Нова тактика Кремля. Росія розширює кілзону і знищує аграрний Південь

До четвертих роковин повномасштабного вторгнення війна для країни-агресора остаточно перетворилася із якогось глобального, цілісного явища на купу різних локальних сутичок, які, за великим рахунком, не мають на меті чогось стратегічного – максимум це можливість козирнути перед черговими переговорами, що "Росія наступає на усіх фронтах", хоча для Кремля уже не є проблемою навіть відверта брехня, як у випадку зі "звільненням" Куп’янська.

Та із цих окремих частинок поступово складається один великий пазл, який не має прямого відношення до війни, але при цьому безпосередньо з нею пов'язаний. І цей зв'язок може болісно ударити як по українській економіці загалом, так і по кишені кожного окремого українця.

Війна на землі

Для початку зазначимо, що четвертий рік повномасштабки, особливо його друга половина, осінь-зима 2025/26, відзначився активними наступальними діями російських військ на Півдні та Південному Сході України. Власне, якщо говорити конкретно – то, по-перше, це території навколо Оріхова (Запорізька область), з одного боку біля берегу колишнього Каховського водосховища на північ від Василівки, з іншого в районі Гуляйполя. По-друге, це стик Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей, на північний схід від Гуляйполя.

Особливих успіхів окупанти там не досягли, але тут важливо наголосити на тому, що в цьому конкретному моменті ми говоримо про ситуацію на землі. Так, окупанти просунулися по південному сходу Дніпропетровщини (колишній Покровський район), влаштували винятково піарного характеру акцію у Тернуватому (колишній Новомиколаївський район Запорізької області), де поставили прапор і дуже швидко заплатили за це життями того підрозділу, який туди відправили.

Але є інший аспект, на якому ми і зробимо акцент у цій статті. Цей аспект – повітряні атаки на населені пункти, що розташовані не на лінії бойового зіткнення, а за кільканадцять чи навіть кількадесят кілометрів від неї. Ці атаки були настільки системними і постійними, що призвели до серйозних демографічних і, не побоїмося цього слова, економічних наслідків для цих регіонів і України загалом.

Дрони над головою

Якщо взяти мапу Запорізької області до адміністративно-територіальної реформи 2020 року, то ми побачимо, що селище Тернувате, яке "прославилося" історією з російським прапором – це майже самісінький південь Новомиколаївського району Запорізької області. Тобто практично увесь район розташований на північ від селища.

Район цей, відразу наголосимо, тотально сільськогосподарський – в останні десятиліття тут не тільки активно працювали на колишніх колгоспних землях різноманітні агробізнесмени, малого, середнього і великого масштабу, а і освоювали неосвоєні за часи СРСР території. Залишимо осторонь питання екологічне і етичне (чи варто було розорювати степи, яких і так мало залишилося), наголосимо на економічній складовій. А вона така, що цей район, як і сусідні райони Запорізької, Дніпропетровської областей, а також правобережжя Херсонщини, залишалися одними із найактивніших в аграрному смислі територій Українського Півдня.

Який і так втратив багато територій – південь Запорізької, лівобережжя Херсонської областей (а це в обох випадках значно більше половини територій цих регіонів), що не могло не вдарити по обсягах врожаїв пшениці й соняшника, як основних у цьому регіоні й Україні загалом культур. Та згадані у попередньому абзаці шматки напівокупованих українських областей продовжували жити максимально активним, і в агроекономічному смислі теж, життям.

Нинішні осінь-зима серйозно змінили ситуацію у цьому регіоні. Російські авіаудари, приближення фронту, а, значить, перш за все, "кілзони", де в повітрі постійно висять дрони – вигнали людей з цих територій. На ділянці від Гуляйполя до Новомиколаївки практично не лишилося людей. Села, якщо не розбомблені, то стоять пустками. Люди або виїхали самі, або їх вивезли волонтери. Навіть у такому начебто віддаленому від фронту селі, як Любомирівка Запорізького (раніше – Вільнянського) району відповідної області частково евакуювали психоневрологічний інтернат. Хоча начебто безпосередньої загрози ще і не було.

Земля не приноситиме прибуток

І проблема не тільки в тому, що людям довелося виїхати. Це якраз зрозуміло і логічно – в тому регіоні просто неможливо жити, хоча б через те, що там немає і не буде світла (ремонтники уже не можуть туди заїхати, бо це реальний ризик отримати вибух від російського дрона).

Значно більша – принаймні, з економічної точки зору – проблема в тому, що ці землі в 2026 року залишаться необробленими. З тієї ж самої причини – жоден працівник, найманий чи навіть власник землі, не захоче їхати в кілзону, бо він банально не повернеться назад. Повільна сільськогосподарська техніка – ідеальна мішень для операторів російських безпілотників, які в тих краях уже не раз і не десять разів демонстрували своє воістину людоїдське бажання убивати цивільне населення.

Відповідно, чи не уперше з часів Голодомору (а для деяких населених пунктів – взагалі уперше в історії) величезні степові території, які формально перебувають під контролем ЗСУ, принаймні, точно не під контролем ворожих сил, не приноситимуть врожаю.

Що не зможе не позначитися на загальній ситуації в аграрному секторі. Тож уже зараз варто готуватися до зростання цін на пшеницю (і усі похідні, борошно, хлібобулочні вироби тощо) та соняшникову олію. Єдиний варіант, який може врятувати ситуацію – це зупинка гарячої фази війни і припинення дронових атак, тобто зникнення цієї постійної загрози з боку безпілотників. Якщо так станеться, тоді аграрії повернуться на схід Дніпропетровщини, північ Запоріжжя та правобережжя Херсонщини (де така проблема почала викристалізовуватися раніше, у попередній рік війни).

Інакше ж ці землі заростатимуть бур'янами і не приноситимуть жодних прибутків своїм власникам та податків – у державний бюджет. Із усіма відповідними наслідками. І це, на жаль, черговий удар російських окупантів по Україні, по нашій економічній спроможності.