Україна, Трамп і новий світовий порядок: чи буде закінчення війни?

Кремль, декларуючи захист "русского мира", насправді веде війну не за території як такі. Його мета полягає у відновленні геополітичної "суб'єктності" через встановлення всеохопного контролю над нашою країною, над нашою зовнішньою та внутрішньою політикою.

Для путінської Росії важливий не стільки конкретний територіальний здобуток, скільки визнання Заходом її особливих прав та "червоних ліній" у "природній сфері впливу".

Вони прагнуть контролювати зовнішню і внутрішню політику України, щоб ми, українці, опинились у цій "сфері впливу".

Ми боремося не просто за деокупацію територій, а за право самостійно визначати свій шлях розвитку. В ідеалі – за досягнення такої стратегічної поразки Росії, яка унеможливить подальші спроби контролю над нашою державністю, зрозуміло, що за допомогою партнерів.

Без цього навіть повне відновлення територіальної цілісності не гарантує нам справжньої безпеки та незалежності в майбутньому, тому що Росія як держава нікуди не дінеться.

Колективний Захід, попри декларовану підтримку нашої держави, прагне лише до нестратегічної поразки Росії – її послаблення без повного колапсу.

Ми в Дніпропетровській області добре бачимо: незважаючи на складну ситуацію на фронті, ситуація сьогодні разюче відрізняється від лютого 2022 року, коли нашій державі давали лише дні чи тижні на існування.

Хоча безпосередня загроза існуванню значно менша, ніж на початку вторгнення, виклики внутрішній безпеці та стабільності є не менш серйозними, особливо в контексті можливих мирних переговорів.

З наближенням президентства Трампа в закордонному медіа вже з'являються деякі експерти, які пропонують розглядати Росію як потенційного союзника в майбутньому протистоянні з Китаєм.

Для мене очевидно – ця війна не може раптово завершитися з інавгурацією Трампа 20 січня 2025 року.

Причина криється у фундаментальній несумісності цілей: Росія прагне не просто наших територій, а повного відновлення своєї "геополітичної суб'єктності" та контролю над нашою країною.

Для нас, українців, прийняття цих умов означало б відмову від власної незалежності та державного суверенітету. Зрозуміло, що на це наше військово-політичне керівництво ніколи не піде.

Коли нова адміністрація США намагатиметься форсувати переговорний процес, базові протиріччя нікуди не зникнуть.

2025 рік, безумовно, стане визначальним у траєкторії цієї війни, але її сутність залишається незмінною – це наша боротьба за право бути справді незалежними, а не підконтрольною територією в російській сфері впливу.

Будь-які спроби швидкого врегулювання без урахування цього фундаментального характеру війни приречені на провал.

Війну можна тимчасово заморозити, але як нам вирішити протистояння з Російською Федерацією?

Саме тому експерти кажуть, що після заморозки може бути друга війна.

Які гарантії справедливого миру будуть у нашої країни? Саме за це бореться сьогодні наш Президент на міжнародній арені – безпека та її гарантії, щоб не було другої війни.

Тут, у нашому прифронтовому регіоні, поруч із лінією фронту, ми всі прагнемо завершення цієї війни і справедливого миру. І чим ближче до передової, тим гостріше відчувається це бажання.

Але швидке завершення війни в Україні у 2025 році малоймовірне через фундаментальний конфлікт між прагненням Росії встановити контроль над нашою країною та нашим бажанням зберегти незалежність.

Ще раз: це війна за контроль над Україною – бути нам самостійними чи під впливом Росії.

Спроби нового президента США форсувати мирні переговори призведуть лише до тимчасової "заморозки" конфлікту.

Справжнє завершення війни для нас можливе лише коли ми зможемо самостійно гарантувати власну безпеку через відновлення територіальної цілісності та надійні міжнародні гарантії.

2025 рік стане роком випробування нашої стійкості, а не швидких рішень.