Нема ким і нема чим: цифри проти емоцій у війні

Більш як 60 років тому Герберт Макрузе, лівий політичний філософ, видав відому працю "One-Dimensional Man" – "Одновимірна людина". Сучасні українці, на відміну від розвинутого індустріального суспільства, яке досліджував Макрузе, двовимірні. Бо бачать світ у чорно-білих кольорах. Перемога або капітуляція. Патріот або зрадник. Доброволець або ухилянт. Покидьок чи герой. Корупціонер чи месія. Про всю гаму непростих відтінків життя, про складні компроміси та та шахову стратегію ми думати не любимо і не звикли.

Але цифри – річ уперта. І тому, коли я говорю, що пропонований Трампом несправедливий та принизливий мир – наразі краща для України опція з усіх поганих, що лежать на столі, я не агітую за "план Трампа" – я лише ставлю діагноз українській владі та українському суспільству. А діагноз цей трагічний: якщо зараз не відрізати Донбас, наступного року прийдеться відрізати Харківщину, Січеславщину чи загалом переводити Україну на штучне дихання.

Давайте спробуємо відкласти емоції та подивитись на сухі цифри. Бо аби продовжувати війну (не кажу вже про її виграш) будь-якій державі потрібні:

1. Мотивовані люди.
2. Гроші.
3. Зброя.

При відсутності бодай одної з цих складових армія, що воює, приречена. Як була приречена УПА за всього неймовірного героїзму, жертовності та відданості Україні повстанців.

Отже, що в нас з мотивованими людьми? За час великої війни (від 24 лютого 2022 року до 1 листопада 2025 року) в Україні було зареєстровано 250.399 кримінальних проваджень за ст. 407 (СЗЧ) та 55.673 – за ст. 408 (дезертирство). Разом – 306.072.

Тобто кількість проваджень за дезертирство (у широкому сенсі) за роки великої війни на третину перевищила чисельність ЗСУ станом на її початок: 215.000 військовослужбовців.

І це кількість кримінальних проваджень, які реєструються далеко не за кожним фактом дезертирства/СЗЧ і в кожному з яких може фігурувати не один, а десятки дезертирів. Коли за 10 місяців поточного року цифри стали кричущо-трагічними: 161.461 проваджень щодо СЗЧ і 21.779 щодо дезертирства (разом 182.940).

Офіс Генерального прокурора не вигадав нічого кращого, як засекретити цю статистику. Бо такими темпами тільки за цей рік кількість проваджень перевищила б кількість військовослужбовців ЗСУ станом на 24.02.2022.

Отже воювати нам, на жаль, нема ким. І щоби переламати ситуацію потрібно запроваджувати або безжальний терор на кшталт більшовицького або захмарні матеріально-фінансові стимули. Ані до першого ані до другого українська влада, на жаль, не готова.

Друге. Гроші. Війна річ затратна і на одному ентузіазмі/героїзмі/патріотизмі багато не навоюєшся. Хто реально воював, той знає. Сьогодні за нашу війну платить Захід, який надсилає приблизно кожну другу гривню до українського бюджету. І хоча формально ці гроші витрачаються на мирні видатки, це дозволяє всю дохідну частину вітчизняного бюджету витрачати на війну.

Що ми бачимо з графіку? В середньому Україні потрібно $20 млрд. на квартал, які наразі (окрім останнього кварталу 2023 та першого 2024, коли ми суттєво просіли на фронті) більш-менш успішно закривали Європа та США. З І кварталу поточного року американська фінансова підтримка України фактично припинилася. В першому півріччі Європі вдавалося знаходити такі гроші і закривати українські потреби. З ІІІ кварталу – вже ні. Чи знайдуть наші європейські партнери $70-80 млрд. для України на наступний рік – великий знак питання. Бо бюджет усього ЄС складає лише близько €200 млрд. Бюджет Німеччини, найзаможнішої країни ЄС, на 2026 рік – €524,5 млрд.

Будь-який європейський політик розуміє, що продовження фінансування України у таких обсягах коштом європейських платників податків – це політичне харакірі і подарунок популістам на кшталт AfD. Тому європейські політики так гарячково й шукають, де узяти гроші на продовження української війни не з власних кишень. Бо на відміну від американців вони не можуть їх просто надрукувати.

Тому після першого кварталу нам, схоже, потрібно буде або запроваджувати лайтовий варіант військового комунізму або воювати не буде за що.
І нарешті зброя. Високотехнологічну зброю (насамперед ПВО) нам наразі продає США за гроші європейців. Якщо Трамп вирішить, що саме Зеленський саботує його "мирний план" цілком вірогідно, що він віддасть наказ припинити постачати Україні ракети для "Петріотів" та F-16, запчастини до них, ракети ATACMS, а також ділитися з Україною розвідінформацією. Певен, що в перший же місяць після того, як замовкнуть "Петріоти", нашу критичну інфраструктуру рознесуть вщент.

Якщо хтось сумнівається, що Трамп може таке вчинити, нагадаю, що він ВЖЕ так вчиняв і 2019 року (через що був ініційований перший імпічмент) і навесні 2025-го.

Друга критична для нас зброя – дрони. Які на 80-90% збирають з китайських деталей. Як ви думаєте, якщо Трамп і Сі вирішать об’єднати зусилля задля завершення війни через примус України до миру, надовго нам вистачить дронів, аби тримати фронт, чи ні? Але навіть якщо Китай і надалі продаватиме нам (напряму чи через треті країни) складові до безпілотників, де брати гроші на їхню закупівлю? Нагадаю один найпоширеніший діп-страйк дрон FP-1 коштує (за різними оцінками) від $55 до $80 тисяч.

Тому я звичайно двома руками за те, щоби:

1) перемогти Росію;

2) судити Путіна в Гаазі;

3) отримати контрибуції та репарації від країни-агресора;

4) судити усіх військових злочинців на спеціальному трибуналі;

5) повернути всі наші території і прихопити (як контрибуцію) частину Слобожанщини (що наразі перебуває у складі РФ) та Кубань.

От тільки я, на жаль, не вірю в чуда і не очікую, що вогонь небесний зійде на Путіна і спопелить Кремль. А цифри говорять, що Україні нема ким і нема за що продовжувати цю війну.

І на закуску – графік від Deep State. З нього видно, що останні два (а направду – три) роки ми щомісяця втрачаємо нашу територію. Іноді – 40 кв. км., іноді – 725 кв. км. на місяць. 725 кв. км – це майже площа столиці. За останній місяць (листопад 2025) ми втратили 505 кв. км, тобто більше за площу Дніпра, приблизно два Миколаєва чи три Одеси...

І якщо за три роки нам не вдалося змінити динаміку фронту (тобто звільняти українських територій більше ніж втрачати), то які є підстави сподіватися, що вона зміниться наступного року? За того самого Верховголовкома? За того самого Головкома? За тої самої корупції у війську і на війську? За того самого скотського ставлення до військовослужбовців? За тих самих заброньованих циркачів та "грантоїдів" і водночас мобілізації 50-річних калік?

Тому я не пораженець – я просто достатньо дорослий (щоб не сказати старий) та освічений (і досвідчений), аби дивитись правді в очі. Поганий, але чесний діагноз краще за добрий, але хибний. Я не хочу, аби моя країна померла від того, що так і не наважилась почути правду. Втім чути чи не чути діагноз най кожен вирішує сам. Небажання чути неприємну (а подеколи й трагічну) правду – це теж ціна свободи, за яку я особисто воюю вже 11 рік...

Читайте також: Новий мирний план Трампа: чому він не потрібен ні Україні, ні навіть Росії