Економія на людях: з якими реаліями медицини стикаються жителі регіонів

Ситуацію яскраво ілюструє недавній випадок у Донецькій області, де керівництво обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спробувало скоротити понад 40 медпрацівників швидкої допомоги, пояснюючи це нестачею фінансових коштів. При тому що самі медпрацівники були готові і далі працювати в складних умовах поруч з фронтом і надавати допомогу місцевим жителям, а також військовослужбовцям. І тільки після того як скандал набув розголосу, ситуацію вдалося вирішити.

Зазначимо, що звістка про масове скорочення працівників екстренки збіглася із заявою міністра охорони здоров'я Віктора Ляшка, який 4 лютого наголосив про необхідність кращої підтримки бригад швидкої в прифронтових регіонах. Після того як інформація про скорочення медиків набула розголосу в ЗМІ, міністр відвідав Донецьку область, після чого медиків пообіцяли не звільняти, а в обласній сфері охорони здоров'я відбулися кадрові зміни.

Ситуація на Донеччині продемонструвала серйозні проблеми в підходах вітчизняної системи охорони здоров'я. Її готовність розлучатися з досвідченими і мотивованими кадрами, і, як наслідок, залишати без належної медичної допомоги тисячі людей, ледь питання стосувалося фінансової сторони. До речі, гроші на виплати зарплат медпрацівникам швидкої Донецької області в результаті були знайдені, про що згодом повідомили в МОЗ України.

Удар по медустановам і кадрам

На сьогоднішній день в державі створена система охорони здоров'я результатом якої стало закриття "непопулярних" регіональних медустанов, які надавали допомогу невеликій кількості населення. В першу чергу це стосувалося первинної медичної допомоги: амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП). У зв'язку з медичною реформою, ФАПи в Україні фінансуються переважно з місцевих бюджетів (громад), а також коштами Національної служби здоров'я України через Центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), до яких вони входять. Втім, у випадку з ЦПМСД утримання ФАПів може негативно позначитися на заробітній платі решти медперсоналу через перерозподіл отриманих від держави коштів. Також достатню кількість ФАПів не можуть утримувати громади з низькими доходами, так як утримання одного такого пункту здоров'я обходиться на рік в межах 500 тис. грн.

У підсумку з 2017 по 2022 рік кількість ФАПів в Україні скоротилася з 12,7 тис. до 7,5 тис. і кількість продовжує скорочуватися так як багато представників місцевої влади вбачають у сільських пунктах здоров'я засоби викачування бюджетних коштів. У цьому випадку далекий від медицини і не мислячий стратегічно керівник громади намагається або закрити установи "первинки", або максимально скоротити кількість працюючого медперсоналу. Проблему в медицині також яскраво ілюструє ситуація з лікарями, кількість яких в Україні за 10 років скоротилася майже на 40%. За даними спеціалізованого медичного порталу health-ua.com, кількість забезпечення лікарями в 2014 році в країні становила 43,5 на 10 тис. населення. У 2024 році за даними MedReporter – вже 31,1.

Робота за трьох

У спробі виправити ситуацію з нестачею кадрів уряд у лютому 2026 року значно підвищив зарплати медичним працівникам. Відтепер мінімальна заробітна плата становить:

• У лікарів – 35 тис. грн на місяць або 27 тис. грн після вирахування податків, що більше на 11,5 тис. грн порівняно з минулим роком.
• У середнього медперсоналу – фельдшера, медсестри, – 25 тис. грн або 19,2 тис. грн на руки (приріст – 8,8 тис. грн).
• У молодшого медперсоналу – санітарки, – не менше 15 тис. грн або 11,5 тис. грн чистими (приріст 3,4 тис. грн).

По зарплатах, втім, є нюанси. У сімейного лікаря рівень зарплати залежить від кількості декларацій з пацієнтами – мінімум 1,8 тис. декларацій. Якщо ж декларацій менше, зарплата буде пропорційно нижче. У сільській місцевості набрати достатню кількість декларацій – непросте завдання. Окреме питання – високі навантаження з якими стикаються медпрацівники через вимивання зі сфери великої кількості кадрів. Особливо складна ситуація склалася з медсестрами. Доволі часті випадки, коли від однієї медсестри вимагають обслуговувати 40-60 пацієнтів, при тому що за кордоном ця цифра в рази нижча.

Як розповіла нашим журналістам Людмила Пуха – палатна медсестра дитячого відділення однієї з лікарень Миргорода Полтавської області, їй з колегами доводилося виконувати роботу відразу кількох людей.

"В результаті одна людина у нас приймала пацієнтів, робила уколи, ставила крапельниці, водила на рентген, брала посіви, вела документацію. Вночі доводилося виконувати функції санітарки і робити прибирання. Зміну ми не перекривали. Нам потрібно було ще хоча б одну санітарку і дві медсестри", – зазначила вона.

"Має бути турбота про людей"

Ось що говорять про ситуацію з медициною в регіонах. Головна медсестра Високопільської лікарні в Херсонській області 68-річна Надія Цалінська вказує на гостру нестачу медперсоналу особливо у віддалених селах. Каже, є села, до яких сімейний лікар приїжджає лише раз на тиждень.

"Але якщо людина захворіє на наступний день, їй доведеться самостійно їхати до лікарні в місто. А більшість жителів сіл – це люди похилого віку. От якби в селі був фельдшер, він міг би сходити і оглянути хворого, зробити укол, виміряти тиск, систему поставити... Ті ж медикаменти. Часто старенькі на двох паличках змушені самі йти до медустанови щоб отримати безкоштовну таблетку від тиску або від болю в голові. Це не правильно, має бути турбота про людей", – розповіла вона RegioNews.

Мешканка Смілянського району Черкаської області 72-річна Раїса Заєць розповіла, що уклала декларацію з сімейним лікарем не в рідному селі, а в ЦПМСД в Смілі так як "сімейник" в селі не викликав у неї довіри як фахівець. Але коли жінці потрібно було пройти курс лікування, це стало проблемою, так як уколи повинен був робити лікар з яким укладена декларація. У підсумку жінці довелося протягом 10 днів щодня їздити на громадському транспорті за 15 км в райцентр і кожна така поїздка обходилася їй в 130 грн. Також працівники сільської амбулаторії відмовлялися вимірювати Раїсі Сергіївні тиск і рівень цукру аргументуючи тим що "ви не наша".

"Раніше з цим проблем не було, у медсестри нашої амбулаторії було більше можливостей. А зараз без призначення сімейного лікаря навіть укол не можуть зробити", – підкреслила пенсіонерка.

До реформи курс лікування (уколи, крапельниці) моломобільним громадянам на дому проводили патронажні медсестри Товариства Червоного Хреста України. Однак кілька років тому цю послугу МОЗ прибрало. Сімейний же лікар ухвалює рішення про візит, грунтуючись на стані пацієнта, а не на вимозі, і має право відмовити, якщо немає загрози життю. Основний формат – прийом в амбулаторії, а виїзд – виняток для тяжкохворих або немобільних пацієнтів йдеться на сайті Урядового порталу. З 2024 року в Україні повертають патронажний огляд новонароджених та маломобільних громадян. Для цих цілей за допомогою міжнародних донорів було закуплено 250 автомобілів які розподілили по всіх областях що в середньому становить по одному авто на 5 – 6 громад. Але цього явно недостатньо.

Медицина на селі – ціль на доступність

Заступник голови правління Всеукраїнського лікарського товариства Костянтин Надутий впевнений, що вторинна (спеціалізована) медична допомога, повинна бути максимально доступною. В цьому випадку не потрібно будувати лікарню в кожному селі, замість цього потрібен спосіб своєчасної доставки пацієнта за допомогою швидкої, спеціальних автобусів та ін.

"Потрібно створити умови, щоб пацієнти могли дістатися на консультацію або на госпіталізацію туди, де є кваліфікований лікар і все необхідне обладнання. А ось "первинка " повинна бути в межах пішої доступності або до неї потрібно недалеко їхати на велосипеді або автомобілі. Водночас медсестра на селі має бути забезпечена службовим автомобілем", – розповів він RegioNews.

Костянтин Надутий навів приклад з сільськими амбулаторіями в Литві, поруч з якими запарковані до десятка службових автомобілів для виїзду медперсоналу до пацієнтів, в першу чергу до маломобільних людей. У Великобританії, каже експерт, 5% пацієнтів мають право на домашнє обслуговування. У той же час Костянтин Надутий навів приклад з 60-річною мешканкою одного українського села в якому сам проживає. Жінка виховує 40-річного сина з ДЦП, і не може за своїм бажанням відвідати сімейного лікаря, оскільки ні на хвилину не може залишити сина, якому вона є опікуном, а додому медик до неї їхати не буде.

Костянтин Надутий вважає, що в Україні необхідно не тільки широко надавати медичну допомогу маломобільним людям вдома, але і розширювати мережу медико-соціальних установ. Такі установи широко поширені в Євросоюзі. У них літні і маломобільні люди можуть проходити реабілітацію і просто деякий час можуть пожити під наглядом фахівців.

Одна з подібних установ є і в Києві – це комунальна соціальна установа "Київський реабілітаційний комплекс змішаного типу для осіб з інвалідністю в результаті інтелектуальних порушень". Ось тільки потрапити туди людям, які потребують стороннього догляду, вкрай складно через великі черги. Костянтин Надутий вважає, що інфраструктура сфера охорони здоров'я в Україні дозволяє створити медико-соціальні установи на базі медустанов які мало або не використовуються. Багато з таких установ, каже експерт, мають все необхідне, аж до власних котелень. Однак проблема в громадах, які внаслідок децентралізації отримали широку автономію, при цьому бюджет у всіх різний. А держава діє за принципом – надавати підтримку вже існуючим медзакладам з достатньою кількістю медичного персоналу та пацієнтів.

***

Було б не вірно стверджувати, що в українських селах і селищах відсутня гідна медична підтримка населення. Досить непогана ситуація в громадах з великим бюджетом, які можуть дозволити собі закупити необхідне обладнання, транспорт, виплачувати високі доплати медперсоналу. Також гідна медична допомога є в громадах, де місцевій владі не байдужа доля земляків і які всіляко намагаються зберегти місцеві кадри і медустанови, і залучити на їх утримання спонсорів.

Гідне надання медичної допомоги багато в чому залежить і від мотивованих медичних кадрів. Як приклад наведемо роботу сімейної медсестри Наталії Опанасенко. Проживаючи в прифронтовому селі Кирилівка Харківської області, жінка продовжувала надавати допомогу землякам, регулярно ходила додому до маломобільних пацієнтів навіть у неробочий час. Регулярно закуповувала людям необхідні медикаменти в обласному центрі, які вони замовляли. При тому що сама медсестра працювала на 0,75 ставки і змушена була ще підробляти санітаркою.

Є впевненість, що надання медичної допомоги в Україні не повинно залежати від багатства тієї чи іншої громади, ініціативності окремих управлінців і окремих мотивованих працівників. Повинна працювати система, яка б ставила перед собою ціль всебічної підтримки здоров'я громадян в незалежності від витрат. Адже тільки мотивоване і здорове суспільство здатне відновити країну, запропонувати і побудувати нову систему розвитку.