Війна у 2026 році: якою вона буде і чи може закінчитися

Повномасштабна російсько-українська війна поступово наближається до двох знакових і символічних позначок – четвертої річниці з моменту початку та 1418-го дня війни. (1418 днів тривала так звана "Велика Вітчизняна Війна", так у СРСР називали, а у РФ продовжують називати німецько-радянський військовий конфлікт в рамках Другої світової війни). Російському агресору, за великим рахунком, похвалитися перед цими датами нічим – окупанти не змогли захопити навіть усю територію Донецької області, що вже казати про інші вписані в їхню Конституцію регіони (частину вони навіть встигли втратити, як от правобережжя Херсонщини) чи взагалі "Київ за три дні".

Та війна, попри не дуже вдалий для Російської Федерації та її армії розвиток сюжету, продовжується. Продовжується, як уже усім, крім Дональда Трампа, зрозуміло – через позицію однієї людини. Тієї самої, яка називає себе президентом Росії. Тож, говорячи про те, якою може стати російсько-українська війна в 2026 році, треба не забувати про цей фактор. І він зовсім не такий ефемерний, як могло здатися на перший погляд. Тому розгляд варіантів ми почнемо саме з нього.

1. Зупинка війни

Почнемо тому, що в історії країни, якою керували з Кремля, уже була одна така війна – Корейська. Нагадаємо, що на початку березня 1953 року помер голова Ради міністрів СРСР Йосип Сталін, а уже в квітні між учасниками війни розпочалися переговори, які, попри певну активізацію, завершилися підписанням угоди і зупинкою війни 27 липня.

До речі, один із учасників конфлікту угоду так і не підписав. Це, між іншим, була Південна Корея – тобто та країна, роль якої (якщо досить умовно, та все ж притягти "за вуха" одну війну до іншої) зараз виконує Україна. Це до того, що і в нашій ситуації може бути так, що угоду підпишуть, скажімо, Росія, США, Китай, Велика Британія і Євросоюз, а Україна ні, але війна все одно зупиниться.

Бо головним фактором тут є життя, точніше, смерть диктатора, який фактично один зацікавлений у її продовженні. Ні, у тому, що російські еліти наживаються на війні, сумнівів немає. Але економічна криза, яка на початку 2026 року поступово переросла у справжній крах цілих галузей економіки, – це не та ситуація, коли можна нажитися. Тож, так чи інакше, а ті, хто гіпотетично прийдуть на місце Путіна, війну захочуть зупинити, а не продовжувати.

Та поки Путін живий чи економіка Росії не розвалилася повністю (тобто до стану, коли грошей на війну не буде взагалі, абсолютно і остаточно), війна триватиме. І отут ми бачимо цілих три варіанти розвитку подій.

2. Провал української оборони

Перший із них – найбажаніший для Володимира Путіна. Це ситуація, коли українська оборона розвалиться до такої міри, що російській армії почнуть вдаватися стрімкі наступальні операції із швидким захопленням територій.

Власне, щось схоже ми бачили в серпні-вересні 2022 року у виконанні Збройних сил України на Харківщині. Десь так мріє собі наступати і Путін. Припустимо, це у нього вийде. Давайте поміркуємо, до яких меж російська армія зможе дійти за такого, найсприятливішого варіанту розвитку подій.

Для початку відзначимо, що природною лінією фронту стане Дніпро. Той, точніше, та, що річка. Уже на Херсонщині та Запоріжжі ми побачили, що перейти цю водну перешкоду агресор не здатен. А вище Запоріжжя, лівобережну частину якого теоретично росіяни мріють захопити – каскад водосховищ, що тільки ускладнює проблему.

Тож, скоріш за все, навіть за найнесприятливіших умов Україна втратить хіба залишок Запорізької і частину Дніпропетровської областей. Але лівобережжя Дніпра, того, що місто, скоріш за все, збереже навіть у такій ситуації – занадто вже там складна для окупантів і географічна ситуація, і логістична. Звісно, усе це можна буде оголосити великою перемогою – як же, "звільнили" усю Запорізьку область, записану в Конституцію РФ – але, за великим рахунком, це буде не стільки перемога Росії, скільки поразка України. Хоча б тому, що під безпосередніми ударами агресора чи в окупації опиниться увесь промисловий комплекс Запоріжжя, що є суттєвою складовою вітчизняної економіки.

Втім, такий варіант ми вважаємо малоймовірним з однієї простої причини. У Росії немає зараз (і навряд чи з’являться у найближчому майбутньому) таких ресурсів, щоб проводити подібні наступальні операції. Навіть з Куп’янськом Путін зганьбився на увесь світ, хоча для його захоплення треба було значно менше військ, ніж для того, аби дійти до ДніпроГЕСу чи Самара.

3. Гострі українські контратаки

Другий варіант також, на жаль, є не дуже імовірним, та все ж тут ми маємо більше підстав припускати його. Бо перед нами – приклад уже згаданого Куп’янська, де Сили оборони України під командуванням генерал-майора Михайла Драпатого вибили окупантів із "зайнятого" тими населеного пункту.

Втім, тут варто відзначити дуже важливий нюанс. Історія з куп’янською операцію, скоріш за все, є не суто військовою, а військово-політичною. Згадайте, що у листопаді Путіну доповіли про "звільнення" Куп’янська, і він потім почав цим хизуватися, заявляючи, зокрема, що "так, як у Куп’янську – буде і в інших місцях". Скоріш за все, і візит Володимира Зеленського до в’їзду в Куп’янськ, і операція Драпатого були пов’язані саме з цим – а ще із переговорами в США, де фактор Куп’янська (а точніше успіхів на цій ділянці фронту) міг і ще може стати значимим.

Тож, за тих чи інших умов, подібні контратаки ЗСУ можуть трапитися на інших напрямках. Скажімо, в Гуляйполі, яке зараз повторює долю Куп’янська. Питання тільки в тому, чи вистачить у нас військ і чи вистачить самого Драпатого, який уже неодноразово показував себе справжнім "антикризовим військовим менеджером".

4. Супервитратний повзучий наступ РФ

Останній варіант розвитку подій на фронті в 2026 році, який водночас є і найочевиднішим – це фактично продовження тієї війни, яка є зараз. За винятком, скажімо, куп’янського успіху ЗСУ та гуляйпільського провалу 102-ї чи 106-ї бригади (у тій історії із захопленням російською ДРГ багато незрозумілого і туманного).

Тобто – окупанти продовжать так само тиснути, завойовувати метр за метром, сплачуючи за це неймовірну ціну. Таку, про яку наприкінці 2025 року стало відомо, що, скажімо, на Добропільському напрямку співвідношення втрат між сторонами складає просто космічні 15 до 1. Ці цифри можуть означати лише одне – Путіну подобається те, що його армія поступово просувається, а рівень втрат його не бентежить. Принаймні, поки а) є гроші на нових контрактників, б) в самій Росії немає масових виступів проти війни.

Але навіть у цьому варіанті для Росії є дві проблеми. По-перше, українська оборона. У глибині, на деякій відстані від нинішньої лінії фронту увесь цей час будувалися лінії оборони, пройти яку росіянам, навіть заваливши їх тілами на кількаметрову висоту, буде неймовірно важко. По-друге, ситуація в економіці, де грошей усе менше навіть на війну. А оголошувати загальну мобілізацію Путін боїться, бо, на прикладі реакції на мобілізацію часткову, 2022 року – здогадується, що його чекатиме.

Тож четвертий варіант примітний тим, що протягом 2026 року цей наступ, з одного боку, триватиме, а з іншого – за умови відсутності серйозних провалів у лавах Сил оборони України, поступово затухатиме з природних причин (потік контрактників зменшуватиметься, не буде кого кидати у "м’ясні штурми").

Отакі ми бачимо варіанти російсько-української війни в 2026 році. А який із них втілиться у життя – побачимо уже на практиці.