Найгірше, що я бачу зараз – це прийняття лінії фронту як гарантованої даності

Найгірше, що я бачу зараз – це прийняття лінії фронту як гарантованої даності. Й те, що тонка червона лінія постійно рухається в нашу сторону – це лише тимчасові проблеми, як й збільшення темпів просування ворога.

Таке сприйняття поточної лінії фронту є не лише знеціненням самопожертви армії, а й є фундаментом для спотворення реальності. Невірно оцінити реальний стан речей – це програти.

Колись росіяни, перебуваючи в власних ілюзіях щодо нашої слабкості, хотіли взяли Київ за три дні. В результаті ворог отримав велику поразку й зробив висновки. Зараз наша черга робити висновки, поки не пізно.

Проте висновки важко робити, якщо сприймаєш лінію фронту як данність й вже від цього відштовхуєшся у своїх прогнозах. Тоді важко розставити вірні пріоритети наявним ризикам, а без цього наше планування провальне.

Колись я дивився "На західному фронті без змін", й подумав що це жахлива екранізація, адже творці фільму не зрозуміли твір Ремарка. Еріх писав про проблему сприйняття тилом фронту, який сприймав бойову лінію як суху статистику, поки в героя тиждень за тижнем життя кардинально змінювалось.

Творці ж фільму вирізали головну лінію сюжету й згодували глядачу інфернальні сцени боїв без контексту. "Вони не змогли передати твір, адже в них немає досвіду війни" – подумав я, але зараз відчувається, що війни немає вже тут. Прірва сприйняття війни зростає, а це грає проти нас. Бо ти можеш ігнорувати війну, а вона тебе ні.

Наявна лінія фронту – це не даність, а результат величезної самопожертви, героїзму, професіоналізму й ще багато неймовірного. Проте обстановка на цій лінії не є константою: хтось накопичується, а хтось ні. Рельєф місцевості теж не завжди за нас.

Й якщо це приймати це більш глибоко, а не гарантовану лінію, то є шанс на більш адекватне сприйняття ризиків, поваги до Сил оборони, й головне – зміну поточних тенденцій як на фронті, так й в суспільстві.