Правління Орбана дорого обійшлося Україні

Протягом багатьох років угорський прем’єр-міністр експлуатував саме антиєвропейську ідею і, можливо, саме тому заслужив таку повагу і з боку американського президента Дональда Трампа, і з боку російського лідера Путіна. Адже, як не дивно, у послабленні Європейського Союзу майже однаково зацікавлені і у Вашингтоні, і у Москві, і навіть у Пекіні. Звичайно, з кожною окремою європейською країною легше мати справу, ніж із об’єднаним блоком європейських держав. Але мені здається, що така логіка має бути притаманна насамперед авторитарним чи тоталітарним режимам, а найбільша демократична країна світу – Сполучені Штати – мають бути зацікавлені саме у співробітництві із демократичними європейськими державами, які об’єднані у ефективний союз.

Протягом свого перебування на посаді прем’єр-міністра Орбан робив усе можливе, щоб підірвати єдність цього союзу і, як бачимо, не приховував своїх намірів перед Путіним. Серед його останніх рішень на посаді було і блокування європейської допомоги для України, хоча ця допомога була в інтересах не тільки самої України, яка потребує підтримки своєї знесиленої війною економіки, але й Європи, якій просто необхідно стримати амбіції Росії. Просто парадоксально, що прем’єр-міністр країни, у якої росіяни стільки разів відбирали свободу, діяв як політик за кремлівським викликом. Просто парадоксально, що президент Сполучених Штатів, який публічно підтримав Орбана напередодні виборів і навіть надіслав до Будапешта власного віце-президента з агітацією за партію Орбана, не використав цієї своєї підтримки і особистих стосунків з угорським прем’єр-міністром для того, щоб переконати його відмовитися від цього вето. І дивовижно, що президент Сполучених Штатів, який роками переконував європейців відмовитися від російської нафти і газу, щоразу заплющував очі, коли мова йшла про купівлю російських енергоносіїв Угорщиною. Хоча зараз вже очевидно, що Путін обмінював цю нібито дешеву російську нафту на політичну підтримку і сприяння корупційному механізму в самій угорській державі.

Правління Орбана дійсно дорого обійшлося Україні. Не було ніяких підстав для погіршення угорсько-українських взаємин, окрім одного – готовності Будапешта підтримувати Москву. Не було ніяких причин звинувачувати Україну у недотриманні прав закарпатських угорців. Але Орбан не просто виступав з подібними заявами, але і вкладав ресурси у створення відповідної політичної атмосфери в прикордонній області України. І це при тому, що закарпатські угорці залишалися однією з небагатьох національних громад Європи, яким вдалося зберегти і рідну мову, і національні традиції, і освіту, і політичне представництво – і все це на українській землі. Я колись радив угорському прем’єр-міністру поцікавитися долею двох інших угорських народів – хантів і мансі, що живуть на території Росії. За епохи Путіна вони остаточно позбулися і власної мови, і здатності читати вірші і прозу власних письменників, і навіть позірних атрибутів власної національної державності – хоча живуть ці народи на землі, яка за рівнем багатства може порівнюватися з Об’єднаними Арабськими Еміратами і вже тому могла б забезпечити корінним народам хоча б якісь умови для розвитку. Але замість того, щоб захищати угорські народи перед Путіним, Орбан намагався спекулювати проблемами закарпатських угорців перед Порошенком чи Зеленським. І це ще раз ілюструє нещирість політика, який був більше проросійським, ніж проугорським. Ну і, звичайно, більш проросійським, ніж проамериканським.

Із цього Трампу теж варто було б зробити висновки, якщо вдалося б розплющити очі: люди, які працюють проти європейської єдності, ніколи не будуть реально думати про глобальні інтереси Сполучених Штатів. Таким політикам до Москви набагато ближче, ніж до Вашингтона.