Уроки зроблені, а знань немає. Як українські школярі вчаться на карантині
RegioNews поцікавився, як вчаться школярі в різних регіонах України.
Віктор Бурачек, вчитель фізики Чернівецької ЗОШ №11, кандидат фізико-математичних наук, доцент
Більшість життя я пропрацював у вишах і викладав предмети, напряму пов’язані з фізикою та математикою. Мені тоді було дивно: навіть у найкращих студентів перших курсів було вкрай слабо розвинуте аналітичне мислення. Але коли "на старості років" довелося працювати вчителем фізики у школі, та ще й при коронавірусі, я зрозумів: нова форма навчання показала усі старі проблеми нашої освіти, помножені на форс-мажор та багаторічну безвідповідальність як освітян, так і дітей та їхніх батьків.
Першим шоком стала нині діюча програма. Починаючи з 7-го класу, учні "поглиблюють" свої знання з природознавства, потім галопом вивчають мало не всі основні розділи фізики. І це тільки включно по 9-й клас. А з 10-го – починають вчити усе заново у, як тепер модно казати, турборежимі, по одній темі на урок, з мінімумом практики та з дефіцитом обладнання в школах. Такий стан речей змушує вчителів викладати в режимі "почув-повторив-оцінили". Учні не вчать матеріал, а заробляють бали.
Під час карантину проблеми помножилися. Тепер вчитель взагалі не бачить реакції аудиторії і не може належно оцінити рівень розуміння теми. Те, що діти здають як "домашнє завдання", не відображає рівень їхніх знань. Учні, в свою чергу, не можуть адекватно оцінити інформацію, яка на них практично одночасно "навалюється" з усіх предметів.
Другий мінус - цілоденний режим очікування замість фіксованих годин уроків. Вчитель змушений чекати, що раптом хтось захоче щось сказати чи запитати. Інший бік - часто в школі є лише один вчитель з предмету. Уявіть, скільки йому треба наробитися з кожним індивідуально і скільки виконаного оцінити, якщо у тебе, приміром, усі учні від 7 до 11 класів, а це три класи на потоці, і в кожному - по 30 дітей.
З появою дистанційного навчання у кожного педагога побільшало в рази звітної писанини. Тепер кожен вчитель має вибрати оптимальний ресурс для своєї дисципліни, розробити завдання, освоїти форми контролю знань, вмотивувати учнів, переглянути отримані результати на різних інтернет-ресурсах. І при цьому всьому треба самоосвічуватися, здавати плани, та звітувати про виконану роботу.
Як виправити ситуацію? Почати з нормальної, логічної впорядкованої програми, яка буде узгоджена з обсягами годин та наявним обладнанням в усіх школах. Дати вчителеві можливість привести клас хоча б до мінімального розуміння матеріалу, а також приділяти час тим учням, які хочуть і можуть вивчати матеріал глибше.
Тетяна Спориніна, вчитель інформатики гімназії №2 м. Чернівці
У нас в гімназії є спільний простір для навчання - Classroom Google. Там зареєстровані і учні, і вчителі. На гімназійному сайті для кожного класу публікуються навчальні матеріали: відеоуроки, конспекти лекцій, тести. Вчителі дають завдання як за підручниками, так і в довільній формі.
У дистанційне навчання ми заглибилася трохи спонтанно і без відповідної підготовки, як технічної, так і психологічної. Адже школа - це не тільки місце, де діти отримують знання. Це ще й простір для спілкування. Дітям не вистачає перерв, позакласних заходів, зрештою, навіть звичайних прогулянок.
Наразі наше суспільство перебуває в напрузі. А найважче в дистанційному навчанні, як і нині в житті – це подолати страх. Важко зосередитися на чомусь, якщо ти постійно наляканий. Навчання в замкнутому просторі дуже погано впливає на засвоєння матеріалу. Я стараюся заохотити учнів до роботи та заспокоїти. Розумію, що технічно кожний школяр забезпечений по-різному, і це впливає на якість навчання. Тому при бажанні учні чи батьки мені телефонують та запитують, якщо щось незрозуміло. Є й такі, що на початку карантину написали: " Я в селі у бабусі. Тут нічого немає" і не виконують заданого. Звичайно, коли закінчиться карантин, для всіх, хто не зміг виконати завдання, або не зрозумів їх, проведу консультації. Все надолужимо.
Андрій, батько двох школярів, Кіровоградська область
У мене двоє дітей: син – старшокласник і донька-другокласниця. Вони навчаються у звичайній сільській школі. Більша частина дня у нас припадає на уроки. Результат: уроки зроблені, а знань немає. Причини у кожного з дітей різні.
З донькою найважче у фізичному і психологічному плані. Не може дитина молодших класів налаштуватись на роботу в таких обсягах, як того вимагає школа. З сином легше, він вже усвідомлює, для чого вчиться. Є і спільні проблеми для всієї родини: виявилося, що ми – батьки - так само, як і діти, не вміємо організовувати свій час.
Мені не подобається, що в дистанційному навчанні не передбачене повторення матеріалу, адже дитина не може вивчити наступне, не зрозумівши попереднє, та освітяни в телевізорі цього не врахували.
Є проблеми й з комунікацією з учителями, особливо якщо вони старшого віку і не дуже знайомі з сучасною технікою. Наприклад, ми комунікуємо через Viber. У групі вчитель роздає завдання і контролює виконання на умовах зворотного зв‘язку. Хороший викладач це робить систематично. Якраз такий у моєї доньки. У сина все інакше. Старшокласники просто не хочуть вчитися та ігнорують завдання, а вчителі нічого не роблять, щоби якось їх зацікавити. З 22-х дітей у синовому класі регулярно завдання виконують двоє, зрідка – четверо. Решта нічого не роблять і всім байдуже – і дітям, і батькам, і вчителям, які тупо скидають завдання і збирають відповіді.
Інна, мати другокласниці, м. Одеса
Ми навчаємося вже в новій українській школі (НУШ). Перший тиждень дистанційного навчання пішов на ура. Були тільки текстові завдання. Та з кожним тижнем вчитися стає все складніше, завдань все більше. Дитина швидко втомлюється. І це при тому, що завдання наша вчителька подає дуже креативно: з відеопрезентаціями та іноземною в Zoom.
Висновок - чим довше, тим важче вчитись в чотирьох стінах. Вільного часу все менше. Якщо ти захворів на тиждень, дистанційно вчитися можна, якщо ж місяці на карантині – дистанційна освіта неефективна.
Катерина, мати першокласниці, м. Харків
Ми навчаємося в 1-му класі 124 харківської школи і наш приклад є одним з небагатьох позитивних. Важливо, що наша вчителька не тягнула кота за хвоста, а швидко і чітко організувала дистанційну роботу. Починали ми з Viber і Telegram, але потім перейшли у Skype. Вчителька пояснила всім учням, як саме і що будемо вчити і за якою програмою (у нас програма "Інтелект України"). Для цієї програми є ще й спеціальні окремі зошити, у них багато пояснень що, і, головне, як треба робити. Тому нам працювати легше,
Зараз у нас четвертий тиждень карантину і ми працюємо нормально. Мій висновок: усе залежить від співпраці вчителів і батьків, регулярності занять, а також від того, як побудована програма.
Аліна, мати третьокласниці, м. Львів
У нас в класі думки батьків розділилися порівну: одні вважають, що дистанційне навчання – це благо, інші - що це величезна проблема. Я належу до другої категорії батьків, тому прізвища свого не називаю, бо моїй дитині в тому класі ще вчитися.
По-перше, усе, що діти робили в школі плюс домашні завдання тепер доводиться відпрацьовувати вдома самотужки – це величезне навантаження. Роль вчителя в нашому класі полягає в тому, що вона роздає завдання і потім збирає їх на перевірку. На всі мої запитання, як правильно і доступно пояснити дитині, наприклад, ділення двозначних чисел у відповідь приходить тільки посилання на Google. Комунікація мінімальна.
З деяких предметів завдання відверто дебільні. Нехай хтось у міністерстві мені пояснить, як дитина у 8 років має придумати нову емблему "Грінпісу" та прикметник на букву "ї" до іменника "Україна", або пояснити, що робити Євросоюзу для покращення добробуту населення.
Щодня на виконання усіх цих завдань і тестів у системі "Мій клас" витрачається не менше трьох-чотирьох годин, дочка виснажена. Враховуючи, що я ще й дистанційно працюю, і комп’ютер потрібний мені для роботи, а не лише дитині для навчання – це реально є проблемою. Онлайн-уроки - зайво згаяний час, бо дитина не може так швидко запам’ятати усе, що розповідає вчитель з екрану за одну мить. "Бонус" навчання – різноманітні проекти з природознавства чи предмету "Я у світі", які нікому не потрібні. Але вчителька вимагає їх виконувати, бо потім вона оці проекти мусить пред’явити на перевірку чиновникам від місцевої освіти.
Оксана, мати трьох школярів, Тернопільська область
Система не продумана абсолютно. По-перше, я працюю в райцентрі, маю господарство, город і не можу сидіти вдома з дітьми і виконувати все, що задають. По-друге, у мене в хаті один телевізор і один ноутбук, а дітей троє. Тому навіть суто фізично усі троє не можуть дивитися уроки по ТБ, бо ж всі транслюються в один і той же час. І якщо історію чи літературу ще можна осилити дистанційно, то математику і фізику за 9 і 11 класи мої діти-випускники самостійно "тягнути" не можуть, бо зірок з неба не хапають. З іноземної мови у нашому селі взагалі не було вчителя від початку року. У деяких вчителів у селі немає комп’ютерів, Інтернет поганенький – умови жахливі. Бібліотека в селі закрита, де взяти книжки, які треба читати з літератури? Що робити з сином, який закінчує школу, як бути із вступом та ЗНО – про це взагалі ніхто в школі сказати не може, бо ніхто не знає, коли закінчиться карантин.
Валерія, мати третьокласника з особливими потребами, м. Київ
Мій син і до карантину навчався індивідуально, тому навчання вдома для нього не нове. Але на його уроки тепер витрачаємо майже увесь день. Зазвичай, тричі на тиждень до нас приходила вчителька і проводила по три уроки, після чого нам залишалася домашня робота на кілька годин. Тепер це все "лягло" на бабусю, бо я працюю. Пояснити матеріал "особливій" дитині – завдання не з легких, особливо якщо врахувати, що полегшеної програми немає і доводиться "тягнути" звичайну. Спеціальних підручників чи якихось відео уроків для таких дітей не було і до карантину. Моя мама літня людина, їй важко, вона нервується, бо сину через хворобу важко дається навчання. Як результат – бабуся з корвалолом, онук у сльозах.
Крім школи, ми ще займалися з логопедом, синові це життєво необхідно, але зараз занять немає. Таким чином, усе, що напрацювали за півроку, губиться, після карантину доведеться починати з нуля.
І ще важливий момент: зазвичай навесні починалися митарства з кількамісячними медкомісіями, аби отримати довідку про індивідуальне навчання на наступний рік. Зараз це зробити неможливо, спрощувати цей порядок теж ніхто не береться, тому взагалі невідомо як і де мій син вчитиметься наступного року.
Освітній карантин: реалії та наслідки
Міністерство освіти поки що не пропонує жодного кроку для полегшення життя учнів, батьків та вчителів. "Не для преси" педагоги зізнаються, що не впевнені навіть у тому, чи отримуватимуть зарплатню якщо карантин триватиме й надалі, бо затримки виплат почалися ще в "спокійних" січні і лютому.
Наразі вчителі мають слабке уявлення про те, як закінчувати навчальний рік і що буде надалі, адже якщо восени прийде друга хвиля хвороби, знову доведеться вчити дітей дистанційно. А цілий рік дистанційного навчання в існуючих умовах – згаяний час.
Але, може, українському суспільству треба трохи освітнього карантину? Можливо, нарешті зросте й усвідомлення цінності вчительської праці після того, як самі батьки "попотіють" хоча б з одним-двома учнями, а не з сотнею, як це роками роблять вчителі за смішну зарплату.
