Зеленський і Залужний. Чи можливий справжній конфлікт між президентом та головнокомандувачем

Серйозні розмови про існування конфлікту між найвищим політичним і військовим керівництвом України виникли на початку цього листопада, після виходу в журналі The Economist гучної колонки главкома Валерія Залужного. Незважаючи на те, що публікація написана суто у військовій тематиці, вона аж ніяк не змогла уникнути різного роду політичних трактувань.

Все це через те, що колонка Залужного вийшла лише за кілька днів після публікації іншого резонансного матеріалу в журналі Time про Володимира Зеленського. У назві цієї статті цитують президента: "Ніхто не вірить у нашу перемогу так, як я", проте в тексті наводять слова неназваних помічників Зеленського, які вважають, що перемоги не буде, однак не наважуються йому про це сказати.

Можливо, самі по собі стаття про Зеленського й колонка Залужного сприймалися б зовсім інакше. Однак ці два матеріали протрактували в спільній площині й розцінили, як початок публічного конфлікту між двома керівниками та заявка Залужного на самостійну політичну кар’єру. Оскільки те, про що написав генерал, дещо відрізняється від переважно "переможної" комунікаційної лінії Офісу президента та влади загалом.

У своїй публікації Залужний прямо заявив, що ситуація на фронті зайшла у глухий кут, коли жодна зі сторін не може просуватися, бо однаково технологічно оснащена. "Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде", – писав главком.

Перебіг контрнаступу також підірвав припущення генерала Залужного, що він зможе зупинити росію, знекровивши її війська. "Це була моя помилка. росія втратила щонайменше 150 000 загиблих. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну", – сказав Залужний.

Натомість він спостерігав, як українські війська і техніка застрягали на мінних полях на підступах до Бахмута, як його техніку розстрілювала російська артилерія та безпілотники. Така сама історія розгорнулася і на головному напрямку наступу, на півдні, де бригади, оснащені сучасним західним спорядженням, одразу ж зіткнулися з проблемами.

Якщо ж донедавна можна було лише теоретично припускати й обговорювати існування якогось конфлікту між Зеленським і Залужним, то тепер стало зрозуміло, що певне політичне напруження між президентом і главкомом все ж таки є.

Про це свідчить нещодавнє інтерв’ю Володимира Зеленського для британського видання The Sun. Президент заявив, що під час війни військові не можуть займатися політикою, оскільки це "не сприяє єдності нації". Хоча Зеленський прямо і не назвав генерала Залужного, однак ці слова явно адресовані йому.

"Тоді він (військовий – ред.) повинен увійти в політику, і тоді він не зможе займатися війною. Якщо ви керуєте війною, пам'ятаючи про те, що завтра ви займатиметеся політикою або виборами, то на словах і на лінії фронту ви поводитеся як політик, а не як військовий, і я вважаю, що це величезна помилка", – зазначив Зеленський.

Президент також додав, прямо натякаючи на необхідність жорсткого дотримання субординації під час війни: "При всій повазі до генерала Залужного і до всіх командирів, які перебувають на полі бою, є абсолютне розуміння ієрархії".

Як бачимо, це інтерв'ю Зеленського цілком можна сприймати як певний натяк Залужному та іншим генералам знати своє місце та не лізти в політику. Втім, здається, що сприймати це цілком уже очевидне політичне напруження між Президентом та головнокомандувачем ЗСУ як старт масштабного протистояння всередині української еліти не варто. Принаймні, поки що.

За великим рахунком така ситуація була неминучою, і з цілком зрозумілих причин. Всюди й завжди для будь-якого політика, якому доводиться керувати державою під час війни, військові генерали, які відзначилися на фронті, представляли певну політичну загрозу. Генерали завжди отримують популярність серед армії та народу під час війни, а особливо після низки успішних операцій на полі бою. Більше того, в новітній історії достатньо прикладів, як успішні генерали конвертували свою популярність у політичні посади та ставали лідерами своїх держав. Приклади переможців Другої світової, а згодом і президентів США та Франції Дуайта Ейзенхауера та Шарля де Голя більш ніж показові.

Щось подібне, власне, і відбувається в Україні. Після того як ЗСУ вдалося звільнити від окупантів Київщину та Чернігівщину, блискучих воєнних операцій по звільненню більшої частини Харківщини та Херсона генерал Залужний аж ніяк не в меншій мірі, ніж Зеленський став автором цієї перемоги. Популярність в народі головнокомандувача злетіла дуже високо, а разом з нею з'явилися і великі політичні перспективи, що не може не насторожувати Зеленського та Офіс Президента.

Але Володимир Олександрович та його оточення мають розуміти абсолютну неминучість появи популярного в народі та військах генерала в разі успішного перебігу війни та бути готовим до такого сценарію. Як морально, так і в політичному сенсі та розуміти усю потенційну згубність від спроб політично "топити" успішного генерала, аби той не став конкурентом главі держави. Зрештою, все це повністю справедливо і для Залужного, можлива спроба якого надто серйозно грати в політичні ігри зараз не менш згубна.

В той же час поки складається враження, що таке розуміння і у Зеленського, і у Залужного є. І перший, і другий висловлюються максимально обережно, не критикують один одного прямо, вочевидь побоюючись можливих наслідків. І це дає підстави сподіватися, що на цьому їхній "конфлікт" і завершиться.

Зрештою, усі ми розуміємо, що війна і близько не закінчилася і попереду і у Залужного, і у Зеленського не менш складні часи, ніж позаду. І зараз звільняти с посади головнокомандувача ЗСУ популярного і успішного генерала, що Зеленський може зробити, аби позбутися потенційного конкурента, надто ризиковане рішення.

В такому випадку будь-які можливі невдачі на фронті списуватимуть саме на президента. Та й необдумані кадрові рішення в армії несуть ризики дестабілізації в найважливішій на сьогоднішній день інституції у державі.

Генералу Залужному так само зараз непотрібно намагатися грати в політичні ігри, адже будь-яка невдача на фронті може сприйматися як наслідок того, що генерал вирішив зайнятися непритаманною йому справою, замість того, щоб концентруватися на своїх головних обов'язках. І образ генерала-переможця доволі швидко може змінитися на образ політика-невдахи.

Отже, поки ситуація виглядає так, що якось розвивати політичне напруження, що неминуче виникло між Зеленським і Залужним, в щось більше навряд чи хтось хоче. Сподіваємося, всі свідомі політики сконцентруються на державі й на фронті, а не на власних політичних рейтингах чи амбіціях.