"Війна мостів" може змінити переговорні позиції України та Росії
А контекст такий: стратегічно війна на лінії фронту практично закінчилася. Продовження бойових дій уже давно не покращує ситуацію для Росії, лише збільшуючи її витрати. Схоже, що тупиковість цієї стратегії вже усвідомили в Україні, Європі та США, проте досі неясно, чи розуміють це в самій РФ. Путін продовжує марити "новою Ялтою" та контролем над Європою, хоча в реальності навіть за контроль над Костянтинівкою доведеться ще повоювати.
Не маючи можливості перемогти на фронті, Кремль посилив ракетну кампанію проти українського тилу, розраховуючи, що суспільство вибухне зсередини та влаштує проросійський Майдан. Але це не воєнна стратегія – це сподівання на диво. І якщо воно не спрацювало в минулі роки, незрозуміло, чому має спрацювати тепер. Тим паче що удари по українській енергетиці мають сезонний характер і вже в березні взагалі втратять будь-який сенс. У результаті Росія кидає всю економіку на виробництво дронів і ракет, які здатні зробити українцям боляче, але ніяк не можуть покращити становище самої РФ.
Відтак ледь не єдиний шлях, де у Росії залишаються шанси вийти з війни на більш-менш прийнятних для неї умовах, – це переговори. При цьому саме для Росії зараз найгірший момент, щоб іти на переговори: за відсутності успіхів на фронті та з поразкою в захисті Кримського мосту Путін вступає в процес з ослабленими позиціями. Саме тому вони почали затягувати процес, відхиляючи пропозицію американців щодо участі Європи.
При цьому переговори – це не завершення війни. Фактично вони є іншим її виміром, який додається до традиційних доменів: суші, моря, повітря та кіберпростору. Під час війни у В’єтнамі американські бомбардування посилювалися саме в моменти переговорної активізації, щоб тиснути на іншу сторону. І такі приклади можна знайти в будь-якій війні. Тобто дипломатія та бойові дії не ізольовані одне від одного, а часто доповнюють одне одного.
Тому, хоча кампанія ударів по мостах через Дніпро та Керченську протоку сама по собі не здатна змінити ситуацію на лінії фронту, вона потенційно може вплинути на переговорні позиції. Росія першою почала бити по українських мостах через Дніпро. Україна відповіла ударами по Кримському мосту, зупинивши автомобільний рух і продемонструвавши здатність зробити те саме із залізничною гілкою.
Чи стане це аргументом для припинення хоча б "війни мостів", ми не знаємо. Але приклад такого розміну ми нещодавно бачили в кампанії "танкер за танкер", яку організували США у відповідь на атаки Ірану на судна в Перській протоці.
Відомо, що переговорний процес не завершився минулого тижня. У четвер у Берліні зберуться представники України, США та кількох десятків європейських країн для узгодження переговорних позицій. Американські посадовці тим часом зливають інформацію, що візит Трампа до Китаю, його двостороння зустріч із Сі Цзіньпіном, а згодом і тристороння з Путіним є частиною скоординованої дипломатичної роботи США. Європейці ж нарешті визначили власних представників для участі в переговорах, чим підкреслили, що війна в Україні є лише окремим епізодом ширшої війни Росії проти Європи, і ця війна почалася задовго до 2014 року.
Звісно, вся ця дипломатична активність зовсім не означає, що війна скоро завершиться. У нас не повинно бути марних ілюзій щодо цього. У цій конструкції наше завдання максимально приземлене й прагматичне – не дати нашим партнерам у Європі, США та інших країнах забути про Україну та необхідність її підтримки як у частині фінансів, так і передачі доступу до технологій на кшталт того ж Starlink. Адже за найімовірнішим сценарієм війна триватиме і в 2027 році, тож стабільна підтримка партнерів і союзників залишається для нас питанням виживання.
Підписуйся, щоб дізнаватись новини першим












