Сергій Мартинчук: «Я б ніколи не погодився на цю посаду, якби не відчував, що маю достатньо знань, досвіду і енергії для роботи головою району»

«Надто молодий для такої серйозної роботи» - так говорять про очільника Печерської районної державної адміністрації у Києві Сергія Мартинчука. Хто він і звідки? Чи вважає свій вік недоліком? Сьогодні ми поставили молодому чиновникові прямі питання і отримали відверті відповіді.

Сергію Олександровичу, вам 31 рік і ви очолили один з найважливіших районів Києва – Печерський. Мабуть, тому у пресі вас назвали «хлопчиком нізвідки». Як ви це прокоментуєте?
Так, ви не перші, хто ставить в один рядок мій вік і мою теперішню посаду. На мою думку, це не дуже правильний підхід для оцінки діяльності будь-якої людини. Наприклад, Моцарт всього у 4-ри роки (якщо пам’ять мене не обманює) вже почав грати на фортепяно. А на Черкащині живе хлопчик, який у 9-ть років почав читати лекції з історії в університеті. Це справді захоплює. Звісно, у мене немає таких талантів, всі свої знання я здобував важкою працею. Так, мені справді 31 рік і мене призначили головою Печерської районної адміністрації. Я розумію, яка це величезна відповідальність. Але я б ніколи не погодився на цю посаду, якби не відчував, що маю достатньо знань, досвіду і енергії для роботи головою району.
А стосовно формулювання «хлопчик нізвідки» - то зізнаюся, що це мене справді спочатку трохи зачепило. Невже ми знову хочемо, щоб державні посади займали люди, які вийшли з «мажорних» сімей? Виходить, у них  є біографія, є відомі прізвища і батьки, «вони звідкись», тому більше заслуговують на цю посаду?
Дивно, що деякі люди надто швидко забули, які вимоги ставила перед тодішньою владою Революція Гідності. Майдан хотів бачити нову генерацію українських управлінців, які займаються не корупцією, а розвитком держави. Зараз такі люди почали приходити до влади: вчорашні активісти стають державними службовцями, очолюють департаменти, управління. Наприклад, львівську поліцію очолив зовсім молодий хлопець, який якісно проявив себе на постах у Києві. Раніше такі посади могли зайняти лише обрані. Хіба це не те, чого ми прагнемо?

Однак дехто говорить, що вам допомагають «могутні покровителі»…
Могутні покровителі? Навіть не знаю, як це коментувати (посміхається – ред.). Мабуть, це справді дуже суперово – мати могутніх покровителів… Звісно, не буду використовувати пафосну фразу «я зробив себе сам», бо вважаю, що нас так чи інакше формують люди, які знаходяться поруч з нами, і ті умови, в яких ми живемо. Те, яким ти станеш, залежить не лише від друзів, але й від ворогів, бо вони роблять нас сильнішими та витривалішими. Тому я дякую без виключення усім людям, які траплялися мені у житті.

Останнім часом багато молодих людей опинилися на керівних посадах. Це європейські підходи, які починають працювати в Україні. Поділіться своїми принципами роботи.
Я вже казав і не боюся повторитися, що молоді управлінці – це якраз шанс для нашої країни почати європейський вектор розвитку. Але це не означає, що завтра ми маємо звільнити усіх спеціалістів, котрі нібито не підходять за віком. Це неправильно. В першу чергу нам потрібні, як то кажуть, «свіжі голови».
Які мої принципи? Вони прості і зрозумілі. По-перше, викорінення корупції, бо поки буде хабарництво, ми не зрушимо з місця. По-друге, потрібно застосовувати світові ідеї вирішення міських проблем, бо я вважаю, що, наприклад, на зношеній каналізації не можна збудувати передові енергозберігаючі технології. По-третє, я зрозумів, що неможливо догодити безпосередньо усім. Тому я сконцентрувався на тому, щоб мешканцям Печерського району стало жити комфортніше.

Чи правда, що ви активно залучаєте до робити в адміністрації студентську молодь?
Так, я особисто поспілкувався з лідерами вузів і зрозумів, що у них багато цікавих ідей.  Хочу сказати, що росте справді інтелектуальне і креативне покоління. Ми запрошуємо студентів до нас на стажування.
Звісно, студенти зауважили, що державні установи пропонують невеликі заробітні плати. Це добре, що молодь у нас прямолінійна і справедлива. Але ми ж якраз і працюємо над тим, щоб українці отримували достойні заробітні плати у всіх сферах.

До речі, ви ж також раніше працювали у комерційній сфері. Мабуть, прибутки там були вищі, ніж тут. Не шкодуєте, що проміняли колишню роботу на шлях державного службовця?
Так, звісно. Свою діяльність я починав у комерційних структурах, але зрозумів, що це не мій профіль роботи. Тому я вирішив себе спробувати на державній службі. Працював начальником управління ЖКГ у Солом’янському районі, директором департаменту житлової політики у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. А потім очолив Печерську райдержадміністрацію.
У комерційній сфері справді можна заробити більше грошей, це правда. Але на державній службі я отримав дещо більше: от ідеш вулицею, а назустріч тобі людина, якій вдалося колись чимось допомогти. І вона тебе впізнає, говорить «здраствуйте», а не відводить очі. Ось це найкраща винагорода. А стосовно грошей, то я з простої родини, мене фінансові труднощі не лякають, бо я собі зайвого не дозволяю. 

Розкажіть про свою родину. Звідки ви родом, хто ваші батьки? Який маєте життєвий досвід?
Я народився в Житомирській області, місто Коростишів. Все свідоме життя провів у Києві, тут пішов до першого класу, почав займатися футболом.
Моя мама закінчила медінститут з червоним дипломом, по цей день працює медсестрою. Мого батька, на жаль, вже немає з нами. Він був геологом, займався видобутком урану. Був ліквідатором на Чорнобильській АЕС, там отримав велику дозу радіації…  Він помер у мене на руках…
Це стало для мене потрясінням, і я записався у добровольчі війська. Служив в Іраку, і не з розповідей знаю, як це – прожити три дні в пустелі без води і їжі. Війна зробила мене сильним. Я багато речей в житті  переоцінив, по-іншому розставив пріоритети…
А ще я дуже пишаюся своїм старшим братом. Він високопрофесійний лікар, йому пропонують роботу за кордоном.  Але він затятий патріот, сказав, що не хоче залишати Україну, хоче бути корисним на своїй землі.
Зараз у мене вже своя родина: дружина і дитина. У нас все добре, я щасливий.

Чим ви займаєтеся поза роботою? У вас є хобі?
У мене не так багато вільного часу, але я і його намагаюся проводити з користю. Люблю бути зі своєю сім’єю: в неділю ми разом ходимо до церкви. Ми з дружиною хочемо, щоб наша дитина росла в духовному світі та мала набір важливих цінностей, таких як повага до старших і віра у добро.
Також я не забуваю про футбол, з хлопцями інколи граємо і вболіваємо за «Динамо. Київ».

Що ви цінуєте в людях найбільше?
Відвертість. Вірність. Витривалість. Я ціную ці якості у людях, які поряд зі мною в особистому житті і в роботі. Тому я й сам виховую в собі згадані риси, вони допомагають мені  йти правильною дорогою.

І останнє питання. Які ваші політичні амбіції? Ви будете висувати свою кандидатуру на місцевих виборах цього року?
На своїй теперішній посаді я виявив цілий ряд проблем у Печерському районі. Тому зараз всі мої зусилля направлені на те, щоб їх вирішити. Але я переконаний, що кожен чоловік повинен мати здорові амбіції. Я теж не збираюся зупинятися, тому розглядаю для себе таку можливість, але остаточне рішення ще не прийнято.