Бунт "ноунеймів" незважаючи на підтримку президента Зеленського

Зрозуміло, що першу скрипку у цьому "концерті" грали депутати з групи так званих "соросят". Але ж які цікаві аргументи вони наводили: "регіонал", плагіатор, "відрижка Табачника" (це нардеп Гео Лерос сьогодні з парламентської трибуни так обзивався).

Аргументи, скажемо, такі собі. Щодо партійності, так де хто тільки в нашому політикумі не побував. Бувало, що за парламентську каденцію нардеп змінював по три-чотири фракції/групи. Ну пішов Ректор за списком регіоналів в обласну раду. Запропонували, бо потрібні були пристойні люди у тому списку. Наприклад, що з того, що я був крайнім виконувачем обов’язків Голови політичної партії "Солідарність"? Не тієї, що нині "ЄС", яка виросла з проросійського проекту "Партия мира и единства", а ще тієї канонічної, яку Міністерство Юстиції України ліквідувало при Януковичі. Але ж це не означає, що я сьогодні в команді Порошенка.

Про "плагіат" у роботі, яка має кілька авторів – взагалі смішно писати, та й не має там по факту плагіату. Поцікавтесь у Гугла про плагіат Володимира Литвина, або ж дружини екс-посадовця В’ячеслава Кириленка, чи ще десятків високодостойників.

Насправді, побачити на посаді Міністра науки і освіти першого наймолодшого ректора в історії України, який досить успішно керував ВНЗ, було б цікаво. Людина, принаймні, пройшла всі щабельки службової драбини, має знання та досвід. На відміну від багатьох крикунів, в біографії яких нічого, крім життя за рахунок грантів і не знайдеш.

Але ж питання навіть не у фігурі кандидата в Міністри. Питання в тому, що окремі депутати занадто швидко забули, завдяки кому ними стали.

І якщо Президент та Прем’єр-міністр вважають, що на цьому етапі, ця кандидатура є найбільш підходящою, то вставати без будь яких підстав у "позу" – означає порушити правила командної гри. А це вже свого роду бунт. Проблема в тому – що Зеленський і надалі залишиться Зеленським, а імена "бунтарів" розтануть у політичній імлі наступних виборів, можливо навіть дострокових.