Чи можна святкувати під час війни

На мою думку головна причина поширення такої негативної реакції у деформації поняття "святкувати".

Адже протягом радянського періоду головним способом "святкування" вважалися публічні масові розваги та певне поліпшення раціону харчування.

У новий час до такого більш утилітарного розуміння святкування додалися сучасні тенденції комерційного наповнення будь-яких подій. Коли, по суті, все одно, "що святкуємо" - хоч Різдво Христове, хоч Геловін, аби лиш щось купувалося та зростали продажі.

Однак самé українське слово "свято" (як і його англійський еквівалент holiday, "святий день") в першу чергу нагадує про СВЯТІСТЬ.

Святість - це не про розваги, застілля, розпродажі. Сутність терміну "святість" - це виокремлення. Вилучення чогось зі звичайного вжитку.

Бог святий, бо Він виокремлений від світу, не зливається з ним, не розчиняється. І святі дні - це дні, коли ми буденність, звичайне відкладаємо заради особливого. Заради того, щоби вшанувати події та осіб, значення яких - не буденне, а вічне.

Ми виокремлюємо спеціальні дні для того, щоби саме їх повʼязати з сенсом і глибинним значенням історії як шляху взаємодії Бога і людей. Ми у святий день присвячуємо свої слова, думки, діла тому, що перевершує нас самих і сьогодення.

І ТОМУ, Хто більший і вищий за все.

Отже, чи треба святкувати під час війни?

Краще обмежитися, коли йдеться про "святкування" утилітарне, споживче, розважальне.

Але треба і НЕОБХІДНО святкувати через особливе долучення до істин і традицій, що повʼязані з вічністю і ВІЧНИМ.

Бо війна, серед іншого - це також і боротьба за істину, за вічне, за святе.