Другий тур у Луцьку: чи отримає місто мера "з-під Палиці"
Кіндер-сюрприз з команди Палиці
32-річний Ігор Поліщук міцно зв’язаний з нардепом і нинішнім лідером партії "За майбутнє" Ігорем Палицею дуже давно, адже політик фактично виростив можливого луцького мера в кар’єрному сенсі. Після закінчення у 2010 році Київської Національної академії внутрішніх справ і постажувавшись один рік помічником адвоката, Поліщук втрапив у професійні обійми Палиці, який зробив його головним юрисконсультом власного благодійного "Фонду Ігоря Палиці — Новий Луцьк" (нині називається "Тільки разом").
І з того часу кар’єра молодого політика стрімко почала йти вгору. Вже у 2013 році він став депутатом Луцької міськради і увійшов у фракцію "Новий Луцьк". На вибори-2015 Поліщук йшов з черговим дітищем свого шефа – партією "УКРОП", яку Палиця розбудовував разом з олігархом Ігорем Коломойським та іншими гравцями його команди. Після виборів Поліщук очолив відповідну фракцію. Вона, до речі, є найбільшою в міськрады (15 депутатів) і задає там політичний тон.
У 2017 році Поліщук став секретарем міськради і навіть певний час тимчасово виконував обов’язки міського голови після того, як раптово помер чинний голова міста Микола Романюк. Побувши виконувачем пару місяців, Поліщук склав повноваження секретаря ради під приводом участі у можливих позачергових виборах. Він заявив тоді, що "порадився з Ігорем Палицею", який на той час був головою Волинської облради, і ухвалив це рішення нібито задля уникнення звинувачень у використанні адмінресурсу під час дострокових виборів мера.
Втім, вибори тоді так і не відбулися, а містом досі керує в статусі в. о. депутат від "Батьківщини" Григорій Пустовіт. Тож Поліщуку знайшли нову посаду – радника міського голови, яку він обіймає й донині і з якої стартував на вибори 2020 року. Про істинні причини цього кадрового кульбіту ані Поліщук, ані Палиця відкрито не розказували. Проте дехто з депутатів ради припускає, що мала місце політична інтрига, спрямована на те, аби не було виконане рішення суду про поновлення на посаді секретаря міськради незручної для Палиці Юлії Вусенко. Власне, згодом так і сталося – містом почав керувати зрозумілий господарю області Пустовіт, а Поліщуку залишилося керувати фракцією та чекати 2020 року.
Незважаючи на наявність адміністративних, політичних та фінансових важелів у колишніх "укропівців", а нині "замайбутнівців" на Волині, 25 жовтня за Поліщука проголосували не так вже й багато містян – лише трохи більше 32%. Причому в абсолютних цифрах число його прихильників як для обласного центру є мізерним – лише 19 тисяч. Найближчий суперник Поліщука, самовисуванець Богдан Шиба взяв близько 13% (7662 голосів). Проте, судячи з наявності великих порцій антипіару щодо конкурента, в штабі Поліщука не надто впевнені, що 15 листопада в другому турі все піде належним чином.
Різниця й справді не є нездоланною, адже Шиба цілком може акумулювати голоси, які вивільняться від інших претендентів на посаду. А також консолідувати протестний електорат, якому не надто подобається нинішня правляча команда. Шиба, до речі, вже був мером Луцька - у 2006 році він виграв вибори на хвилі тодішньої популярності "Нашої України" та Віктора Ющенка. Проте у 2010-му повторити успіх не зміг, поступившись кріслом своєму більш досвідченому наступнику Романюку. Тепер же, після десятирічної перерви, Шиба намагається взяти реванш. Головне його гасло на цих виборах - "Повернемо Луцьк лучанам" - вказує на протиставлення його команді Поліщука-Палиці.
Розклади у майбутній міськраді
Нова міська рада Луцька складатиметься з шести депутатських фракцій: "За майбутнє" (13 депутатів),"Європейська солідарність" (9), Громадянський Рух "Свідомі" (6), "Слуга народу" (5), "Свобода" (5) та "Батьківщина" (4 депутати). В разі, якщо Шибі вдасться перемогти Поліщука, йому буде не надто солодко працювати.
Адже у майбутній міськраді найбільшою фракцією, як і раніше, буде група Палиці - "За майбутнє" із 13 "багнетами". І хоч це на два мандати менше, аніж минулого скликання в "УКРОПу", вона все ж отримає перевагу і зможе заявити про себе як про основу майбутньої коаліції. Натомість в разі виграшу Поліщука не доводиться сумніватись, що серед інших п’яти фракцій швидко знайдуться бажаючі підставити плече товаришам.
Шибі ж, якщо станеться електоральне диво, доведеться будувати роботу, м’яко кажучи, з не надто лояльною радою. Відтак кожне рішення щоразу буде опинятись під ударом потужної антимерської коаліції. Втім, українська політична історія знає випадки, коли навіть у таких ситуаціях сторонам вдавалося порозумітись на ґрунті реалізації своїх інтересів.