Чого не вистачає рекрутингу до української армії

В останні кілька тижнів наш інформаційний простір буквально розривають дві теми, які між собою начебто не взаємопов'язані, але при цьому є однояйцеві проблеми з ідентичними формами рішення.

Йдеться про зниження мобілізаційного віку до 18+, генераторами чого є деякі американські політики, а також скандал із відправкою до піхоти представників специфічних військових професій, наприклад, зі складу ЗС ЗСУ. І обидві ці теми походять від одного джерела проблеми – нестачі особового складу. У свою чергу, у цієї проблеми є свої причини та шляхи вирішення, але вони набагато складніші, ніж просто – знизити мобілізаційний вік, або взяти унікального фахівця, на підготовку якого потрібні роки та відправити його в піхоту.

До проблем нестачі особового складу належать відсутність професійної рекрутингової системи, мотивації чоловічого населення, насамперед фінансової, загальні проблеми мобілізації у контексті інформування та законодавства.

Про фінансову мотивацію я багато писав і говорив, думаю, пояснювати тут вже просто нема чого, а ось з рекрутингу є що сказати, адже тут винною стороною є як потенційний рекрут, так і бригади, які чекають на поповнення.

Потенційний рекрут, назвемо його так, замислюється над тим, куди він потрапить вже тоді, коли в комфортних умовах доставляються дбайливими та привітними співробітниками ТЦК у білому бусику до найближчого затишного центру комплектування. Тобто, запит до бригади, де служить брат/сват/кум/двоюрідний брат сестри знайомого з сусіднього під'їзду, дати відношення, коли на ВЛК хірург ставить "придатний” – пізно.

Тобто ми приходимо до того, що кожен громадянин має на своєму рівні бути готовим до проходження служби у складі певної бригади, до якої, скажімо так, душа лежить. Тобто, вибираєш заздалегідь собі бригаду, де не витрачають персонал не за функціоналом, наприклад, 92 ОШБр або 93 ОМБр і хоча б тримаєш це в розумі.

У свою чергу і командирам бригад слід позбавляти совкових стереотипів та звикати жити в умовах сучасного медіаринку.

Добре представлена бригада, в першу чергу медійно, мотивуватиме вибирати саме її як з числа добровольців, так і майбутніх, потенційних рекрутів, але поки що не визначилися, замість того, щоб очікувати, коли з чергової бусифікації надішлють наркомана, сухотного і шизика-піромана з садомазо схильностями. Команда мрії!

Бригада, в сучасних умовах, це не лише бойове формування, а й бренд – саме так потрібно ставитись до позиціонування себе в інформаційному просторі. Але, як би це дивно не звучало, про понад 70% взагалі ніхто нічого не чув і коли вони навіть звертаються за допомогою по зборах, то для них взагалі нічого не рухається… Там, де збір для відомої бригади можна закрити за тиждень-два, невідома бригада може збирати на якусь дрібницю місяць і більше.

Тому проблема тут взаємна. Коли мобілізований ниє, що його відправили казна-куди, де комбриг дубина стоєросова, для якої підшитий комірець важливіший за роту, загроблену в лісопосадці і єдиний шлях для такого "рекрута” – СЗЧ, якоюсь мірою це і його вина, що він опинився в цих нетрях совкової крінжатини. У свою чергу, коли бригади скаржаться, що у них нестача особового складу, а нові партії надсилають із розряду "відірви та викинь”, то виникає питання, що ви зробили, щоб вам надіслали інше поповнення? Комбриг поїхав особисто на відбір, як роблять деякі, але їх замало порівняно із загальною масою? Чи підвищили впізнаваність свого формування у медіа-просторі?

Підкреслю, проблем насправді багато, але кажемо ми зараз саме про рекрутинг. І в тому вигляді, в якому він в Україні зараз існує, назвати його робітником – мова не повертається. Поодинокі успішні проекти меркнуть, на тлі безпросвітного мороку та самозабуття.