Зізнання про "вагнерівців": хто виявився правий та що буде далі
Під враженням від президентського зізнання про операцію із затримання "вагнерівців" в інтерв'ю телеканалу 1+1 RegioNews зібрав докупи ключові висловлювання та спробував проаналізувати, чим обернеться це одкровення Володимиру Зеленському і його оточенню
Що ж насправді сказав Зеленський
Для початку варто розібратися у тому, що ж насправді сказав президент про операцію із затримання цих самих "вагнерівців". Бо, як це зазвичай буває, його слова моментально були переказані (а це практично завжди означає "трансформовані") як ЗМІ, так і соцмережевими "лідерами думок". Що створило дещо викривлену картину.
Отже, головне – це те, що Зеленський прямо і чітко визнав існування цієї операції. Він кілька разів повторив саме слово "операція": "Це точно не була наша операція", "Україну максимально затягували в цю операцію" тощо. Крім визнання самого факту операції, президент заявив, що вона була ідеєю інших країн, а не України. І що нашу країну в цю операцію втягували – але, очевидно, так до кінця і не втягнули.
Це Зеленський назвав благом для України, "проявленням питання суб'єктності", для надійності прив'язавши сюди історію із захопленням режимом Лукашенка літака із опозиційним журналістом Романом Протасевичем ("до чого, до якої ізоляції приводять такі операції"). Що ж до розмови з самим Лукашенком, за яку багато хто вхопився, як за свідчення про злив інформації, то тут варто зазначити, що голова держави не сказав точної дати розмови із тоді ще визнаним Україною президентом Білорусі. Однак заявив, що "був упевнений, що він передасть нам цих убивць". Та оскільки цього не сталося, контакти із "останнім диктатором Європи" припинилися.
Що було сказано про цю історію раніше
По-перше, про існування такої операції говорилося відразу після затримання "вагнерівців" білоруськими спецслужбами. У середині серпня минулого року нардеп від "ЄС" Володимир Ар'єв опублікував фото документів одного із затриманих у Білорусі персонажів, журналістка Яніна Соколова викладала аудіозапис вербування цього ж "вагнерівця", головред ресурсу "Цензор.нет" Юрій Бутусов тоді ж заявляв, що одним із учасників операції були Сполучені Штати (пізніше додав, що, крім США, ще й Туреччина). У кінці 2020-го експрезидент Петро Порошенко в ефірі "5 каналу" заявив, що він санкціонував цю операцію ще наприкінці 2018 року.
Були й коментарі з іншою точкою зору. Зокрема, колишній заступник голови СБУ Олександр Скіпальський заявив, що це - фейк, який покликаний дискредитувати українські спецслужби. Тоді ж, у серпні 2020-го, голова Офісу президента Андрій Єрмак назвав цю історію "добре продуманою та спланованою дезінформаційною кампанією".
До речі, саме на Єрмака посипалися звинувачення у зливі цієї операції. Хоча звинувачення ці і були різні. Наприклад, колишній посол в Білорусі (та учасник переговорів у форматі ТКГ) Роман Безсмертний заявив, що рішення про злив приймав особисто Зеленський, а Єрмак працював лише посередником. А от згаданий вище Бутусов ще у серпні писав про те, що операцію "відклав" (фактично скасував) саме Єрмак. А Зеленський, щоби прикрити голову свого офісу, навіть звільнив очільника Головного управління розвідки Міноборони Василя Бурбу, який вимагав у рамках розслідування цієї справи перевірити Єрмака на поліграфі.
Що маємо на цей момент
Однозначно зрозуміло одне – операція таки планувалася. Тож усі заяви про те, що це - фейк, дезінформація тощо – виявилися неправдивими. Факт операції підтвердив сам Зеленський. Далі. Оскільки президент визнав участь у операції інших країн, варто прислухатися до давніх слів Бутусова, який навіть називав ці країни. Зазначимо, що бутусівський список виглядає доволі реалістично.
Сам Єрмак, один із головних персонажів цієї історії, інтерв'ю свого шефа поки що не коментував. Зате відзначився коментарями для кількох ЗМІ (зокрема, "BBC Україна") його більш ніж одіозний радник Михайло Подоляк. Звісно ж, найпростіше йому виявилося спростувати факт "зливу" Зеленським інформації про "вагнерівців" Лукашенку. Подоляк просто нагадав те, що було відомо давним-давно – Зеленський розмовляв із своїм білоруським колегою 5 серпня, через тиждень після затримання членів ПВК, а не до. Власне, на офіційному сайті глави держави про це повідомлялося того ж дня, тому з цього питання Подоляк нічого нового не сказав.
Цікавіше було щодо факту самої операції. Тут раднику Єрмака довелося викручуватися. Тож він використав уже стару заготовку про російські спецслужби, але перелицьовану на новий лад – не спростовуючи операцію як таку (після слів президента це уже неможливо), Подоляк продовжив уперто гнути лінію про те, що "ця історія з появою "вагнерівців" у Білорусі не могла відбутися без російських спецслужб та пов'язаних з ними людей". І далі – про тих, хто хотів за рахунок України вирішувати свої геополітичні завдання. Тут відчувається прозорий натяк на Вашингтон – мовляв, українськими руками хотіли вигребти каштани із вогню, себто завдати чергового удару по Росії.
Також – це традиційна мантра діючої влади – "стрілки" були переведені на попередників Зеленського (і ми навіть знаємо конкретне ім'я цього попередника). Мовляв, це усе розкручується для того, аби суспільство забуло про "партнерство псевдопатріотів із Медведчуком".
Як відреагували політичні сили
Із "Європейською солідарністю" усе зрозуміло. Порошенко ще раз нагадав свої слова про те, що операція не просто була, а він сам її ініціював як Верховний головнокомандувач. "ЄС" також вимагає зібрати парламентську ТСК з цього питання і запросити на засідання комісії Зеленського. Розкритикували слова президента і в "Голосі". Секретар профільного комітету Ради (з питань національної безпеки, оборони та розвідки – ред.) Роман Костенко теж наголосив на необхідності правдивого розслідування цієї історії. А ось Юлія Тимошенко, як і її партія "Батьківщина", гучне інтерв'ю Зеленського проігнорувала, хоча принаймні на словах та на сторінках партійного ресурсу бореться із владою і провладною партією.
Опозиціонери з іншої частини політичного спектру – ОПЗЖ – також критикують Зеленського регулярно і досить жорстко. Ось тільки заголовки новин з партійного сайту у два наступні після інтерв'ю дні:
- "Президент витирає ноги об Конституцію України і хизується цим перед народом"
- "Президент Зеленський хоче передати Росії частину української території"
Але історія із зізнанням про "вагнерівців" пройшла повз увагу найпроросійськішої парламентської політсили.
Інші партії, меншого калібру, взагалі живуть в іншому інформаційному просторі, вирішуючи якісь свої задачі, або ж акцентуючись на інших проколах влади. Зокрема, "За майбутнє" бореться із "податковим терором влади", "Свобода" на головній сторінці партійного сайту волає про олігархів, а Радикальна партія Ляшка взагалі впала в анабіоз (хіба-що сам лідер час від часу нагадує про себе постами про рівень безробіття в Україні).
Прогноз на найближче майбутнє
По-перше, цікаво було б почути одного із головних фігурантів "вагнергейту" – Андрія Єрмака. Звісно, нічого особливого він не скаже, але важливим є сам факт реакції. І, прослідкувавши за цією реакцією, можна буде робити деякі висновки.
По-друге, українське суспільство знову проковтне цей скандал, бо його не розжували по суті у телевізорі. А та акція протесту під уже відверто секондхендівським гаслом "Імпічмент, відставка, суд" ("Демсокира" ще рік тому його експлуатувала – із, ви розумієте, якою ефективністю), що зібрали на Банковій, – висміяла сама себе. Починати протест із відверто безглуздої претензії про "злив інформації Лукашенку", на що у ОП просто відкриють сайт президента і тикнуть пальцем на новину від 5 серпня про розмову президентів України та Білорусі, – це все одно, що злити його.
По-третє, звісно ж, жодного серйозного розслідування цієї історії у форматі парламентської ТСК чи будь-якому іншому очікувати не варто. Не для того Зеленський робив цю заяву, аби потім потрапити під імпічмент, тему якого швиденько розкрутила молода активна вулична партія "Демократична сокира". А для чого?
Імовірно, для того, аби перебити враження від фільму Bellingcat про "вагнергейт", який (фільм) рано чи пізно вийде в ефір. Або для того, аби прикрити голову свого офісу – недаремно ж Зеленський кілька разів наголосив, що до Єрмака - "нуль питань", і що він "піде разом зі мною". Що ж, слова єрмакового попередника Андрія Богдана про те, що Зеленському потрібен зручний "канцлер", який буде вирішувати за нього усі питання, а самому президенту створить максимально комфортну теплу ванну, отримують чергове, нехай і дотичне, підтвердження.
Втім, якщо ті самі міжнародні партнери, яких Володимир Зеленський фактично звинуватив у досить неприємній історії, поставлять питання руба – можливо, ще до кінця року на Банковій зміниться не тільки "голова, що говорить", а і "сірий кардинал". А президент так же швидко забуде про свою обіцянку "піти разом", як забув про інших фаворитів – Богдана, Рябошапку… А взагалі ж у цьому інтерв’ю – і конкретно у моменті із "вагнерівцями" – Зеленський виглядав людиною, яка щиро вірить у сказане. І у "слава Богу" (що не втягнули Україну), і у обіцянку Лукашенка (віддати "вагнерівців"), і у все інше. Питання лише в тому, чия це віра – його власна, чи нав'язана йому ззовні.
