Програма дій нового уряду: де взяти гроші, і як власну ганьбу перетворити на успіх

Новий-старий уряд Юлії Свириденко пережив перший місяць. І на цей невеличкий ювілей очільниця Кабінету міністрів презентувала проєкт програми дій уряду. Що ж планує український Кабмін, звідки братиме гроші і чим вихваляється, хоч краще б мовчав?

Оборона там, де треба, культура в занепаді

Для початку – так звана "обов'язкова програма". Тобто список пріоритетів уряду, які були проголошені Свириденко. Список настільки масштабний, наскільки ж і загальний. Це:

• оборона і безпека;
• євроінтеграція;
• антикорупція;
• добробут;
• ветеранська політика;
• макрофінанси та реформи;
• бізнес;
• здоров'я та спорт;
• освіта та наука;
• відбудова;
• культура;
• зимова стабільність.

Як бачимо, досить – таки класичний список для будь-якого українського уряду. З поправкою, звісно ж, на війну та євроатлантичну інтеграцію. Акцент загалом розставлено досить грамотно – звісно, на першому місці, як і має бути, захист держави від зовнішнього ворога, а далі, наступними двома пунктами, йде боротьба із ворогами внутрішніми. (Євроінтеграція, тобто продовження просування вступу до ЄС – це якраз перш за все приведення ситуації в країні до стандартів, більш-менш наближених до європейських. У сенсі прав людини, незалежності судової системи та усього іншого, чим Україна поки що не дуже може похвалитися).

Але, наприлад, культура на передостанньому місці, значно нижче за спорт – яким держава, за великим рахунком, не повинна займатися – дивує. В американському уряді не існує жодних міністерств спорту, та й дивно було б, аби федеральний Кабінет займався розвитком професійного спорту. (Втім, там і міністерства культури немає, від чого, щоправда, остання тільки виграла – а у нас без підтримки Мінкульту нестабільна ситуація у будь-який момент може лише погіршитися). Хоча – такі низькі культурні пріоритети логічно вписуються в ситуацію із самим міністерством, про що ми раніше писали.

Гроші туди, куди треба, але – де гарантії

Цікавими є конкретні заяви Свириденко і колег. Наприклад, прем'єр-міністерка заявила, що половину бюджету планують витратити на вітчизняну зброю. Більш ніж логічний хід, хоч тут можна пригадати скандал із корупцією на закупівлі дронів. Чи можна нинішній владі, яка, в принципі, і не змінилася, довіряти у цьому питанні, якщо вона уже одного разу вляпалася в неприємну історію, що ще дійде (чи принаймні має дійти) до суду? Питання залишається відкритим. І гарантії Свириденко чи будь-кого іншого тут виглядатимуть приблизно як заява Віткоффа про письмові гарантії Путіна "не нападати більше на Україну".

Очільник монстра під назвою Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства Олексій Соболєв заявив, що уряд працює над ідеєю п’ятирічного мораторію на перевірки бізнесу. Теж гідний похвали крок, якщо не згадувати про те, що уже навіть "Нову пошту" змусили повідомляти про "підозрілі" транзакції.

З іншого боку, гроші в бюджет десь треба брати. І тут як тут – слова очільника Міністерства фінансів Сергія Марченка. Про те, що українському бюджету потрібно 45 мільярдів доларів. З яких 35 уже нібито є – нехай і у вигляді зобов’язань. Звісно ж, це зобов’язання західних (і не тільки – до Великої сімки, з якою співпрацює Україна, входить і така східна країна, як Японія) донорів нашої держави.

Скандал із БЕБ як успіх уряду

До речі, про Захід. Та його вимоги. Ми добре пам’ятаємо тамтешню реакцію на спробу влади руками парламентарів знищити незалежність НАБУ і САП, а потім руками уряду, точніше, урядів (ще Шмигаля і вже Свириденко) максимально загальмувати призначення директора БЕБ. Спроба ця провалилася, довелося і в історії антикорупційними структурами відкотити назад, і Цивінського призначили на Бюро економічної безпеки, нехай і після не дуже зрозумілої, а то й відверто смішної спроби зберегти лице із поліграфом. Цю тему прем'єрка вирішила за класичним принципом "не можеш побороти – очоль".

Конкретно – вона заявила, що "від самого початку роботи цього уряду ми перезавантажили роботу БЕБ, АРМА та митниці". Про перезавантаження БЕБ ми вже згадали, але формально головні проблеми справді залишилися на совісті нинішнього міністра оборони.

Далі Свириденко наголосила на важливості боротьби з корупцією, що якраз і продемонстровано у пріоритетах уряду. Зрозуміло, що цей сигнал стосується перш за все західних партнерів України – "ми все зрозуміли, чіпати анти корупціонерів не будемо (бо нам потрібні гроші в бюджет)".

Зелене світло західним зброярам

Ще один цікавий момент – заява про співробітництво із світовими виробниками зброї. "Плануємо запуск Defence City і спільні виробництва зі світовими компаніями як Rheinmetall, BAE Systems та інші", – наголосила Юлія Свириденко. І як тут не згадати нещодавні слова очільника Rheinmetall Арміна Паппергера про те, що українська бюрократія уповільнює процес будівництва заводу з виробництва артилерійських боєприпасів.

Оскільки це питання – більш ніж стратегічної важливості, до нього оперативно підключився експрем’єр, якого поставили на Міноборони. А тепер, бачимо, і нова очільниця уряду наголосила на майбутній успішній співпраці зі світовими лідерами галузі. Очевидно, цей меседж має означати, що український уряд усе зрозумів, усвідомив – і увімкне зелене світло.

До речі, на цьому напрямку воно цілком можливе. Все ж є цілий список воєнної номенклатури, яку Україна виробляти не може. І з вітчизняними виробниками зарубіжні у тому ж питанні артилерійських снарядів не будуть аж так перетинатися. Тому тут справді можна очікувати серйозних кроків уперед.

Загалом же програма дій уряду настільки ж хороша, наскільки й незрозуміло, як буде виконуватися. Свириденко доведеться попокрутитися між вимогами Банкової (що б це словосполучення, "вимоги Банкової", не означало), Заходом та війною, яка продовжується. І навряд чи їй та її кураторам з ОП захочеться опинитися у ситуації, коли українська економіка почне валитися швидше, ніж російська.

Тож принаймні у найближчій перспективі чекаємо чи імітації, чи справді якихось різких і корисних рухів з боку Кабінету міністрів Свириденко. А десь на початку 2026 року будемо мати якісь проміжні підсумки, на які вже можна буде реально спертися для оцінки діяльності другої прем’єр-міністерки в історії України.