Виступи Трампа і Зеленського у Давосі протоптали стежку до "тристороннього формату" перемовин

Це була нав'язлива позиція Вашингтона, яку вони артикулювали ще минулого року. Викресливши з учасників перемовин Європу. Пам'ятаю, як ще рік тому уповноважений США Келлог в Мюнхені відмахувався від будь-якого розширеного формату.

По суті, це крок назад у переговорному треці. Так, можна погодитись, що Європа рік більше говорила, ніж діяла. Вірніше, діяла хаотично, а не системно. Більше остерігаючись, що її "кине" Трамп, ніж те, що війна може опинитися на її порозі.

Чому я пишу про ризики тристороннього формату? В першу чергу, тому, що коли з нами за столом залишаються лише Вашингтон і Москва, завжди існує спокуса обміняти українське питання на ширші геополітичні домовленості – про стратегічну стабільність, Китай чи контроль ескалації.

Другий ризик – формат без Європи не може бути ані фінальним, ані стабільним. Бо ЄС – це санкції, гроші, відбудова і довгострокові гарантії. Формат "трійки" – неповний за визначенням. Ця конструкція все одно може бути тільки тимчасовою.

Третє. Чергова реабілітація Росії. Для Москви принципово важливо повернутися в статус "переговорної сторони”, а не агресора. І такі формати цьому частково підіграють.

Четвертий ризик – це перехід від "консультацій" до потенційного тиску щодо рішень. Пєсков знову заговорив про неприйнятність переговорів без виводу українських військ з усього Донбасу. Наступним кроком, вочевидь, будуть вимоги і щодо інших областей, якщо апетит прийде під час їжі.

Тому висновок простий – нам потрібна Європа за столом. Інакше нас знову намагатимуться вписати в чужу велику угоду.