Чому Путін не прийме швидкий мир від Трампа: погляд із грудня 2024 року

За три роки війни режим трансформувався у форму воєнної автократії, де саме продовження конфлікту стало важливішим за його результат. Система почала працювати на самопідтримку, навіть якщо це суперечить здоровому глузду.

Для Путіна війна виконує три критичні функції. По-перше, дозволяє списувати економічні проблеми на "зовнішніх ворогів". По-друге, придушує будь-яку внутрішню опозицію під приводом воєнного часу. По-третє, дає можливість тримати еліти в постійній напрузі та залежності від центру.

Раптове завершення війни створить для режиму більше проблем, ніж її продовження. Як пояснити росіянам повернення до бідного мирного життя? Що робити з сотнями тисяч навчених військових, які повернуться з фронту на мізерні цивільні зарплати? Це буде потенційно вибухонебезпечна суміш невдоволення та бойового досвіду.

Якщо Трамп справді хоче змусити Путіна сісти за стіл переговорів, йому доведеться діяти не через спокусливі пропозиції миру, а через збільшення ціни війни для Росії. Наразі Кремль навчився балансувати військові витрати та внутрішню стабільність. Санкції обходяться через треті країни, виробництво боєприпасів налагоджене, а військові втрати компенсуються високими зарплатами. Щоб змінити цей баланс, потрібні нові жорсткі санкції проти країн, що допомагають Росії обходити обмеження, посилення контролю за експортом технологій та збільшення військової допомоги Україні. Лише коли щоденні витрати на війну стануть критичними для російської економіки, Путін може погодитися на реальні переговори.

Навіть якщо Трамп запропонує Путіну вигідні умови миру – визнання анексій, нейтральний статус України – швидке завершення війни все одно створить для російського режиму екзистенційні ризики. Як підтримувати осадну фортецю, коли облога закінчилася? Як контролювати суспільство без образу зовнішнього ворога?

Найімовірніший сценарій – Кремль використає пропозиції Трампа не для швидкого миру, а для затягування конфлікту в новому форматі. Формальні переговори про мир можуть тривати місяцями, супроводжуючись обмеженими бойовими діями. Це дозволить зберегти воєнну мобілізацію суспільства, поступово адаптувати і розчинити ветеранів і чекати ще більш сприятливої міжнародної кон'юнктури, щоб знов продовжити.

Путін опинився в пастці власної війни, де мир становить більшу загрозу, ніж продовження конфлікту. Жодні пропозиції Трампа, якими б привабливими вони не здавалися, не зможуть розірвати це криваве коло. Єдиний шлях до миру – зробити війну настільки нестерпною для путінського режиму, щоб вона почала руйнувати ті самі механізми контролю, заради яких була потрібна.

Для команди Трампа, яка готується до інавгурації, це означає необхідність кардинально переглянути підхід до переговорів з Путіним. Замість обіцянок швидкого миру та поступок, новій адміністрації варто зосередитися на трьох ключових напрямках тиску:

По-перше, зробити війну критично дорогою для російської економіки. Це означає не просто нові санкції, а реальне блокування схем їх обходу через треті країни. Особливо в сфері мікроелектроніки та компонентів для виробництва зброї. Росія все ще критично залежить від західних технологій, навіть отримуючи їх через посередників.

По-друге, суттєво збільшити військову допомогу Україні саме в період переговорів. Це змусить Кремль витрачати більше ресурсів на фронті саме тоді, коли російська економіка відчує посилення санкційного тиску.

По-третє, створити механізм верифікації виконання будь-яких домовленостей, прив'язавши можливе послаблення санкцій до конкретних кроків Росії. Без цього Путін використає переговори лише для отримання передиху та перегрупування.

Якщо Трамп справді хоче увійти в історію як миротворець, йому доведеться спочатку стати жорстким переговірником. Лише коли ціна війни перевищить ціну миру для самого режиму, Путін буде готовий до реальних, а не імітаційних переговорів.