Не можу звільнити Татарова. Як Зеленський поставив жирну крапку на спробах українців достукатися до нього через петиції

Очікуючи на відповідь глави держави тим 25 тисячам українців, які вимагали відставки заступника Андрія Єрмака Олега Татарова, RegioNews пригадав, як же Володимир Зеленський реагував на подібні петиції раніше. Пригадав – і зробив невтішні висновки.

Відповідь, яка схожа на відписку

26 березня поточного року "громадянин В. В. Шабунін", більше відомий як голова правління Центру протидії корупції, зареєстрував на офіційному інтернет-представництві президента України петицію, назва якої промовляла сама за себе: "Негайно звільнити Олега Татарова - заступника голови офісу Президента Зеленського". Петиція очікувано (тема Татарова була у всіх на устах ще з кінця минулого року) набрала 25 тисяч підписів, і автор із підписантами стали очікувати на реакцію глави держави.

6 липня, нарешті, сталося. Що ж відповів 25 890 особам, які підтримали вимогу Шабуніна, Володимир Зеленський? "Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України", - йшлося у президентській відповіді.

Несподівано. Сміливо. Навіть зухвало. Якщо ж серйозно, то про це суспільство, зокрема, антитатаровська його частина, про засади правового порядку в Україні здогадувалося і раніше, до цитування Зеленським 19-ї статті. Втім, відповідь тут цілком очевидна, хоч і невисловлена прямо – мовляв, Татарова я звільняти не буду, а змусити ви мене не можете, бо це - незаконно.

Втім, якщо відкрити Положення про Офіс президента, затверджене підписом самого Зеленського 25 червня 2019 року, то в пункті 9-му цього указу чітко і недвозначно сказано: "Керівник Офісу Президента України, його заступники, Перший помічник Президента України, радники Президента України, радники - уповноважені Президента України, Прес-секретар Президента України, представники Президента України призначаються на посади на строк повноважень Президента України і звільняються з посад Президентом України". Татаров Олег Юрійович же, як відомо, є саме заступником керівника Офісу президента. Тож жодної законодавчої проблеми не існує.

Але Татаров - не звільнений. Як не були звільнені й інші працівники з будівлі на Банковій, відставки яких вимагала громадськість. Тож давайте згадаємо, як діючий президент відповідав на ці петиції.

Тепла компанія: Богдан, Єрмак і…

Першим під гарячу руку українців потрапив голова ще Адміністрації президента Зеленського Андрій Богдан. Дві петиції із фактично однаковими вимогами – відставки Богдана – були зареєстровані 23 травня 2019 року. Причиною їхньої появи був люстраційний закон "Про очищення влади": Богдан працював у Кабміні Миколи Азарова заступником міністра Кабінету міністрів – Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики.

І 6 червня президент уже дав відповідь на першу петицію, ту саму, яка набрала необхідні 25 тисяч за одну добу (а усього підписання її зупинилося на показнику 33 228). Відповідь була проста і порожня, бо полягала вона у цитуванні перших пунктів чинного на той момент Положення про Адміністрацію президента.

Другу антибогданівську петицію Зеленський прокоментував аж 6 серпня – і зробив це у досить своєрідному форматі, заявивши, що він уже звільнив Богдана з посади голови АП. І це була чиста правда, бо на той момент уже функціонував Офіс президента, головою якого Зеленський і призначив (власне, перепризначив) Андрія Богдана. Як казали у одному радянському фільмі - "ловкость рук і нікакого мошенства".

1 квітня 2020 року на сторінці петицій з'явилася вимога звільнити з посади наступника Богдана - Андрія Єрмака. Тут претензією був підпис новопризначеного (з 11 лютого на посаді) під створенням так званої Консультативної ради в рамках мінської ТКГ. Автори петиції дорікали голові ОП, що цим документом він фактично виводить "ДНР" та "ЛНР" у повноцінну сторону мінських переговорів, а Росія, навпаки – вислизає з цієї малоприємної для себе ролі, перетворюючись винятково на посередника та "миротворця". Одним словом, зрада чистісінької води.

Відповідь Зеленського, на відміну від попередніх (і наступних), не обмежувалася цитуванням чинного вітчизняного законодавства. Президент заявив, що підписаний Єрмаком документ "носить декларативний характер, не легітимізує суб’єктності ОРДЛО", "не змінює статусу Росії у переговорному процесі в рамках ТКГ" і взагалі "не є міжнародним договором". Тож зрада відміняється - звільняти Єрмака немає підстав.

Але є ще одна людина у Офісі президента, відставки якої неодноразово жадали у петиціях окремі українці. Це - сам Володимир Зеленський. Перша петиція, створена ще 22 травня 2019-го (інавгурація Зеленського, нагадаємо, відбулася 20-го), була досить декларативною – "Ваша особа зовсім не об'єднує більшість українців", "Ви консолідували протест, не даючи конкретних обіцянок і політичних орієнтирів", "перші ж Ваші заяви та дії розчаровують Ваших виборців", "Ви почали приписувати народній волі власні забаганки" і таке інше. Втім, ця петиція увійшла в історію, оскільки вона досі є рекордною за кількістю підписів – 60 189.

У відповідь на цю петицію (сталося це 6 червня, як і у випадку із петицією про відставку Богдана) Зеленський процитував 108-му статтю Конституції, заявивши, що пункти 1, 2 і 4 (добровільна відставка, неспроможність виконувати обов'язки за станом здоров'я та смерть) відпадають автоматично, а от щодо пункту 3 – імпічменту - звертайтеся до Верховної Ради.

Друга петиція з вимогою відставки президента з'явилася за рік і мала в собі конкретне звинувачення: ви, мовляв, пане Зеленський, обіцяли перед виборами, у прямому телеефірі, подати у відставку у разі порушення законодавства, а тут ви заявляєте, що не внесли в свою декларацію 5,1 млн грн доходів від погашення ОВДП. Тож, будьте ласкаві, дотримайтеся свого слова.

Зеленський і тут викрутився, але вже не цитуванням законів та підзаконних актів, а поясненням: я, мовляв, обіцяв піти у відставку у разі свідомого порушення, а це була проста помилка, яку після виявлення тут же й виправили. Тому "ухвалення будь-яких рішень відповідно до вказаної петиції не планується".

Тему петицій закрито?

І от – Татаров. Як бачимо, жодного із тих, кого громадськість вимагала звільнити, Зеленський не звільнив. Точніше, Богдана він таки вигнав з Банкової, однак зовсім не через петицію. І Єрмака з Татаровим колись вижене, але останнім, про що думатиме у той момент президент, буде відповідна петиція.

Про те, що Зеленському потрібен особистий комфорт (а, значить, зручні люди під рукою), говорив ще відставлений – і, відповідно, ображений, що б він там не заперечував – Богдан. Втім, хто із нас (особливо коли ти керівник, та ще й такої непростої організації, як держава Україна) не любить зручного оточення. Проблема в іншому. У тому, що заради власного комфорту Зеленський готовий якщо не на все, то багато на що. Наприклад, уперто закривати очі на шкідливість і токсичність деяких персонажів у своєму близькому оточенні. І відповіді на петиції є прекрасним ілюстративним матеріалом – Зеленський просто ігнорує їх, а іноді відверто насміхається (як у випадку із "звільненням Богдана").

Звісно, будь-якому комфорту є своя межа. І може так статися, що рано чи пізно Зеленському доведеться звільняти Татарова чи навіть Єрмака. Якщо, скажімо, під загрозою буде його, Зеленського, другий президентський термін. Утім, як бачимо, із токсичним та підсанкційним у США олігархом Ігорем Коломойським президент спокійнісінько існує у одному часопросторі, для "відмазки" імітуючи боротьбу із олігархами в цілому відповідним законом (за який голосують навіть наближені до олігархів, того ж таки Коломойського, депутати, що само по собі є показовим).

Але навіть якщо це і станеться – головний висновок із усієї цієї історії ми маємо уже зараз. Зеленський не вважає інститут петицій ніякою спробою прямого діалогу суспільства з владою. Що якось дивно виглядає на тлі тих бравурних заяв про необхідність прямого народовладдя, якими прикривався його ж президентський законопроєкт про референдум.

До речі, у тому самому гучному інтерв'ю 1+1, де президент визнав існування плану щодо затримання "вагнерівців", Зеленський торкнувся і теми харківської "Санта-Барбари" з перейменуванням проспекту Георгія Жукова на Петра Григоренка, навколо якого досі (попри чинний закон про декомунізацію) витанцьовує з бубном Харківська міська рада. У його відповіді, крім звичного "для пенсіонерів він – Маршал Перемоги", був й інший момент. Президент заявив, що цей проспект обов'язково перейменують – колись потім, коли до очільника міста прийде активна харківська молодь, яка захоче дати вулиці іншу, сучаснішу назву.

Отже, своїм ставленням до петицій, особливо щодо таких скандальних персонажів, як Татаров, Зеленський чітко дав зрозуміти і ціну його ставленню до цієї форми народовладдя, і ціну його власним словам про "колись". Схоже, єдине, чим керується шостий президент України на своїй посаді – й справді є винятково власний комфорт та бажання перемогти на наступних президентських виборах. Зовсім не звертаючи уваги на якісь там вимоги…