Рік жили без світла: як українці адаптуються до життя на прифронтових територіях

RegioNews розповість це на прикладі жителів прифронтових сіл Харківської та Миколаївської області, де люди жили без світла від шести до чотирнадцяти місяців. Також ми розглянемо, як пристосовуються до тривалих відключень жителі міст – прифронтового Білопілля Сумської області та Краматорська Донецької області.

Воду возили на тачках

Село Гракове Чкалівської (Пролісненської) територіальної громади (ТГ) Харківської області майже півроку перебувало на лінії фронту. Зі звільненням області ситуація в населеному пункті покращилася несильно, оскільки через зруйновані електроопори та трансформатори, а також велику кількість мін, село довгий час не могли підключити до електроенергії. У підсумку Гракове було знеструмлене з квітня 2022 року до травня 2023 року. З якими складнощами в результаті стикалися люди, і як їх долали?

Найважливішою проблемою стала відсутність опалення. Не всі жителі мали в будинках печі, багато опалювали газом. З відсутністю електропостачання газові котли можна було використовувати лише при працюючому генераторі, а генераторів в селі на той час було кілька штук. Втім, благодійні організації в короткий термін допомогли забезпечити генераторами більшу кількість людей, проте постала проблема з паливом. На той момент літр бензину коштував людям 70 грн, і його вистачало на годину роботи генератора на 3 кВт. Тому паливо намагалися економити, через що в будинках було холодно і сиро. Надалі жителі почали відновлювати у себе розібрані раніше печі, щоб опалюватися дровами. Також частина людей запаслися балонами з газом, які можна було підключити не тільки до газової конфорки, щоб приготувати їжу, але і використовувати для обігріву, пристосувавши до балона за допомогою перехідника керамічний обігрівач. Такий балон ємністю приміром 6 літрів міг обігрівати до трьох днів.

Через відсутність електропостачання люди зазнавали труднощів з водою, оскільки ручних колонок і відкритих колодязів у селі на той момент було мало чи взагалі не працювали. Наприклад, жителям села Юрченкове Чкаловської ТГ доводилося набирати воду лише в одному місці і возити її додому в пластикових ємностях за допомогою тачки. У той же час жителям села Мосьпанове Малинівської ТГ, що в 6 км від Гракового і яке було знеструмлене чотирнадцять місяців, за допомогою великого генератора вдалося запустити насоси однієї з водонапірних веж, що давало змогу забезпечувати водою частину жителів села загальна протяжність якого становить 8 км. Решта жителів кооперувалися вулицею і обслуговували разом один генератор, який підключали до свердловини. У селі Зелений Гай Шевченківської ТГ Миколаївської області місцевий фермер підключав до водонапірної вежі свої генератори, які за свій рахунок заправляв, тому жителі Зеленого Гая, попри відсутність електроенергії впродовж дев'яти місяців, були з водою.

Тривала відсутність світла наклала відбиток і на побутові звички жителів. У теплу пору року їжу готували на один раз. Швидкопсувні продукти і страви (м'ясо, суп, вершкове масло) тримали в тазиках з водою, яку часто міняли, що дозволяло зберігати їжу і продукти до двох діб. Складно було і з гігієною. Воду економили, до того ж, її доводилося постійно підігрівати, часто за допомогою найпростішої груби складеної з цегли у дворі. Білизну прали вручну.

Без електроенергії жителі не могли робити капітальний ремонт зруйнованого житла. Була і проблема зі спілкуванням "із зовнішнім світом". Якщо телефони та інші гаджети вдавалося заряджати від генераторів або за допомогою адаптера від працюючого автомобіля, то мобільний зв'язок у Граковому і прилеглих населених пунктах працював дуже погано, і доводилося спеціально шукати точки, щоб додзвонитися. Ситуацію рятувало наявність Starlink і можливість виходу в інтернет, втім, подібна система, яку привозили волонтери, була не в кожному селі.

У перший же день наступили на розтяжку

Бажання людей скоріше повернути в населені пункти електроенергію було величезним. Для цього жителі робили великі зусилля і навіть готові були ризикувати життям. Староста Гракового Анатолій Коровкін розповів RegioNews, як разом з кумом підключили до електроенергії сусіднє село Залізничне.

На відміну від Гракового, в Залізничному було зруйновано всього дві електроопори (в Граково – близько сотні), їх швидко відновили і чоловіки самостійно змогли натягнути лінії електропередач. Для цього домовилися з одним господарством про використання навантажувача, який заправляли власним коштом та який використовували як автодрабину. Щоправда, підключити село до електроенергії спочатку не вийшло, оскільки на лінії 10 кВ за селом був зафіксований порив.

"Тоді я разом з двома хлопцями сіли на квадроцикл і вирушили на місце по полю через бур'ян і чагарники. Порив відновили і електроенергію в Залізничне дали. Це був десь жовтень – листопад 2022 року. А через тиждень поруч зі слідами від нашого транспорту, де ми звернули з узбіччя до лінії електропередач, виявили три протитанкові міни ТМ. Виявляється ми самі того не знаючи їхали по мінному полю", – зазначив Анатолій Коровкін.

Ініціатива Анатолія з електропостачанням села була оцінена місцевою владою і чоловікові надалі запропонували очолити старостат в Граковому.

Самостійно відновлювали електропостачання і жителі Базаліївського старостинського округу, до якого входять села Базаліївка та Юрченкове. Староста Микола Петля розповів RegioNews, що на відновлення обірваних мереж вийшло чоловік 15 із села Юрченкове, і відразу ж люди напоролися на розтяжку, яка спрацювала. На щастя, це була сигнальна ракета і ніхто не постраждав. Цей випадок не зупинив жителів, вони просто почали більш уважно дивитися під ноги і в підсумку виявили та знешкодили ще півдесятка розтяжок з гранатами, також їм вдалося виявити і міни. Одну з мін знайшли під поваленою електроопорою, яку збиралися піднімати.

На відміну від сусідньої Базаліївки, де як автодрабину жителі, як і в Граковому, використовували навантажувач, селяни Юрченкового такої можливості не мали. Тому люди використовували 10-метрову драбину, яку зробили самостійно. Найсміливіші з її допомогою піднімалися на електроопори і кріпили обірвані дроти.

"Працювали більше місяця. В результаті світло нам підключили на початку грудня. Звичайно, і без нашої допомоги електроенергію в село дали б, але це було б на два – три місяці пізніше", – зазначив Микола Петля.

Міста: акцент на зв'язок й автономні обігрівачі

На відміну від сіл, у містах ситуація дещо інша. Якщо трапляється аварія, то на її ліквідацію негайно направляються сили всіх міських служб, тому відключення електроенергії затягується максимум на кілька днів (якщо не брати до уваги міста на лінії фронту). Виняток наразі становить 14-тисячний Арциз Одеської області, в якому після масованої атаки 13 грудня електроенергія була відсутня майже два тижні. У той же час на відміну від села в місті з відключенням електроенергії люди фактично опиняються в "кам'яних джунглях", так як разом зі світлом в будинках зникає централізоване опалення та водопостачання.

З подібним зіткнулися жителі Краматорська в кінці листопада, який через удари по Слов'янській ТЕС був знеструмлений впродовж трьох діб. З комунальних послуг в квартирах у людей був лише газ, що, втім, давало можливість приготувати жителям їжу і зігрітися, так як частина обігрівалася відкритим вогнем працюючих конфорок. Згодом деякі жителі придбали гасові обігрівачами, які при ємності бака на 5 літрів забезпечують до 20 годин роботи, що робить гасовий обігрівачі автономними і економічними, проте вимагає провітрювання приміщення.

Також у Краматорську у зв'язку з частими аварійними відключеннями спостерігається бум на оптоволоконний інтернет, який окремі інтернет провайдери за відсутності електроенергії обіцяють підтримувати протягом 72 годин. Що стосується міських медичних установ, то всі вони мають потужні генератори і не припиняють свою роботу при відключеннях світла, хіба що ускладнюється зв'язок з персоналом, так як лягає мобільний зв'язок. Також при тривалих відключеннях в місті продовжують працювати багато магазинів і аптеки оскільки їх власники заздалегідь запаслися генераторами і паливом.

У прифронтовому місті Білопілля Сумської області через постійні обстріли з 16 тис. населення сьогодні проживає 8 тис. Тривалих відключень електроенергії в місті поки не було, проте місцева влада ще восени перейнялася підготовкою пунктів обігріву. Причому акцент зроблено насамперед на мешканців багатоквартирних будинків, оскільки в приватних будинках, яких у місті чимало, люди мають запаси дров.

"У наших пунктах обігріву є твердопаливний котел, а також генератор для зарядки Powerbank, телефонів. Крім того, є запаси питної води, продовольства десь на тиждень, та мінімальний аптечний набір. Також є інтернет, в основному оптоволокно, але ведемо з благодійниками переговори щоб посприяли зі Starlink. Люди повинні бути забезпечені зв'язком", – розповів нашим журналістам перший заступник міського голови Олександр Кожухов.

Він також виділив підготовку щодо забезпечення городян водою. У всій громаді вже зроблені запаси бутильованої води, а свердловини в кожному населеному пункті забезпечені генераторами. Також визначені місця забору води, щоб оперативно підвозити людям при необхідності – 5-10 літрів питної та 20 літрів технічної води на добу в розрахунку на одну людину.

Важливість громадської участі

Тривалі відключення електроенергії, як і інші критичні ситуації, – це не тільки про запаси генераторів, дрова, воду і продовольство. Мова насамперед про готовність людей до взаємодії, надання одне одному підтримки. Те, як жителі прифронтових сіл відновлювали електропостачання попри труднощі, – один з таких прикладів. Можна також навести досвід жителів села Зелений Гай, які після тривалих обстрілів і руйнувань прийняли рішення брати участь спільно у вирішенні проблем свого населеного пункту. Для цих цілей люди заснували фонд взаємодопомоги щоб за рахунок власних ресурсів, не чекаючи виділення грошей з бюджету, мати можливість оперативно вирішувати поточні проблеми, які не потребують великих вкладень. Староста села Оксана Гнедько – дружина директора місцевої школи, який разом із ще шістьма людьми загинув внаслідок російського авіаудару по навчальному закладу в березні 2022 року, розповіла про особливості організації фонду.

"Фонд фінансуємо за рахунок внесків – по 50 грн щомісяця з кожної людини. Гроші невеликі, проте через деякий час виходить значна сума. Жителі самі обирали касира. Всі питання з приводу витрати коштів вирішуємо на загальних зборах", – розповіла вона журналістам нашого видання. За допомогою коштів фонду жителі вже зробили невеликий ремонт на сільському кладовищі, поклали плиткою алею.

Староста Юрченкового Микола Петля також відзначає високу необхідність самоорганізації жителів. Він розповів, як в перші дні обстрілів селяни вважали, що влада зобов'язана надавати їм всю необхідну гуманітарну допомогу, але потім багато труднощів почали вирішувати самостійно, не чекаючи підтримки ззовні.

"Думаю, що в разі важкої ситуації пройде тиждень, і розбіжності між людьми забудуться, і вони будуть допомагати одне одному. Принаймні у нас так було. Головне залишитися живими і бути людяними", – підсумував він.

Готовність до спільних дій – це не тільки про подолання критичних труднощів, якими є руйнування, тривала відсутність електроенергії, води і тепла. Це про бажання людей діяти в інтересах суспільства. Впевненість, що тільки таким шляхом можна добитися кращого життя для оточуючих, окремого населеного пункту та країни загалом.