Зухвала атака Росії на Польщу може мати на меті вирішення відразу кількох завдань

У Кремлі добре знають, що головна слабкість Заходу – це не відсутність зброї чи фінансів, а політична воля. В ідеалі Москва хоче довести неспроможність Північноатлантичного альянсу як колективної інституції. Це випробування адресоване особисто Дональду Трампу, який не раз демонстрував скепсис щодо союзницьких зобов’язань США. Для Путіна було б перемогою показати світові, що американський президент не готовий ризикувати заради Варшави чи Вільнюса.

Друге – створення атмосфери страху в Центральній Європі. Терор і загроза війни завжди народжують політичні крайнощі. Ультраправі та ультраліві сили, які відверто або приховано симпатизують Москві, отримують шанс зміцнити свої позиції. І тоді Європа все більше нагадуватиме континент Орбана, де співпраця з Кремлем стає нормою, а солідарність із жертвами агресії – "розкішшю".

Третє – провокування дискусії про власну обороноздатність Європи. Кремль чудово розуміє: що більше європейці говоритимуть про необхідність зміцнення власних армій і відновлення оборонної промисловості, то гучніше звучатимуть голоси про зменшення допомоги Україні. Москва намагається переконати Захід у тому, що краще готуватися до гіпотетичної майбутньої війни, ніж допомагати Україні у війні, яка точиться вже зараз.

Четверте – підживлення антиукраїнських настроїв. Потоки українських біженців у Європі вже стали зручним козирем для популістів, які розпалюють ксенофобію. Удар по Польщі – це сигнал: війна поруч, а українці – "нагадування", що війна може прийти і до вашого дому. Кремль хоче, щоб до українців ставилися як до тягаря, а не як до союзників у боротьбі з агресором.

П’яте – підготовка до більш масштабних агресивних дій. Зараз у Кремлі можуть прораховувати сценарії подальшої війни залежно від реакції Вашингтона та Брюсселя. Якщо відповідь НАТО на удар по Польщі виявиться кволою, це стане для Путіна запрошенням до ще більш зухвалих кроків.

Саме так, крок за кроком, нацистська Німеччина перевіряла готовність світу реагувати – з Рейнської області, з Судет, з Праги. І кожен раз Захід переконував себе, що "це ще не війна", що "це ще можна пережити".

Тепер Путін діє так само. І від того, чи вистачить рішучості НАТО відповісти на удар по Польщі, залежить не лише доля України, а й доля самого Заходу.