Люди не хочуть гинути за Міндіча. Ігнорування причин призведе до ще страшніших наслідків

Наративи (ідеологічна база війни) мають бути підкріплені державними стратегіями. Правильні, сильні й максималістські наративи БЕЗ ресурсоспроможної стратегії так і зостаються недосяжними мріями, гарно сформульованими. Що й сталося. Всі наші наративи (про капітуляцію росії, кордони-1991, деокупацію, репарацію, путіна в Гаазі тощо) – 12 балів за 10-бальною системою. Однак вони множаться на 0 державної стратегії, яка нічим, крім патосу відеопромов, не підкріпила встановлену планку наративів. Влада виявилася настільки "професійною", що 3 роки відхиляла всі поради й рекомендації консультантів із Пентагону та НАТО – чим завела війну в пат. І тепер біда. І тепер потрібен перегляд усіх наративів: вони мають стати досяжними практично. Про стратегії мріяти не доводиться з огляду на кавеенну природу профанації.

Щоби не частішали такі трагедії, як оце вбивство у Львові, щоби не поглиблювалося дно й не пришвидшувалося падіння – влада й суспільство мають зняти зі себе обладунки самодурства й нарешті почати роботу з ПРИЧИНАМИ, а не мліти над наслідками. Їх, причин, тьма, та всіх їх можна звести до сермяжної тези: люди не бачать сенсу гинути в війні, в якій усе менше досяжних проривних цілей, а лише віртуальні й захмарні. Особливо – після міндіч-гейту, який чорним круком кружеляє над рештками громадянської самопосвяти, змушуючи навіть невиправних оптимістів гірко замислитися над доцільністю марної загибелі во ім’я корумпантів. Розділяти ці речі, авжеж, можна, лиючи на голови людей тонни пафосу, але в реальному житті, поза межами суфлера й патетичного тексту на нім, мародерство немислимих масштабів унеможливлює народну самопожертву.

Який примус не застосовуй – очманілий галас про обов’язок померти ніколи не перекричить спокійне і врівноважене право жити, бо там беззвучно, але безвідмовно діє патерн самозбереження та критичної оцінки релевантності. Як би того не хтілося полководцям, суспільство не живе окремо від злодіянь Олімпу, й воно все прекрасно бачить, усе чує, усе читає, все аналізує, все прораховує. На тлі перезрілих запитань до глухої нарцистичної кліки суспільство потребує сухої прагматики війни, а не обнадійливих казочок про невдовзі-перемогу чи справедливий-мир.

ПРИЧИНИ, ПРИЧИНИ, ПРИЧИНИ треба пропрацьовувати, а не істерично бігати довкола наслідків. Бо, як це завше стається, ігнорування причин призводить до ще страшнішого.