не просто припинення війни, а унеможливлення ведення Росією війн на континенті в майбутньому.

Останній дипломатичний період є доволі позитивним: Україна демонструє себе як конструктивна сторона, є ситуативні партнери в адміністрації Трампа, підтримка зброєю та фінансами від Європи триває динамічно. Санкції від ЄС очікуються точно, від США – цілком ймовірно, але це питання тижнів, а не днів. Поміркований оптимізм щодо цього виправданий, але завищувати очікування від сьогоднішнього дзвінка Трампа Путіну не варто. Варто чекати крінжових твітів про "друга Владіміра”, але тренд це навряд змінить.