Професіонали замість "лояльних": що потрібно Україні, аби не програти війну виснаження

Але і усвідомлено затяті, що здача позицій, капітуляція, деградація, відмова від опору призведе до втрати всього одразу: життя в не менших пропорціях, ніж під час бойових дій, дому назавжди, будь-якої надії на розвиток та відновлення, справедливий і гідний фінал. Обирати між рабством та боротьбою (з собою, за своїх, проти чужаків) дуже не складно. Складно жити з цим вибором. Але без нього життя нема взагалі, бо лише існування, біль та сором. Я всім серцем бажаю ворогам таких же ночей і днів просто пропорційно помножених на ці всі роки.

Що потрібно робити:

• військові повинні мати настільки багато підтримки, наскільки це можливо і не можливо. Вибачте, але не на словах про "слава ЗСУ", бо слова затираються і зневажаються. Ціннішими є лише дії;
• онкуренція за якість та вартість оборонних засобів, нульове толерування нечесної конкуренції;
• мобілізація ефективного управління від ОМС (блд, але в Києві та інших містах повинні будувалась укриття, бо лише так тут будуть люди; а енергетична стійкість повинна будуватись через диверсифікацію та максимальну мобільність рішень, навіть якщо вони точкові);
• з кожної праски (виборці, біженці, аналітичні центри, медіа) має говорити голос розуму про не безлімітну українську стійкість та інвестиції в ППО, економіку. Безпека є дуже дорогою, але колапс України буде коштувати дорожче;
• управлінська вертикаль з толкових, а не лояльних до президента. Це і в його інтересах;
• знищувати джерело проблеми, а не мікроскопом забивати цвяхи (дуже гарна аналогія до збивання дронів на території НАТО вартісними ракетами). Абсолютно логічно та цілком законною є воєнна ціль на території ворога, з якої запускають всю цю російську та північнокорейську с*ран*;
• не їсти одне одного через втому та знесилення, бо зірвати біль та накопичену злість легше на ближньому, який поруч, а не на автократові, який в кремлі і дотягнутись до нього поки не вийде.

Київ вистоїть.