Радянська "Батьківщина-мати" без герба і не тільки: Як в регіонах просувається деколонізація

У соціальних мережах не припиняється гаряче обговорення демонтажу радянського герба з монументу "Батьківщина-мати" у Києві. Деякі скептики вважають, що 28 мільйонів гривень, які потрібні на усі роботи з демонтажу радянського символу і встановлення на його місці Тризуба, можна було б витратити на більш нагальні питання, наприклад, допомогу армії.

RegioNews вирішив розібратися, як в Україні загалом відбувається процес декомунізації та чому досі у багатьох містах країни досі залишаються радянські символи, зважаючи на те, що сама декомунізація розпочалась ще у 2015 році.

Мінкульт просто виконує волю громадян

Для початку слід зазначити, що у Міністерстві культури та інформаційної політики, яке і курує демонтаж серпа і молота на монументі "Батьківщина-Мати", заявили, що 28 мільйонів гривень для цих потреб надали меценати. Мовляв, з бюджету кошти не будуть брати.

Більше того, у Мінкульті нагадують, що свого часу у "Дії" відбулось голосування за те, чи потрібно демонтувати герб СРСР з монументу і абсолютна більшість голосуючих висловили підтримку цьому. Проте, не слід забувати, що розмови про демонтаж серпа і молота точилися ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії. Наприклад, жвава дискусія щодо цього була у 2019 році, але тоді усі чиновники заявляли, що такі роботи будуть дуже дорого коштувати, а тому це не на часі. Тому деяких громадян і обурює те, що до 24 лютого 2022 року грошей на такі роботи не було, а у самий розпал війни ці гроші знайшли. І більшість не цікавлять заяви про те, що гроші від меценатів. Мовляв, меценатські кошти все рівно можна було б передати на потреби захисників України. З іншого боку повномасштабне вторгнення Росії прискорило процес декомунізації стосовно герба СРСР на монументі "Батьківщина-Мати" у столиці. Як кажуть, кращого часу для цього не вигадаєш.

Фото: mkip.gov.ua

У столиці загалом процес декомунізації відбувається активно. Чиновники звітують, що з майже трьох тисяч вулиць, провулків, проспектів, бульварів, площ вже перейменовано фактично кожен п’ятий об’єкт, який мав назву пов’язану з імперською політикою Росії та колишнього СРСР.

Втім, тут одразу слід додати ремарку. У багатьох випадках перейменування тих самих вулиць відбувається лише в офіційних документах. Наразі у столиці є безліч перейменованих вулиць на будинках яких досі висять вказівники зі старими назвами. Інколи це викликає неабияку плутанину, адже на карті вказано нову назву, а на самому будинку — стару. У мерії міста ж заявляють, що процес заміни табличок на будинках є досить дороговартісним і на це потрібні не тільки кошти з міського бюджету, але й час.

Новий закон має пришвидшити процес перейменування радянських та російсько-імперських назв

27 липня 2023 року набув чинності закон "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії". Його українці вже нарекли законом про деколонізацію. Згідно нього, в Україні мають зникнути символи, зображення чи пам’ятники, що пов’язані з російською імперською політикою. Більше того, населені пункти, вулиці та площі, а також різноманітні організації, що названі на честь осіб, які популяризували російську колонізацію, мають бути перейменовані.

Фактично новий закон є продовженням закону про декомунізацію, що набув чинності ще у 2015 році. Цікаво, що згідно з новим законом, у місцевих рад є шість місяців для того, щоб позбутися російських імперських назв у топонімах на територіях, які підвладні цим радам. Проте, розробники закону заздалегідь подбали про те, як діяти у випадку, якщо депутати місцевих рад не захочуть перейменовувати населені пункти, що підпадають під закон про деколонізацію.

Ні для кого не секрет, що у багатьох місцевих радах, наприклад, у східній Україні, багато депутатів є прибічниками радянського минулого, представляючи політичні сили, які до повномасштабного вторгнення "топили" за Росію. Та й зараз подекуди тишком-нишком продовжують цю роботу. Тому, щоб такі депутати не заважали перейменовувати міста та села у законі прописано, що в разі якщо за пів року депутати не в змозі перейменувати місто, це в односторонньому порядку може зробити міський голова.

Перший скандал з відмовою депутатів перейменовувати місто з радянською назвою

Йдеться про місто Первомайський Лозівського району Харківської області, де місцеві депутати вже вдруге не підтримали перейменування міста, назва якого є уособленням радянського минулого і підпадає під закон про деколонізацію. Усе розпочалось ще у квітні поточного року, коли топонімічна комісія Первомайської міськради запропонувала місцевим жителям взяти участь у голосуванні щодо зміни назви міста. Пропонувалось перейменувати Первомайський на Хлібодар або Добродар. 80% жителів проголосували за назву Добродар, але наприкінці квітня депутати міської ради Первомайського не підтримали таке перейменування.

27 липня саме у день набуття чинності закону про деколонізацію на сесію міськради знову було винесено питання про перейменування Первомайського на Добродар. Втім, і цього разу рішення не було підтримано більшістю депутатів. Міський голова Первомайського вже заявив, що якщо повторні спроби до 27 січня 2024 року не принесуть результату, він своїм розпорядженням ухвалить рішення про перейменування, як це і дозволяється законом.

Втім, для об’єктивності слід сказати, що на Харківщині є населені пункти, де перейменування усього російсько-імперського відбувається повним ходом. У Північно-Східному відділі Українського інституту національної пам'яті зазначають, що у громадах області більш жваво борються з назвами вулиць та пам’ятниками радянського минулого. Наприклад, у тому самому місті Мерефа перейменовано цілу низку вулиць. Тут на честь письменника Максима Горького, який дуже активно працював на радянську владу, було названо вулицю, провулок, в’їзд, а ще 1-й в’їзд та 2-й в’їзд. Тепер усі вони називаються на честь Олександра Довженка. Та сама історія з радянським партійним діячем Луначарським, на честь якого у Мерефі було названо вулицю, провулок, 1-й в’їзд та 2-й в’їзд. Тепер усі вони мають назву Незалежності.

Як борються з радянським минулим у західній Україні

Скажімо, у Рівному досі є місця, що нагадують про СРСР. Хоча, починаючи з 2015 року, коли почав діяти закон про декомунізацію, тут і було перейменовано десятки вулиць та демонтовано багато пам’ятників радянського минулого. Зараз ця робота досі продовжується. Наприклад, у липні з’явився проєкт рішення Рівненського міськвиконкому стосовно оновлення знаків і цифр на міських пам’ятних знаках. Комунальники планують демонтувати радянські символи на Братській могилі радянських воїнів, що знаходиться на вулиці Київській, 71. Крім цього, на Пам’ятнику борцям за волю України, що на вулиці Соборній, 12-а, досі є радянські зірки на постаменті. Їх також планують прибрати.

Фото: wikipedia.org

До того ж за даними активістів, у різних населених пунктах Рівненської області досі є вулиці з назвами Радянська, Комсомольська та Піонерська, а також багато вулиць Першотравневих.

На Львівщині також досі є пам’ятники та назви вулиць, що пов’язані з СРСР, але й тут робота продовжується. Наприклад, протягом 2022 року у Львівській області було демонтовано майже 80 радянських пам’ятників, а за пів року 2023-го — майже 40. Причому, громадські діячі надають статистику, згідно з якою Львівщина посідає друге місце в Україні за темпами декомунізації щодо пам’ятників з початком повномасштабної агресії Росії. До того ж на Львівщині станом на початок літа 2023 року було лише близько 40 вулиць, які потрібно перейменувати через їхні радянські назви. Порівняно з іншими областями, це досить гарний результат роботи місцевих чиновників у боротьбі з радянськими назвами. У свою чергу радянських пам’ятників станом на початок літа за даними Львівської ОВА на території області було близько 200, але їх мають демонтувати до кінця 2023 року.

Лідером же щодо декомунізації є Закарпатська область. Лише з початку повномасштабного вторгнення Росії тут демонтували понад 110 радянських пам’яток.

На Одещині свої "танці" з демонтажем пам’ятників радянським персонажам

Якщо демонтаж пам’ятника Катерині ІІ у центрі Одеси фактично випередив навіть набуття чинності закону про деколонізацію, то в інших містах є свої скандали.

Фото: Офіційний сайт міста Одеса

Бувають випадки, коли чиновники усіма методами відтягують ту ж декомунізацію. Так, у Білгород-Дністровському на подвір’ї школи №2 стоїть пам’ятник Зої Космодем’янській. У радянській пропаганді ця дівчина посідала одну з ключових фігур, адже їй приписували диверсійну роботу проти гітлерівців у роки Другої світової війни. Оскільки у 1941 році фашистські окупанти стратили її, то образ Космодем’янської експлуатувався, як синонім величезної самопожертви заради радянської держави. Тож, наразі це саме той пам’ятник, який має бути демонтований і як за законом про декомунізацію, так і за законом про деколонізацію.

Проте, на запит громадських діячів до міської ради Білгород-Дністровського їм надійшла відповідь за підписом секретаря міськради Олександра Скалозуба, який каже, що монумент Космодем’янській не має статусу пам’ятника, а також на ньому немає ніяких написів, хто ця постать. Більше того, міський чиновник посилається на голосування профспілкової організації школи №2, яка вирішила, що ніхто монумент Зої Космодем’янській зносити не буде. Тобто, виходячи з цієї логіки, якщо монумент чи пам’ятник, скажімо, якимось комуністичним діячам, не має офіційного статусу, то його можна і не прибирати.

Перейменування Кіровоградської області потрібно чекати до скасування воєнного стану

Загалом якось дивно усе виглядає, що Кіровоградська область, яка знаходиться у самому центрі України, досі має назву на честь одного з комуністичних лідерів 20-30-х років минулого століття Сергія Кірова. Його вважають одним з організаторів масових репресії у СРСР, зокрема, і по відношенню до українців. У липні 2016 року Верховна Рада прийняла постанову згідно якої Кіровоград перейменовано на Кропивницький на честь українського письменника, театрального режисера та актора Марка Кропивницького.

Задавалося б логічно, що і Кіровоградську область теж потрібно було перейменовувати. Проте, досі цього не зроблено і у багатьох виникає питання, чому так довго тягнуть у Верховній Раді? Проте, не усе так просто у цій історії. Справа в тому, що назви областей прописані у Конституції України. Тому народні депутати просто так не можуть змінити ту ж назву Кіровоградської області, як це сталося з містом Кіровоградом у 2016 році.

Фото: wikipedia.org

Хоча у 2018 році у парламенті розглядався законопроєкт про перейменування Кіровоградської області. І того ж року його навіть направляли до Конституційного суду, щоб там дали висновок щодо конституційності перейменування області. У лютому 2019 року КСУ визнав конституційним прагнення парламентарів змінити назву регіону. Після того розпочалась президентська кампанія 2019 року і нардепам якось було не до перейменування Кіровоградщини. Після обрання Верховної Ради нового скликання у 2019 році у нардепів також якось не доходили руки до перейменування.

Хоча все, що вимагалось від народних депутатів, маючи на руках позитивний висновок КСУ, — лише ухвалити законопроєкт про перейменування Кіровоградської області у першому читанні 226-ма голосами, а на наступній черговій сесії зібрати 300 голосів — конституційна більшість — і нарешті довести справу до кінця. Але віз й нині там.

Цікаво, що у 2021 році депутати Кіровоградської обласної ради навіть проголосували за звернення до Верховної Ради з проханням перейменувати область на Кропивницьку, але реакції у Верховній Раді на це не було. Після 24 лютого 2022 року було введено воєнний стан, під час якого неможливо вносити зміни до Конституції. Тобто, фактично потрібно дочекатися, коли воєнний стан скасують і вже потім повертатися до перейменування Кіровоградської області.

Дніпропетровська область "пішла" кроками Кіровоградщини

Схожа ситуація і з Дніпропетровською областю. Ще у 2016 році обласний центр Дніпропетровськ було перейменовано на Дніпро, адже стара назва була на честь одного з комуністичних діячів та організаторів голодомору Григорія Петровського.

Навесні 2018 року у Верховній Раді реєструють законопроєкт про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську, але народні депутати провалили голосування навіть за внесення законопроєкту до порядку денного. Потім були намагання голосувати за перейменування області у Дніпровську. Але паралельно з цим у Раді знову був зареєстрований законопроєкт щодо того аби Дніпропетровській області надати назву Січеславської. І на початку лютого 2019 року цей законопроєкт знаходить 240 голосів нардепів при потрібних мінімум 226. Законопроєкт тоді направили до Конституційного суду. У квітні 2019 року КСУ дає позитивний висновок щодо перейменування. Далі все мало б бути так само, як і у випадку з Кіровоградською областю — ухвалення законопроєкту про перейменування у першому читанні, а на наступній черговій сесії вже 300-ми голосами за допомогою конституційної більшості дати Дніпропетровській області нову назву. Втім, і тоді цього не було зроблено, а зараз під час воєнного стану змінювати Конституцію неможливо.

Чому декомунізацію ніяк не вдається завершити

Зважаючи на усе вище написане, бачимо, що процес декомунізації в Україні все ж рухається. Проте, з іншого боку є питання до деяких чиновників на місцях, чому у тих чи інших міста-селах досі деякі вулиці мають комуністичні назви, адже за вісім років, з часу коли діє закон про декомунізацію, можна було б його виконати. Звісно, закон про деколонізацію, що набрав чинності з 27 липня 2023 року має підбадьорити чиновників та депутатів місцевих рад нарешті повністю викорінити усе радянське та російсько-імперське. Втім, і ті, хто приймають відповідні закони також мають розуміти, що на них рівняються представники влади на місцях. Йдеться про ті самі згаяні моменти щодо перейменування народними депутатами Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Адже виходить так, що парламентарі приймають той самий закон про декомунізацію ще у 2015 році, вимагаючи тим самим боротися з радянським минули по усій країні, а сама Верховна Рада тоді не змогла "декомунізувати" дві області, які названі на честь комуністичних діячів далеко не останнього ешелону.