Урядове перетасування. Кого посилять зміни у Кабміні, а кому і чим це може загрожувати

"Слуги народу" влаштували у Верховній Раді демонстративну кадрову чистку урядовців, що вже отримало неофіційну назву "міністропаду". Свої посади втратили відразу п'ять міністрів Кабміну Дениса Шмигаля, і лише один із них залишився в уряді. Це колишній віце-прем'єр - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков, котрий після звільнення зайняв посаду керівника міністерства оборони, яким до цього керував Андрій Таран. Самого Резнікова на чолі Мінреінтеграції замінила нардепка від "СН" Ірина Верещук. Також парламент проголосував за відставку трьох старих та призначення трьох нових членів Кабміну. Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості замість Олега Уруського очолив Павло Рябікін, але вже без віце-прем'єрського статусу. Керівницею Мінекономіки та одночасно першим віце-прем'єром стала Юлія Свириденко, замінивши на цій посаді Олексія Любченка. Зрештою, крісло глави міністерства захисту довкілля та природних ресурсів залишив Роман Абрамовський, а його перший заступник Руслан Стрілець поки працює на його місці в статусі "в.о.".

Метання Верещук та "Кабмін – Банкова – транзит"

Наголосимо ще раз - із п'яти відставників в уряді Шмигаля залишився тільки один Олексій Резніков, який півтора роки пропрацював очільником Мінреінтеграції, увійшов до складу РНБО та брав участь у переговорах Тристоронньої контактної групи, займаючи у ній посаду першого заступника глави української делегації. До того ж, в умовах війни українське Міноборони, яким тепер керує Резніков, займається фактично тим же, чим і міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій, але, так би мовити, під іншим кутом зору. Тож тема, якою новий міністр оборони буде займатися на новій посаді, йому точно не чужа.

Втім, він міг і не отримати таке призначення, бо міністеркою оборони дуже хотіла стати нардепка від "Слуги народу" Ірина Верещук. Колишня очільниця Рави-Руської довго добивалася якихось серйозних посад на найвищому рівні – спочатку було геть невдале балотування у міські голови Києва, потім чутки про можливе призначення її головою КМДА (аби зменшити політичний вплив мера столиці Віталія Кличка). Нещодавно почалися розмови про те, що Верещук може очолити Міноборони, вона сама упевнено заявляла, що готова до такого кроку, адже навіть формально має вищу військову освіту (закінчила Військовий інститут при Національному університеті "Львівська політехніка" за спеціальністю "міжнародна інформація"). Проте історія із можливим її призначенням очільницею Міноборони завершилася, навіть толком не розпочавшись. Причину у притаманному "слугам" скандальному стилі окреслив голова фракції "СН" Давид Арахамія – мовляв, суспільство не прийме жінку-міністра оборони. Врешті, для невгамовної Верещук таки знайшли посаду в уряді – але для цього довелося організувати таку двоходівочку за участю Резнікова.

А ось звільнення керівника Мінекономіки Олексія Любченка вищезгаданий Арахамія пояснив як раз тим, що на його місце приходить жінка, що добре для гендерного балансу. Щоправда, наступниця Любченка Юлія Свириденко не прийшла на нову посаду нізвідки. Ще в 2015 році вона керувала департаментом економічного розвитку в Чернігівській ОДА, де пізніше була першою заступницею голови облдержадміністрації, а потім і в.о. керівника ОДА. У вересні 2019-го, після короткотривалого бізнес-періоду в кар'єрі, Свириденко стала першою заступницею міністра економіки, але через лічені місяці опинилася на Банковій на посаді заступника голови Офісу президента Андрія Єрмака. Звідти і повернулася до міністерства – уже очільницею.

До речі, її попередник Любченко після появи в уряді у травні – крім, власне, міністерського портфеля, отримав ще й крісло першого віце-прем'єра – багатьма розглядався як наступний керівник Кабміну. Але кар'єра Любченка в уряді не склалася: звинувачень щодо "скруток" та ухилення від сплати податків на його адресу посипалося стільки, що все завершилося візитом до уже екс-міністра НАБУ та СБУ. Тож тепер, схоже, почнуть говорити, що саме Свириденко готується замінити в прем'єрському кріслі Шмигаля.

Скандальна тінь нового промстратега

На відміну від колеги, новий міністр з питань стратегічних галузей промисловості Павло Рябікін не успадкував від попередника Олега Уруського віце-прем'єрський статус, хоча має за плечима довгу чиновницьку кар'єру, іноді – зі скандальними нотками. Ще з початку нульових він - нардеп-мажоритарник, обраний на Миколаївщині, у 2005-2006 роках працював заступником міністра транспорту, потім навіть був послом України в Данії. У 2012-му знову обрався до парламенту за списком "УДАРу" Кличка, а після постмайданної зміни влади у 2014 році Рябікін опинився в КМДА на посаді заступника вже мера Кличка. З 2017-го три роки очолював головний аеропорт країни "Бориспіль". А звідти рік тому, у листопаді 2020-го, перейшов у Держмитслужбу, якою і керував до призначення у Кабмін.

Кар'єра нового промстратега відзначилася кількома резонансними подіями з присмаком скандалу. Скажімо, у 2017-му, коли в Україну заходив чи не найбільший лоукостер Європи Ryanair, саме Рябікін заявив, що авіакомпанія тисне на Україну, вимагаючи для себе такі преференції, які заборонені українським законодавством. Тодішній профільний міністр Володимир Омелян навіть хотів звільнити балакучого керівника "Борисполя", але для Рябікіна усе обійшлося.

У 2019 році Павла Рябікіна спіймали на недостовірній інформації у е-декларації, але після року судової тяганини по різних інстанціях він виграв цю справу у НАЗК. Інші скандали були непрямо пов'язані із персоною Рябікіна – скажімо, історія із махінаціями на будівництві паркінгу в "Борисполі", яку почала розкручувати восени минулого року СБУ, розпочалася ще до його появи на посаді гендиректора аеропорту. Чи скандал із орендою приміщень "Борисполя", де за створення корупційної схеми, яка функціонувала з 2014-го по 2019-й роки, відправили під суд попередника Рябікіна Євгена Дихне.

Уже після призначення Рябікіна на Держмитницю також з'явилася інформація, із посиланням на наглядову раду "Борисполя", що саме він блокує роботу свого наступника Олексія Дубревського – аби, мовляв, не дати тому можливість зруйнувати ті схеми, які сам Рябікін запровадив під час своєї трирічної роботи на посаді гендиректора аеропорту.

Що стоїть за усіма цими змінами

Попри такі потужні (принаймні, кількісно) зміни в уряді Дениса Шмигаля, ставлення до "міністропаду" є досить скептичним. На це є дві вагомі причини. По-перше, ці кадрові рішення виглядають не як спроби вирішити реальні та актуальні проблеми у галузях, а як традиційна вже для нинішньої влади імітація бурхливої діяльності. Щодо міністерства стратегічних галузей промисловості злі язики взагалі говорять, що саме його існування є такою імітацією – хто б не очолив цю структуру, нічого корисного для цих стратегічних галузей чекати не доведеться.

В інших міністерствах ситуація не краща, до того ж, звільнення міністрів без звітування у Раді виглядає, м'яко кажучи, дивно та нелогічно. Всюдисущий Арахамія і тут з'явився зі своїм, як завжди, несподіваним поясненням – мовляв, це він попросив їх не звітувати, бо п'ять звітів - це купа часу. Як сприймаються подібні пасажі щодо змін у вищому органі виконавчої влади країни, думаємо, не варто і говорити.

А ось призначення Ірини Верещук – історія окрема. З одного боку, її бажання зайняти хоч якусь посаду стало уже притчею во язицех. Тож виглядає так, ніби на Банковій знайшли, нарешті, варіант, коли і посаду не шкода, і сама нардепка буде задоволена. Але з іншого боку, за Верещук ще з часів її мерства у Раві-Руській Львівської області "стирчать вуха" Віктора Медведчука. Наскільки ці підозри є реальними, можна дискутувати, але про свої взаємини із поплічником голови політради ОПЗЖ - Тарасом Козаком - вона розповідала сама. Козак у свій час був депутатом Львівської облради саме від того округу, де і працювала міським головою Верещук, яка не приховувала "тісний контакт" і "повністю системну роботу" із депутатом Козаком, який свого часу був начальником Західної регіональної митниці.

Отже, людина з Медведчуком і "медведчуківцями" у бекграунді очолює міністерство, яке займається чи повинно займатися окупованими територіями. Зважаючи на ту діяльність, якою займався щодо цих самих територій сам Медведчук (і за що його тепер намагаються якимось чином притягнути до відповідальності), таке призначення є, як мінімум, сумнівним. Або навіть і шкідливим. І це покажуть перші ж кроки нової керівниці Мінреінтеграції.

Та головним бенефіціаром усієї цієї кадрової метушні виглядає голова ОП Андрій Єрмак. Як мінімум, дві персони – Резніков і Свириденко – тісно з ним пов'язані і вважаються його креатурами. Ми уже писали в спецпроєкті "Рік уряду Шмигаля" про те, що в Україні склалася ситуація, коли Кабмін не є самостійними органом виконавчої влади, а фактично керований з Офісу президента. Втім, як бачимо, Єрмак вирішив посилити свій вплив на уряд навіть безпосередньо, розставляючи на посади міністрів своїх людей. І це притому що голову ОП, як відомо, підозрюють у тісних зв'язках із топ-чиновниками країни-агресора, та й у зриві операції із захоплення "вагнерівців" звинувачують, перш за все, саме його. Відтак у такій ситуації призначення людини Єрмака на посаду міністра оборони може обернутися несподіваними проблемами у військовому протистоянні із Росією на Донбасі. Аж до перетину певних "червоних ліній".