Чому угода про копалини - це традиційна американська дипломатія?

Угода з США щодо спільної експлуатації корисних копалин стратегічно вигідна для України, питання можуть бути тільки у деталях, для цього і існує допломатія. Подібні угоди президенти США укладали із союзниками і раніше.

Найвідоміша угода - "дестроєри в обмін на бази" у 1940-му році, яка відбулась між США та Великою Британією. Ці країни максимально близькі та споріднені, і вони воювали як союзники у Першій світовій війни, але у Другу світову США вступили тільки через два роки і тільки після нападу Японії та оголошення війни Німеччиною, оскільки сильні ізоляціоністські настрої у американскьому суспільстві не давали можливість президенту Рузвельту надавати допомогу іншим чином.

Ось як цю угоду описує у своїх мемуарах прем'єр-міністр Британії Вінстон Черчілль. 15 травня 1940-го Черчілль звернувся до президента США Рузвельта з проханням передати Британії 50 старих кораблів класу дестроєр:

"У Вашингтоні ми отримали пропозицію про передачу нам 50 старих американских дестроєрів в обмін на кілька баз на Вест-Індських та Бермудських островах. Звичайно, не було ніякого порівняння між внутрішньою цінністю цих малоефективних кораблів та стратегічною безпекою, яку отримували США у вигляді баз. Однак загроза вторгнення робила нашу потребу невідкладною. Ми вірили, як і завжди, що існування Англії пов'язано з існуванням США, тому я та мої колеги вважали, що знаходження цих баз в руках американців було б очевидною перевагою. Тому я не розглядав це питання з вузько англійської точки зору.

Була ще одна більш вагома причина, ніж наша потреба у дестроєрах. Передача Великій Британії 50 американських військових кораблів була явно не нейтральним кроком з боку США. З точки зору усіх історичних понять це могло слугувати для німецького уряду виправданням, щоб оголосили США війну. Передача дестроєрів, безумовно, наблизило США до нас та до війни, цей крок став одним з перших у довгому ланцюжку все менш та менш нейтральних дій, які зробили нам виключну послугу.

Президент, якому доводилось рахуватись з конгрессом, був, звичайно, вимушений представляти цю угоду як надзвичайно вигідну справу.

Думка про здачу в оренду якоїсь частини цих історичних територій викликала велике занепокоєння серед парламентарів та уряду, і якби це питання було представлене як звичайний розпродаж британських володінь в обмін на 50 дестроєрів, це б викликало сильний спротив. Ось чому я намагався пояснити цю угоду високими міркуваннями, на що мав повне право, тому що вона підтримувала спільні інтереси англомовних країн.

Так ми отримали 50 американскьих дестроєрів. Ми надали США в оренду на 99 років військово-повітряні та військово-морські бази у Вест-Індії та на Ньюфаундленді. Все це я розглядав як паралельні кроки та жести доброі волі. Президент вирішив більш прийнятним представити це конгресу як дещо цілісне. Гіхто не протирічив один одному, і обидві країни були задоволені. Наслідки від цього для Європи виявились дуже значні".

Дестроєри зіграли важливу роль у війні, у яку нарешті вступили США Більшість цих баз були повернуті Британії задовго до кінця терміну оренди у 40-50-х роках. Останні дві бази США закрили у 90-х, тобто значно швидше, ніж це передбачалось угодою, яка була тільки дипломатичним маневром для більш щильного залучення США у війну.

Одже, залучення до розробки корисних копалин в Україні США та Евросоюзу також, для України стратегічно важливо та необхідно.