"Орєшник" як дзеркало деградації російського ВПК

Останніми днями увагу аналітиків привернула інформація, оприлюднена Dallas Analytics. Йдеться про внутрішню переписку між представниками Мічуринського заводу "Прогрес" та Азовського оптико-механічного заводу, які входять до виробничого ланцюга російських систем високоточного озброєння.

Якщо документи є автентичними, вони можуть свідчити про значно глибшу проблему російського військово-промислового комплексу, ніж просто санкційні обмеження чи дефіцит окремих комплектуючих.

У переписці йдеться про втрату технологій та обладнання, необхідних для регулювання, калібрування і випробування гіроскопічних вузлів. Фактично мова може йти про ситуацію, коли підприємство здатне виготовити окремий елемент системи наведення, але вже не може гарантовано перевірити його характеристики та забезпечити стабільну якість готового виробу.

Для високоточної зброї це критично важливо. Ракета може виглядати сучасною, її можуть представляти як "новітню" або навіть "гіперзвукову", але якщо система наведення спирається на нестабільну виробничу якість, застарілі технологічні рішення та неповноцінне калібрування, результатом стає не технологічна перевага, а зростання ризику помилок і відхилень.

Саме тому історія з "Орешником" заслуговує на увагу не як черговий привід для насмішок над російською пропагандою, а як можливий індикатор значно серйознішої тенденції.

Українські та міжнародні джерела вже звертали увагу на те, що в конструкції ракети використовуються рішення та компоненти, які мають коріння ще в радянських розробках. Сам по собі цей факт не є вироком для системи озброєння. Багато держав використовують модернізовані рішення попередніх поколінь. Проблема виникає тоді, коли втрачається здатність якісно відтворювати, модернізувати та контролювати ці технології.

Водночас було б передчасно стверджувати, що саме виявлені проблеми з конкретним вузлом автоматично пояснюють усі випадки неточного ураження цілей або відхилення ракет від заданої траєкторії. Для такого висновку необхідні додаткові технічні підтвердження та незалежна верифікація.

Проте навіть без цього загальний висновок виглядає достатньо показовим.

російський ВПК дедалі частіше стикається не лише з проблемою імпортозаміщення. Набагато небезпечнішою для нього може виявитися втрата технологічної школи. Радянська оборонна промисловість спиралася не тільки на креслення та виробничі майданчики. Її фундаментом були спеціалізовані стенди, технологічні процеси, конструкторські школи, виробничі компетенції та покоління інженерів, які забезпечували відтворення складних систем.

Якщо така система поступово руйнується, її неможливо швидко відновити ні адміністративними рішеннями, ні додатковими бюджетними вливаннями.

Саме в цьому полягає головний висновок.

росія залишається небезпечним противником, здатним виробляти ракети, накопичувати їх та використовувати для терору проти України. Недооцінювати цю загрозу було б помилкою. Але водночас дедалі більше ознак свідчить про інший процес – накопичення технологічних обмежень, залежність від радянської спадщини та поступову деградацію критично важливих інженерних компетенцій.

"Орєшник" мав стати символом технологічної могутності росії. Натомість він дедалі більше нагадує символ іншого процесу – повільного виснаження науково-технічного та виробничого потенціалу, який росія успадкувала від СРСР, але так і не змогла повною мірою відтворити та розвинути у XXI столітті.