Україна-2025: шість головних подій, які формували наше майбутнє

Закінчується четвертий рік, який Україна переживає у форматі повномасштабної війни, що охопила частину регіонів у форматі реальних бойових дій на землі, більшість регіонів у форматі повітряних ударів та усі регіони у форматі мобілізації та інших заходів і подій, планових і не дуже, пов’язаних із війною. Рік, під час якого, попри згадану вище мегаподію, Україна і українці стали свідками цілої низки інцидентів, якщо не сказати гірше. Інцидентів очікуваних і не дуже, тривожних і оптимістичних. Але почнемо ми все ж таки з головного.

Повномасштабна війна

У році, який завершується, Збройні сили України, на жаль, займалися фактично одним і тим же – обороною, яка переплелася із відступом. Причому там, де цей відступ був із чужої території, з Курської області, це сприймалося, може, як і поразка, але не як трагедія. А от коли доводилося відступати зі своїх власних територій – це усе частіше викликає різко негативні емоції. Можливо, тому, що росіяни активізувалися не тільки на Донбасі, який ще з 2014 року частково окупований – тож новини звідти викликають значно менше емоцій, ніж із Запоріжжя, більша частина якого (регіону, а не міста) перебуває під контролем ворога лише три роки. Що вже казати про Дніпропетровщину, куди росіяни спромоглися зайти, нехай і на трошечки, саме 2025-го. Чи про Куп’янськ, який уже був звільнений, а тепер знову перетворився на поле бою, причому, на відміну від 2022-го, повністю знищене.

Звісно, головна подія 2025 року – це битва за Покровсько-Мирноградську агломерацію. Отут якраз росіяни уперлися в українську оборону і нічого не можуть зробити – такого, щоб записати це у свої перемоги. Навіть Путін, який зганьбився на Куп’янську, не дуже педалює цю тему, бо нічого педалювати.

Згадані вище аспекти війни стосувалися наземних операцій. А от у повітрі Україна, нехай і пропускає удари (що і не дивно, з російськими масштабами атак), та 2025 року взяла такий темп із власних операцій проти російської інфраструктури на території країни-агресора, що ситуація для Кремля стрімко погіршилася. Мова перш за все про нафтовий сектор, де українські дрони суттєво зменшили обсяги російського експорту – що вкупі з санкціями додало серйозних проблем економіці РФ. Таких проблем, що наприкінці 2025-го про кризу уже говорять самі урядовці. А це значить, що 2026-го буде уже не криза, а катастрофа. Втім, про це поговоримо за рік – звісно, якщо війна триватиме. (Якщо так чи інакше закінчиться, сподіваємося, більшості українців буде наплювати на те, що відбувається за поребриком і хто там у них "Майстра і Маргариту" написав.)

Картонковий Майдан

2025 рік у сучасній, воєнній історії України запам’ятається тим, що війна у певні моменти почала відступати на другий план. Звісно, усе це відбулося не від хорошого життя – як не від хорошого життя українці виходять на Майдан.

Цей протест примітний кількома речами. По-перше, самим своїм фактом. До літа 2025-го в Україні було таке неписане правило – під час війни не до політичних акцій, тим паче протестів, тим паче проти влади. Але події навколо законопроєкту 12414, який мав на меті знищення незалежності НАБУ та САП, припинили дію цього правила. Українці вийшли на вулиці та площі. І, ви знаєте, виявилося, що небо не впало на землю, Захід не перестав підтримувати Україну (а якщо і намагався руками Дональда Трампа, то точно не через це), фронт не рухнув, Україна не капітулювала, що означає одну просту річ – більше війна не є індульгенцією для влади. І це вона має чітко усвідомити.

Другим примітним фактом став формат протесту. Власне, оті написи на картонках, через які його і прозвали "картонковий Майдан". А ще – такою активною участю молоді (тієї, яка ще 2019-го ішла на дільниці "хоть поржать" і проголосувати за відомого медіаперсонажа), що знову з’явився стриманий оптимізм щодо розважливості українського суспільства.

А НАБУ і САП вдалося відстояти, що обернулося для влади проблемами, про які ми поговоримо далі.

Відставка уряду

В принципі, зміна Кабінету міністрів у будь-якій ситуації є подією знаковою, вікопомною і т. ін. Що вже казати про ситуацію, коли країна веде повномасштабну війну. Нехай навіть Україна давно перестала бути (фактично, формально – досі залишається) парламентсько-президентською республікою.

Втім, зміна уряду Шмигаля на уряд Свириденко, другої жінки на чолі Кабінету міністрів України, вийшла такою, що саркастичних жартів про старий-новий уряд було більше, ніж аналізу того, що зміниться – якщо зміниться. Та і що аналізувати, якщо частину міністрів просто пересунули з одного крісла на інше. А викинули хіба геть одіозних, як от міністра національної єдності Чернишова – причому разом із його міністерством, яке незрозуміло чим займалося.

У цій історії варто відзначити активізацію опозиції, причому навіть такої глибокої анабіозної у попередні роки, як "Батьківщина". До 2025 року ніхто не міг подумати і про те, що від такого смачного законопроєкту як 12414 на Банковій відмовляться. Тож слідкуємо і за цією темою далі.

Міндічгейт

Якщо суспільство в 2025 році зняло мораторій на протести, то влада, схоже, ще 2022 року, десь восени, після успіху на Харківщині, зняло свій мораторій – на корупційні схеми. 2025-го наслідки цього вилізли назовні, отримавши характерну назву "Міндічгейт".

Якщо говорити про цю історію коротко, то внаслідок розслідування НАБУ і САП (тих самих, атака на які і викликала "картонковий Майдан") стали відомі дві основні речі. По-перше, влада провалила роботу в енергетичному секторі, за що зараз розплачується сидінням без світла частина країни. І, як раніше, уже не звернеш усе лише на ворожі атаки, бо відповідь на запитання "А де ваша підготовка до цих атак?" чудово викристалізувалася у фразі, записаній прослушкою, про те, що "шкода грошей" на усі ті безпекові моменти для енергосистеми.

По-друге, з’ясувалося, що урядовцями і топчиновниками керують навіть не з Банкової, а просто приватна собі особа, яка не займає жодних посад, а просто має прізвище Міндіч і має у друзях та бізнес-партнерах президента. Ні, не "Кварталу 95", а України. Такого падіння українська політична система, можливо, не переживала і ніколи – хоча порівнювати нинішню історію із часами "Саші-стоматолога" чи епохою створення Леонідом Кучмою системи олігархату – ми зараз не візьмемося, це окрема велика тема.

Словом, Міндічу довелося тікати, розслідування начебто як триває, а українці досі в шоці від того, що, виявляється, в Україні не просто крали їхні гроші під час війни (коли і так на усе не вистачає), а робили це у таких масштабах і з таким розмахом, що… Словом, шок і досі не пройшов. Що позначилося і на рейтингах влади. Втім, до виборів ще далеченько, тож про рейтинги ми поки що не будемо.

Відставка Єрмака

В цю подію не те що мало вірилося – не вірилося взагалі. Хоча опозиція і вимагала відставки фактично другої людини в країні (злі язики взагалі називали її першою) уже не перший рік. Та до кінця 2025-го Зеленський почувався настільки упевнено, що міг закривати очі на усі скандали навколо голови своєї канцелярії та ігнорувати усі претензії і вимоги.

Час настав на початку грудня. Токсичність і шкідливість Андрія Єрмака перевищила уже усі можливі межі, тож довелося йому іти за власним бажанням. Завершивши свою рекордну на цій посаді, як би вона не називалася, п’ятирічку. Що ще раз продемонструвало істинність відомого постулату – Україна не Росія, тут немає недоторканих.

Щоправда, після цієї відставки виникло відразу два питання. Перше – а чи й справді Єрмак пішов із ОП, чи це лише формальне звільнення, а насправді він продовжує керувати процесами? Тим паче, нинішню прем’єрку називають його креатурою. Друге – а куди ж він пішов? Точніше, а чи пішов він на війну, як обіцяв? Поки що інформації про це немає, що і не дивно. Словом, головна відставка року залишила по собі купу загадок. Наприклад, таку – коли там вже Єрмаку буде оголошена підозра і за якою саме статтею? Та про це ми дізнаємося, якщо дізнаємося, уже в 2026-му.

Переговори

І наостанок повертаємося до війни. Точніше, до її дипломатичної частини. 2025 рік увійшов в історію повномасштабки активізацією переговірних спроб. Звісно, ініціатором стала не Україна і тим паче не Росія, а старий-новий президент США.

Дональд Трамп в 2025-му продемонстрував себе у всій "красі" – від безглуздих претензій до Зеленського щодо костюму на початку року до ганебного саміту на Алясці у другій половині. Головним же переговірним клоуном став Стів Віткофф, який вже і незрозуміло, на кого працює – чи то на свою нинішню країну, чи то на країну, яка вижила його предків.

Хоча на словах (американських і не тільки), чим ближче до 2026-го – тим більше шансів на мир чи перемир’я. Чи на ще щось, незрозуміло що. Але російська сторона про це "що" досі уперто відмовляється говорити, раз-по-раз виставляючи Трампа людиною, яка не відповідає за свої слова.

Словом, переговори ведуться, активно і експресивно, але чи є від них хоч якась користь – сказати дуже важко. Бо її, цієї користі – поки що не видно. Під користю ми маємо на увазі мир, звісна річ. А усе інше, що виникає (і невдовзі зникає) у вологих фантазіях Трампа-Віткоффа – це, так би мовити, лише побічні наслідки. Які і не для нас насправді.

Тож поки що про мир в 2026-му (і тим паче на Новий рік) говорити ми не станемо. І чекати вам не радимо. Якщо станеться – нехай це буде для вас приємним сюрпризом. А якщо ні – у вас принаймні не буде розчарування, як від арестовичівських "2-3 тижнів" у попередні роки, що уже саме по собі буде цілком непогано. Бо нервових клітин, яких в українців і так мало залишилося, у наступному році навряд чи додасться. Особливо зважаючи на те, що Міндічгейт ще не завершився, та і в історії з Єрмаком ми ще чекаємо на нові повороти.