Рідкоземельні метали в Україні – багатство, яке нічого не варте?
Тож якщо ми так багаті, чому б нам їх не добути, продати і не купити зброю? Чому б не відмінити податки та поповнювати бюджет за рахунок скарбів, які лежать під ногами без діла? Зрештою, чому б не продати ці скарби приватним компаніям світу, в тому числі американським, щоб вони фінансували оборону своїх активів від російської агресії?
Правда в тому, що ніяких скарбів не існує. Ні, це не означає, що їх немає фізично. Наша земля справді містить їх, але вони нічого не коштують поки лежать глибоко у землі, та ще й надійно заховані в складі інших порід. Точно так само як нічого не коштує астероїд з золота, платини чи алмазів, який летить собі десь у космосі.
Бо копалини стають активом, лише коли їх розвідали, добули, продали та доставили. А для цього знадобляться колосальних масштабів інвестиції, інфраструктура, технології, люди тощо.
І головне правило – виручка від продажу копалин повинна бути вищою за собівартість її видобутку, а таке трапляється не завжди. Справжнім активом від видобутку корисних копалин є прибуток від їх продажу. Це і є найбільший скарб.
Натомість надра, які згідно з конституцією, належать народу, – нічого не коштують, поки вони лежать у землі. Аж поки хтось, бажаючи отримати прибуток, не інвестує в це десятки, а може навіть і сотні мільярдів доларів.
Та спочатку для цього держава має зняти заборону з видобутку будь-яких покладів на власній землі. Це зробить можливим створення справжнього ринку копалин. Адже лише тоді українські та іноземні інвестори вкладатимуть гроші в землю, інфраструктуру, розвідку та видобуток.
Ось тоді і знатимемо справжню ринкову ціну на землю, потенційно багату на цінні копалини. І лише тоді ми знатимемо, чи вартують вони ці 15 трильйонів. А поки це лише просто слова, не підкріплені грішми інвесторів.
Якщо народ справді хоче отримувати багатства з надр або ж перетворити надра у багатства, потрібно ставати інвесторами, підприємцями і робити на цьому бізнес. Інших шляхів немає.
