Пінчук Віктор Михайлович

Віктор Пінчук народився 14 грудня 1960 року в Києві. Але з дитячих років жив і зростав у Дніпрі, куди переїхали його батьки: Михайло Аронович – металург, прокатник-листовик і мати Софія Йосипівна, яка працювала професором Національної металургійної академії України.

Освіта та перша робота

1983 році Пінчук закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, отримавши диплом інженера-дослідника трубної промисловості. Також він отримав ступінь кандидата наук у 1987 році. Під час навчання, з 1981-го до 1983 року, Пінчук працює лаборантом Дніпропетровського металургійного інституту. Після цієї роботи, аж до 1997 року, Віктор Пінчук працював на Нижньодніпровському трубопрокатному заводі та в Державному науково-дослідному проектному інституті трубної промисловості в Дніпрі.

Політична кар'єра

Наприкінці 1997 року Віктор Пінчук вирішує податися до політики і балотується від блоку "Трудова Україна" до Верховної Ради 3-го скликання навесні 1998 року. Але паралельно з цим він також вирішує йти по одному з мажоритарних округів на Дніпропетровщині. Зрештою, саме як мажоритарник Пінчук проходить до парламенту. Майже одразу він долучається до фракції Народно-демократичної партії, але вже за рік переходить до депутатської групи "Трудова Україна" у Верховній Раді. У парламенті він очолює підкомітет з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства.

Паралельно з тим, як Пінчук змінював політичні фракції у парламенті, він також став у 2000 році членом політвиконкому партії "Трудова Україна". А наприкінці 90-х років навіть був радником президента Леоніда Кучми, а також членом Ради підприємців при Кабміні.

У 2002 році під час виборів до нового скликання Верховної Ради Віктор Пінчук знову балотується по тому ж мажоритарному округу, що й у 1998 році. Це дає змогу зрештою повторно стати народним депутатом вже 4-го скликання парламенту. За чотири роки в парламенті Пінчук змінив аж 6 фракцій. Спочатку з травня до червня 2002 року він був представником фракції "Єдина Україна", а з червня 2002 до квітня 2004 року він спочатку був у фракції ППУ, а потім – у "Трудовій Україні". З грудня 2004 року до січня 2005 року Віктор Пінчук був позафракційним, а потім долучився до групи "Демократична Україна". З вересня до листопад 2005 року він вже був у фракції "Вперед, Україно!", а потім вирішив податися до групи  Народного блоку Литвина.

У 2004 році на Україну чекали президентські вибори, і Віктор Пінчук чомусь ще у квітні 2004 року призупиняє своє членство у партії "Трудова Україна". Подейкували, що саме Віктор Пінчук підтримав Сергія Тігіпка, коли той вирішив очолити передвиборчий штаб кандидата в президенти Віктора Януковича. Сам же Тігіпко тоді був лідером "Трудової України".

Сам Пінчук особисто заявляв, що під час тих президентських виборів у 2004 році підтримував Януковича, голосуючи за нього у двох турах, а коли було призначено ще й третій тур виборів, то і в ньому він віддав свій голос за Януковича. Хоча Пінчук також зізнавався, що неодноразово відвідував Майдан Незалежності під час Помаранчевої революції. Після 2006 року олігарх вирішив більше не балотуватися до Верховної Ради, зосередивши свої сили на розвитку власного бізнесу.

Бізнес

У 1997 році Віктор Пінчук стає засновником та президентом приватної компанії "Інтерпайп" для впровадження своїх інноваційних розробок у сфері технології виробництва труб на металургійних підприємствах колишнього СРСР.

У 2006 році Віктор Пінчук вирішив змінити підхід до ведення бізнесу та реструктуризував групу "Інтерпайп", створивши в результаті інвестиційно-консалтингову групу EastOne, що фактично керувала вже наявним бізнесом Пінчука, а також інвестувала в нові активи. Багато коштів Пінчук вклав задля створення власної медіаімперії, до якої свого часу ввійшли телеканали СТБ, Новий, ICTV, M1, M2, газета "Факти та коментарі", видавництво "Економіка", що випускало газету "Діло" та журнал "ІнвестГазета". Крім цього, Пінчук мав інтереси у страховому бізнесі, створивши страхову компанію під назвою "Росія".

Також Віктор Пінчук мав свій банк – "Укрсоцбанк", який він продав у 2008 році італійській групі UniCredit. За різними даними, вартість угоди склала понад 2 млрд доларів. Згодом Пінчук знову створив новий банк, назвавши його "Кредит Дніпро", а у 2020 році продав його бізнесмену Олександру Ярославському. 

У 2009 році заснував StarLightMedia. До складу компанії входили провідні телеканали: ICTV, ICTV Ukraine, СТБ, Новий канал, ОЦЕ ТБ та М1. З 2017 року Пінчук – член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр".

Крім цього, Пінчук активно займається благодійністю. У 2006 році заснував Фонд Віктора Пінчука – приватну благодійну організацію. До проектів фонду входять такі, як боротьба зі СНІДом, стипендійна програма Завтра.UA, центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre, організація конференції Ялтинської європейської стратегії та інші.

Статки

Станом на 2021 рік бізнесмен був другим найбагатшим українцем за даними Forbes.ua. Загальні статки Пінчука оцінювались в 2,5 млрд доларів.

Повномасштабна війна дещо вдарила по кишені Пінчука. Сумарна оцінка українських бізнесів Пінчука з початку війни впала на 37% – з 890 млн доларів до 560 млн доларів. Після 24 лютого основний його актив – "Інтерпайп" більш ніж на місяць законсервував виробництво. А заводи групи у Дніпрі, Нікополі та Новомосковську працюють у середньому на рівні 50% від довоєнного рівня.

Скандали

Вперше в гучний скандал Віктор Пінчук потрапив у 1999 році. Тоді йшлося про розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків та переховування валюти за межами України.

Крім того, Пінчук набув чималих активів за час президентства тестя Леоніда Кучми. Наприклад, консорціум "Інвестиційно-металургійний союз", співзасновниками якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахметов, у 2004 році отримав у власність 93,02% акцій заводу "Криворіжсталь". Господарський суд Києва визнав незаконним продаж пакету акцій комбінату і постановив повернути їх у Фонд держмайна. Проте Пінчук все ж залишився власником низки інших великих активів. Після Помаранчевої революції "Криворіжсталь" була остаточно вилучена з активів Пінчука та Ахметова, що дозволило продати меткомбінат майже 5 млрд доларів на відкритих торгах, а Пінчук з Ахметовим купили "Криворіжсталь" у 2004 році за 800 млн доларів.

У 2005 році суд визнав незаконною приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і постановив повернути контрольний пакет державі. Довкола прав власності на завод розгорнулася справжня боротьба, яка тривала два роки і завершилася угодою між групами Віктора Пінчука й Ігоря Коломойського щодо поділу прав на завод. Держава опинилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

Ще один скандал, цього разу політичний, стався у грудні 2016 року. Тоді американська газета "Wall Street Journal" опублікувала статтю Віктора Пінчука під назвою "Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia" ("Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією"). Зокрема, олігарх запропонував відокремити питання анексії Криму від війни на Донбасі, провести там вибори і відмовитися від вступу України до ЄС та НАТО. Це спровокувало хвилю обурення у суспільстві.

Пізніше Пінчук спробував пояснити свою позицію у новій статті, де зазначив, що американська газета скоротила оригінал першої, і це змінило її сенс. Зокрема, він зазначив: Крим – це Україна, і Росія має його повернути, Україна повинна бути членом ЄС, а жодних компромісів із Москвою Київ мати не може.

Зв’язки з Росією

Всі підрозділи інвестиційної групи "Інтерпайп", яка зосереджена на сталеливарній промисловості та виробництві металевих труб, належать кіпрській компанії "Interpipe Limited", яка своєю чергою належить іншій кіпрській компанії — "Interpipe Holdings PLC". В тому числі й "Інтерпайп-М" — російська дочірня компанія з офісом у Москві. Кінцевим бенефіціаром є Віктор Пінчук.

Заснована у 2005 році компанія займалась постачанням труб нафтовим підприємствам в Росії, а також російській залізничній компанії РЖД. Наприклад, у 2015 році "Інтерпайп-М" постачала труби насосно-компресійного типу нафтовій компанії "Башнєфть", а у 2016 році поставила Російській залізним дорогам комплектуючих на понад 13 млн рублів.

Виходячи з річної публічної звітності "Інтерпайп", компанія сплачувала податок на дохід у Росії у 2022 році. А з російських баз даних відомо, що того ж року "Інтерпайп-М" заплатила податків і зборів на суму понад 60 млн рублів. Також компанія отримала доходу від укладених контрактів на понад 131 млн рублів і є "учасником державної системи закупівель". У проміжній звітності за 2023 рік російська дочірня компанія вже не згадується.

Першими про це розповіли журналісти, після проведення розслідуванні 2023 року. Група "Інтерпайп" тоді опублікувала спростування щодо "начебто співпраці із російською федерацією" та заявила, що "у жодному форматі не працює на ринку рф". Процес ліквідації російської "дочки" "Інтерпайп-М" розпочався тільки 4 грудня 2023 року.

Віктор Пінчук теж підпав під положення антиолігархічного закону (Закон про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом так званих олігархів, прийняли у 2021 році). Він є власником Starlight media – компанії, якій підпорядковується десять телеканалів національного значення, зокрема один з каналів національного телемарафону "Єдині новини" – ICTV. За даними Опендатабот, Віктор Пінчук та його дружина Олена досі є кінцевими бенефіціарами компанії.

У 2023 році за період із жовтня до грудня Starlight media отримала від держави на виробництво інформаційних матеріалів в рамках телемарафону "Єдині новини" понад 21 млн гривень.

Також наприкінці 2023 року стало відомо, що у тимчасово окупованому Криму "націоналізовано" майно Віктора Пінчука. Він втратив житловий будинок та земельну ділянку площею 455 м² у Білоглинці.

Сімʼя

У 2002 році офіційно одружився з Оленою Франчук, дочкою експрезидента України Леоніда Кучми. У родині Пінчука і Франчук троє дітей. Від першого шлюбу український мільярдер має доньку Марію, а Франчук від першого шлюбу має сина Романа. Також у подружжя є спільна дитина – донька Катерина.