Регіони без «Регіонів»: хто очолив області України
Так, єдина спроба законодавчо змінити процедуру призначення губернаторів була зроблена в 2004 році, коли разом зі змінами до Конституції Рада розглядала законопроект 3207-1, що стосувався місцевого самоврядування. Він передбачав призначення та звільнення голів місцевих адміністрацій Кабміном за поданням прем’єр-міністра (на той момент їх призначав президент за поданням прем’єра), а також зобов’язував місцеву владу звітувати перед Урядом (на той момент – перед Президентом). Втім, законопроект не був підтриманий Конституційним судом, а юристи та експерти з місцевого самоврядування вказували на необхідність значно його допрацювати.
«Що стосується місцевої влади, то у нас атавізм з її призначенням залишився. Разом зі змінами до Конституції, 8-го грудня 2004-го року було схвалено спеціальний законопроект 3207-1, що стосувався місцевого самоврядування. Але остаточні зміни внесені не були. Тому, коли ми говоримо про регіональну владу, то вона, на жаль, залишиться в такому вигляді, в якому є, поки не будуть внесені відповідні конституційні підвалини під неї», − заявляв в інтерв’ю RegioNews один із авторів зазначеного законопроекту та Конституції України Віктор Мусіяка.
Повернення в дію Конституції 2004 року, яке видавалося доволі сумнівним багатьом експертам, все ж відбулося. Вчорашні критики влади стали владою. А суттєвих змін у системі місцевого самоврядування не сталося.
27 лютого цього року Верховна Рада вже в новому складі урочисто внесла зміни до Закону «Про місцеві державні адміністрації». Офіційно це звучало як «Приведення закону у відповідність до Конституції», «Зміна окремих конституційних норм», «Закон стосується таких важливих аспектів формування і діяльності місцевих державних адміністрацій, як призначення їх керівництва, планування діяльності тощо».
Однак, щоб розвіяти весь пафос, достатньо знайти текст законопроекту №4147 від 17.02.2014, з якого стає зрозуміло, що «такі важливі аспекти формування» влади на місцях зазнали змін просто сміхотворних, фактично ніяких. Основний пункт, який так дошкуляв учорашнім опозиціонерам – призначення та звільнення голів місцевих адміністрацій президентом – змінювати чомусь не стали. І залишили за фігурою президента головне і остаточне право розставляти губернаторів на свій смак та вибір.
На момент прийняття Радою цього «принципового» рішення щодо місцевого самоуправління практично всі області України залишилися без очільників, які масово йшли у відставку під тиском мітингувальників. Категорична вимога останніх стосувалася всіх без винятку представників діючої на той момент влади, без будь-якої оцінки їхніх заслуг чи провалів. Так, наприклад, у досить жорсткій формі натовп протестувальників змусив піти у відставку губернатора Волині Олександра Башкаленка, який пропрацював на посаді лише близько двох тижнів.
Така безапеляційність, здавалося б, чітко заявляла − революціонери, які прокладали дорогу абстрактній новій владі, хотіли справді «повного перезавантаження», стерти старі файли і розпочати з чистої сторінки. А також – самим обирати, кому довіряти управління країною.
Однак у лічені дні, після недільної роботи Ради 2 березня, практично всі області без жодних обговорень і погоджень з боку громадськості отримали «подарунки» від Турчинова − своїх нових керівників, особи яких стали повною несподіванкою для більшості громадян.
Партійні «лейбли» представлені серед глав регіонів таким чином (Батьківщина – 7, Свобода – 6, Наша Україна – 2, Народна партія – 1, позапартійні – 3, Фронт Змін – 1, Єдність – 1, позапартійні – 3). Про подальшу їхню діяльність можна буде судити пізніше, а поки що зібрана з різних джерел інформація про кожного з голів:
Вінницька область: Анатолій Олійник («Єдність»)
Народився 14 серпня 1959 року в с. Вила Томашпільського району, Вінницької області.
Освіта – вища, закінчив у 1986 році Одеський державний університет імені І. І. Мечникова. 1987 – вчитель початкових класів Кодимської СШ №1, 1987−1989 – Служба в радянській армії
1980−1981 – вчитель початкових класів Кодимської СШ №1
1981−1984 − Секретар комітету комсомолу СПТУ № 5
1986−1987 − Перший секретар Кодимського РК ЛКСМУ
1987−1988 − Інструктор по обліку, підготовці і перепідготовці кадрів Одеського обкому комсомолу
1988−1992 – працював учителем
1992−1993 − Головний інструктор оргвідділу секретаріату райдержадміністрації
1993−1994 − працював учителем
1994−1995 − Заступник голови Томашпільської районної ради народних депутатів
1995−2001 − Директор підприємства «Діброва»
2001−2003− Помічник директора ПП «Джерело»
2003−2004 − Начальник АЗС №9 та №10 ПП «Джерело»
2004−2005 − Тимчасово непрацюючий
2005−2010 − Голова Томашпільської райдержадміністрації
2010−2014 − Голова Томашпільської районної ради
Витримав кілька судів різних інстанцій за позовами представників районних представників Партії регіонів.
В якості голови Вінницької ОДА був офіційно представлений 3 березня депутатському корпусу віце-прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом (до цього Гройсман обіймав посаду мера Вінниці).
Зал зустрів нового губернатора вигуками «ганьба!» − тому що в. о. президента і спікер ВР Олександр Турчинов не погодив кандидатуру з представниками місцевої «Батьківщини». У залі з мегафоном виступив глава лівобережної організації «Батьківщини» і власник мережі ломбардів у Вінниці Януарій Шостак. Саме він і докорив вищому керівництву країни в тому, що кандидатуру «першої особи регіону» ні з ким не обговорювали. Шостак сказав, що «стояв під снайперськими кулями заради змін», і разом з однопартійцями не згоден з призначенням представника партії «Єдність» Олійника.
Відомо, що представники «Батьківщини» бачили в губернаторському кріслі свого лідера − Людмилу Щербаківську. На зауваження «опонента» щодо його «бойового» минулого, новий губернатор теж згадав, що «стояв на Майдані».
Крім цього, А. Олійник запевнив, що «збирається всіх об'єднати» і «боротися за поліпшення ситуації в області».
Як прокоментував призначення політолог Юрій Городненко: «Ця людина − креатура Петра Порошенка, ще одного олігарха, який очолював Майдан, одного з найбагатших людей. Він очолює корпорацію «Рошен» і при всіх урядах жив прекрасно. Зараз він раптом став опозиціонером, хоча був міністром у складі уряду Януковича».
Після призначення Олійника «Правий сектор» зробив заяву, адресовану вінничанам, в.о. президента Турчинову і – що на перший погляд дивує – народному депутату Петру Порошенко. Заява була розміщена в офіційній спільноті «Правого сектору». Текст − далі:
«Заява щодо призначення Анатолія Олійника головою Вінницької ОДА №16 від 04 березня 2014 р.
...Призначення Анатолія Олійника головою Вінницької ОДА – свідчення небажання нової центральної влади виконувати Рішення Майдану – демонтувати злочинну систему влади в Україні. Вищезгаданий голова виконавчої влади отримав посаду в типово тіньовому, візантійському стилі: підкилимно, без зазначення причин вибору саме цієї кандидатури, без консультацій з громадянським суспільством.
Олійник – вчорашній, можливо й не найактивніший, але реальний співучасник місцевого злочинного режиму; людина зі специфічним комсомольським досвідом і міцними зв’язками з тіньовими й олігархічними структурами.
Вважаємо, що головна суть призначення Анатолія Олійника – передача Вінниччини в управління олігархічній сім’ї Порошенків. Все це дозволяє нам стверджувати, що новий голова ОДА – нелегітимний керівник обласної виконавчої гілки влади. Більшість вінничан вважає, що в.о. Президента України Турчинов, призначивши Олійника, таким чином продав область Петру Порошенку.
Зважаючи на аргесію Росії проти України − ми поки що утримуємось від кроків спрямованих на забезпечення призначення головою Вінницької ОДА людини з сучасним європейським мисленням. Бо головним завданням всіх українців є консолідація перед лицем ворога. Але наша поведінка стосовно будь-якої влади залишається незмінною. Ми виходимо з принципу, що влада – це найняті народом управлінці, діяльність яких громадяни повинні жорстко контролювати.
Наші вимоги до нової влади: 1. В.о. Президента України Олександру Турчинову, народному депутату України Петру Порошенку негайно зробити заяви щодо істинних причин призначення Анатолія Олійника головою Вінницької ОДА, в тому числі й щодо його призначення в інтересах сім’ї Порошенків. 2. Голові Вінницької ОДА Анатолію Олійнику в триденний термін дати письмові гарантії вінничанам, що він, на нинішній своїй посаді, не зробить жодного кроку для задоволення егоїстичних інтересів сім’ї Порошенків чи якихось інших тіньових сімей та груп. 3. Голові Вінницької ОДА Анатолію Олійнику якомога швидше оприлюднити конкретну програму виходу Вінниччини з кризи. 4. Голові Вінницької ОДА Анатолію Олійнику негайно ініціювати припинення злочинної діяльності вінницької організованої злочинної групи (ОЗГ, яка діє в області з 2005 року ( список членів ОЗГ додається). 5. Для інституціалізації вимог Майдану, голові Вінницької ОДА Анатолію Олійнику підписати Угоду з легітимним представником громадянського суспільства Вінниччини - Вінницькою Народною Радою (керівник Сергій Чумак).
Угода має визначити конкретний механізм громадського контролю за діяльністю виконавчої вертикалі на Вінниччині та зобов’язання сторін. За дорученням Вінницької Народної Ради та Правого сектору Вінниччини голова Вінницької ОГО «Народна Армія Спасіння Вінниччини» Артем Дуляк».
Волинська область: Григорій Пустовіт («Батьківщина»)
Народився 29 березня 1960 року в м. Дубно, Рівненської області.
З 1975 по 1977 рік навчався Калінінському (Тверському) суворовському військовому училищі. З 1977 по 1981 рік навчався в Ленінградському вищому загальновійськовому командному училищі. Спеціальність: командна тактика мотострілкових військ. Кваліфікація: інженер з експлуатації гусеничних та колісних машин.
1981-2004 − Служба в Збройних Силах.
В 2004 році працював вчителем допризовної підготовки ЗОШ № 23 м.Луцьк.
2006-2013 рр. очолює Луцьку міську партійну організацію ВО «Батьківщина».
В 2013 році очолив Волинську обласну партійну організацію ВО «Батьківщина».
З листопада 2010 року і до призначення працював на посаді секретаря Луцької міської ради.
Сторінка у соціальній мережі Facebook − http://www.facebook.com/profile.php?id=100003575286553
Місцеві ЗМІ до недавніх пір іменували Пустовіта «головним опозиціонером краю» − у своїх виступах у медіа та соцмережах він досить різко критикував Партію регіонів та її керівництво.
У місцевій пресі не фігурує в якості власника будь-яких вагомих бізнес-активів.
За підсумками 2012 року задекларував доходи в розмірі майже 168 тисяч гривень, з яких 114 500 − заробітна плата, дивіденди − 20 500 гривень, а «інші доходи» − 32 800 гривень.
Дніпропетровська область: Ігор Коломойський (позапартійний)
Народився в 1963 р. в Дніпропетровську.
Має громадянство України та Ізраїлю.
Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Бізнесом займається з 1985 року.
Є членом наглядових рад «Приватбанку», нафтопереробного комбінату «Нафтохімік Прикарпаття», а також нафтовидобувної компанії «Укрнафта».
В інтерв'ю «Дзеркалу тижня» Коломойський визнав, що особисто йому належить 30% акцій «Приватбанку».
Сумарна вартість підприємств групи, крупними пайовиками якої також є Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов, експерти оцінюють у $3,3 млрд.
У 2008 році обраний президентом Об'єднаної єврейської громади України, а у 2010 році − президентом Європейської єврейської ради.
Ігор Коломойський є президентом футбольного клубу Дніпро (Дніпропетровськ).
Мешкає переважно у Швейцарії.
Ігоря Коломойського також пов'язують з інформаційним агентством УНІАН і «Газетою по-київськи». У 2007 році «Приват» за $100 млн придбав 3% акцій компанії Central European Media Enterprises Ltd, яка контролює телеканал «Студія «1+1».
За словами Геннадія Корбана, Коломойський володіє феросплавним холдингом, який контролює 20-30% світового ринку феросплавів. Наприкінці грудня 2007 року придбав 12,62% акцій британської нафтогазовидобувної компанії JKX Oil & Gas, близько 80% нафтогазових активів якої розташовані на Україні. За деякою інформацією, Ігор Коломойський в 2007 році купив 3,3% акцій Ferrexpo — компанії Костянтина Жеваго. У 2009-му група «Приват» почала купівлю активів в галузі авіаперевезень. У 2009 році дружні групі «Приват» фірми викупили 25%-ву частку в авіакомпанії міжнародного масштабу − «Аеросвіт». У вересні 2010 року Ігор Коломойський придбав авіакомпанію Windrose. На базі авіакомпаній «Дніпроавіа», «Аеросвіт», «Донбасаеро» і «Роза Вітрів» була створена Українська авіаційна група (УАГ), яка дозволила її власникам контролювати 48,5% ринку авіаперевезень в Україні. Пізніше в 2011 році Ігор Коломойський вийшов на міжнародний ринок авіаперевезень, купивши 66,7% акцій датської авіакомпанії Cimber Sterling. Однак в 2012 році авіакомпанії альянсу почали переживати боргову кризу.
У 2011 році за масові звільнення журналістів без попередження він зайняв друге місце в рейтингу «ворогів преси».
Коломойський займає 3-є місце в списку Forbes «100 найбагатших людей України» 2013: його статки оцінено в $2,4 млрд.
У різний час йому приписували фінансову участь в діяльності різних політсил: БЮТ, «Наша Україна», ВО «Свобода» та Партії регіонів.
На зустрічі з активом області в якості нового голови ОДА Коломойський заявив: «Я приїхав сюди, щоб тут був спокій, щоб ми потихеньку входили в мирне життя». Зустріч з активом запам'яталася і його словами щодо українського та російського президентів: «У нас був один великий шизофренік, а там − шизофренік маленького зросту. Він повністю неадекватний, повністю з’їхав з глузду». Відповідь не змусила себе довго чекати. Вже наступного дня Путін заявив: «У Дніпропетровській області пана Коломойського привели до влади. Це ж унікальний пройдисвіт. Він навіть нашого Абрамовича надурив». Ще одним «жестом» з боку Росії стало розслідування відносно місцевої «дочки» групи «Приват» через підозру до фінансування терористів.
Наразі Коломойський пообіцяв «зав'язати» з бізнесом.
Ось що писав про діяльність Ігоря Коломойського сайт «Україна кримінальна»: «Бурхливий старт групи «Приват» припав на 1992 рік: він, як стверджують, став можливий завдяки тісним зв'язкам Коломойського з Павлом Лазаренко, губернатором Дніпропетровської області, згодом − прем'єр-міністром України. Саме Павлу Івановичу приписують системне покровительство Коломойському, хоча прямих − документальних − доказів цьому немає... «Це досить жорсткий бізнесмен, який намагається до дрібниць відстояти свої інтереси. Він схильний досить часто переглядати правила під час гри, тому слід з особливою увагою ставитися до бізнесу з ним. Він не публічна людина, але при цьому дуже впливовий і владний» (за даними сайту www.tek.web − standart.net). Ще одна риса Ігоря Коломойського, про яку часто говорять в кулуарах Верховної Ради − він надзвичайно замкнутий і злопам'ятний. У своїх зв'язках Коломойський керується виключно бізнес-інтересами. І саме ці інтереси диктують вибір союзників чи ворогів» (22 вересня 2005 року).
Неодноразово заявлялося в ЗМІ, що група «Приват» є головним рейдером України. Багато хто говорив про це офіційно. Зокрема, виконавчий директор Антирейдерського союзу підприємців України Андрій Семидідько. У списку перерахованих ним підприємств, що постраждали від діяльності Коломойського і його підручних, ринок «Озерка», «Дніпрофарм», Дніпропетровський будинок побуту, НВО «Теплотехніка», Київський завод технічного паперу і багато інших.
Робилися і заяви про серйозні зв'язки Коломойського і в правоохоронних органах, і в судах, не тільки в рідному Дніпропетровську, але в Києві, Запоріжжі, Івано-Франківську. Суддя Господарського суду Івано-Франківської області Володимир Булка, наприклад, прославився тим, що випустив постанову, що дозволяла підконтрольній Коломойському компанії «Нафтохімік Прикарпаття» експортувати нафту без отримання ліцензії. У підсумку державі було завдано збитків у розмірі 210 млн гривень, а група «Приват» отримала дохід. Слідчий відділ податкової міліції Державної податкової адміністрації Дніпропетровської області порушував кримінальну справу стосовно генерального директора ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» Ю. Дев'яткіна. Фактично тільки за те, що він не купував сировину на Запорізькому заводі феросплавів, вважаючи за краще іншу українську компанію − ТОВ «Промтехсталь».
За даними інтернет-видання proUA, Коломойський здійснює контроль над понад 200 комерційними підприємствами, як в Україні, так і за кордоном.
Донецька область: Сергій Тарута (позапартійний)
Народився в1955 р. в с. Виноградне Новоазовського району Донецької області.
Закінчив Ждановський металургійний інститут, механіко-металургійний факультет (1974–1979), інженер-механік; Донецька державна академія управління, факультет «Менеджмент управління» (1994–1999), менеджер зовнішньоекономічної діяльності.
Після закінчення Маріупольського політехнічного інституту працював на заводі Азовсталь, де пройшов шлях від керівника цехового рівня до посади керівника зовнішньоекономічної служби всього комбінату. (Сам він каже, що почав свій шлях у бізнесі з городу батьків, на якому вони вирощували овочі і заробляли собі на навчання. Там, за його словами, і прищепили працьовитість.)
У 1995 році створив і очолив зовнішньоторговельну фірму «Азовімпекс», що в 1996 році виступила одним із засновників Корпорації «Індустріальний союз Донбасу». З перших днів є виконавчим директором Корпорації, а в 2002 р. очолив Раду директорів Корпорації «Індустріальний Союз Донбасу». Співголова Індійсько-української торгово-промислової групи.
З грудня 2006 − голова спостережної ради, ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат імені Дзержинського».
Наприкінці листопада 2008 року Fitch Ratings знизило довгостроковий рейтинг дефолту корпорації «Індустріальний союз Донбасу» з рівня «B+» до «B», зберігши «негативний» прогноз по рейтингу.
8 січня 2010 стало відомо про те, що власник швейцарського трейдера Carbofer, який є екс-співвласником «Євразхолдингу», за участі «Внєшекономбанку» придбали контрольну частку корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Йшлося про 50%+2 акцій корпорації «ІСД». У зв'язку з падінням вартості практично всіх акцій метзаводів, що входили до «ІСД», через фінансову кризу, холдинг втратив $4,8 млрд.
У 2011 році експерти журналу «Фокус» оцінили статки Сергія Тарути в $2,126 млрд, що дозволило йому розміститися на 9 місці в рейтингу 200 найбагатших людей України.
Депутат Донецької облради (1998–2006), член постійної комісії з питань землі та природних ресурсів. Член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України (квітень 2004 − травень 2005). Спільно із Прогнімаком О. В. заснував фонд «Арт-Інвест», який займається поверненням предметів культури та мистецтва в Україну. Співвласник заснованого у 1991 році (разом з відомим колекціонером Сергієм Платоновим) Музею національного культурного надбання «Платар», у якому, зокрема, зібрана унікальна колекція предметів Трипільської культури.
Нагороджений орденом «За заслуги» II і III ступеня.
За оцінкою журналу Форбс, входить до 500 найбагатіших людей планети. Станом на 04.01.2013 р. його статки оцінювали на рівні $724 млн
На посаді голови області висловив готовність «залучати до стабілізації ситуації в регіоні не тільки державні кошти, але й приватні».
Після його призначення перед будівлею Донецької облдержадміністрації у понеділок, 3 березня, вранці зібралося понад дві тисячі людей з російськими прапорами. Люди скандували «Таруту - геть!», а також тримають написи «Донбас – Росія», «Росіяни - наші брати». Мітинги у Донецьку відзначилися появою «самопроголошеного губернатора» Губарєва, якого пов’язують з організацією «Русское национальное единство».
Як повідомили 7 березня в прес-службі СБУ, Шевченківський районний суд ухвалив обрати запобіжний захід для Губарєва під виглядом утримання під вартою терміном на 2 місяці. «Щодо нього розпочато кримінальне провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ч.2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) і ст. 341 (захоплення державних або громадських будівель чи споруд)».
Житомирська область: Сидір Кизін («Свобода»)
Народився 15 листопада 1975 року.
1990 рік − браву участь у студентському голодуванні, «Революції на граніті».
У 1992 − 1998 роках навчався у Львівському Національному університеті імені Івана Франка на Юридичному факультеті.
Працював у львівському суді загальної юрисдикції, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку в Києві. З 2002 року займається приватною адвокатською практикою, з 2007-го є партнером адвокатського об'єднання «Бондарчук, Кизін і партнери». З 2009 року − член ВО «Свобода», співзасновник громадської організації «Люстрація».
З лютого 2010 року − керівник Житомирської обласної організації ВО «Свобода». Кандидат в мери Житомира.
У 2012-му балотувався до парламенту як місцевий кандидат від об'єднаної опозиції по одномандатному округу №67. У передвиборній програмі активно використовував свою участь в якості захисника на судових процесах над цивільними активістами.
Напередодні виборів до Верховної Ради у ЗМІ спливли факти ймовірну причетність Кизіна до ряду рейдерських скандалів, пов'язаних з зазіханням на ВАТ «Агрофірма «Провесінь», що мали місце в 2006 році.
Зокрема, про це повідомляв рух «Чесно», однак через деякий час інформація про порушення Кізіна з сайту руху зникла. Кизін в той час був партнером юридичної фірми «Кизін, Чібісов і партнери».
Після активізації політичного протистояння в Києві в січні нинішнього року Сидір Кизін разом з Андрієм Іллєнко став жертвою нападу невідомих біля Шевченківського РВВС. Інцидент з побиттям надав Сидору Кизіну більше політичної ваги в опозиційних колах.
У нещодавньому інтерв’ю порталу Житомир.info розповів про свої зв’язки з Андрієм Портновим, колишнім першим заступником голови Адміністрації Януковича. Зокрема, похвалив Портнова як юриста і розповів, що був одним зі співзасновників компанії «Портнов і партнери». «Я працював в Державній комісії з цінних паперів до 2001 року, на посаді помічника голови. В цей час там працював якийсь період Андрій Портнов. Дійсно, ми з ним контактували, тому що десь приблизно однакового віку. Він з Луганська, я зі Львова, тобто в нас може трохи інші погляди політичні та світоглядного характеру, але як юрист – він професійний хлопець. У 2002 році була компанія юридична «Портнов та партнери» і я був одним із співзасновників цієї компанії. Ми разом працювали з 2002 по 2003 роки».
На запитання, чи не є він в такому разі «людиною Портнова», Кизін відповів ухильно: «Тоді Кучма був президентом, коли я працював в Державній комісії, то так само можна сказати, що я «людина Кучми».
Закарпатська область: Валерій Лунченко («Батьківщина»)
Народився 13 жовтня 1982 року в місті Хуст Закарпатської області.
Закінчив Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка за спеціальністю «менеджер-маркетолог», Національний інститут в місті Ніредьгаза (Угорщина) за спеціальністю «приватне підприємництво», Харківський національний автомобільно-дорожній університет за спеціальністю «автомобілі та автомобільне господарство», здобув ступінь магістра-дослідника з відзнакою.
2007-2010 − діагност-логіст на приватному підприємстві.
З грудня 2010 року − керуючий справами Хустського міськвиконкому.
З липня 2009 року почав активну громадську діяльність як голова Хустського міського відділення Громадської організації «Фронт Змін», а з грудня 2009 року був обраний головою Хустської міської організації Політичної Партії «Фронт Змін».
31 жовтня 2010 обраний депутатом Закарпатської обласної ради від Партії «Фронт Змін».
З листопада 2012 року народний депутат Верховної Ради України VII скликання, № 61 у партійному списку ВО «Батьківщина». Пройшов на виборах до парламенту України за партійними списками. Залучив до своєї діяльності 21 помічника, шість з яких − на контрактній основі. В якості народного депутата Верховної Ради сьомого скликання війшов до парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, а також є співголовою групи з міжпарламентських зв'язків з Угорщиною.
Напередодні вирішальної парламентської гонки в ЗМІ публікували інформацію, що з Угорщиною молодого кандидата в нардепи пов'язують не тільки студентські роки, але бізнес-інтереси, нерухомість і навіть подвійне громадянство.
Однією з перших депутатських активностей Лунченко стала активна боротьба за визнання перемоги на виборах Павла Балоги − молодшого брата екс-глави МНС, пізніше позбавленого депутатських повноважень рішенням ВАСУ.
Згідно з даними проекту «Чесно», декларацію про свої доходи за 2012 рік Лунченко не оприлюднював.
Запорізька область: Валерій Баранов (Народна партія)
Народився 19 квітня 1957 року в м. Бердянськ. Тут же закінчив середню школу № 10.
Має дві вищі освіти − закінчив Жданівський металургійний інститут (1974-1979), інженер-механік, «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти», а також Українську академію державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління» (1997).
Трудову діяльність розпочав у 1980 році на заводі «Южгідромаш» на посаді інженера- ехнолога експериментального цеху. Будувати партійну кар'єру починає через рік: у 1981 − секретар комітету комсомолу машинобудівного технікуму, 1981-1990 − другий секретар Бердянського міськкому ЛКСМУ, а потім і перший секретар Бердянського міськкому ЛКСМУ.
У 1991 створює виробничу фірму «Аванта», і аж до 1998 обіймає посаду її генерального директора.
Тричі обирався депутатом міської ради.
На місцевих виборах у квітні 1998 року обирається мером Бердянська. У 2002 і 2006 був теж обраний мером Бердянська.
З 2007 року − народний депутат України.
Восени 2010 року обраний головою комітету Верховної Ради України з питань бюджету.
Член Народної партії.
Автор жартівливої книги «Словарь толкового бердянского языка», відомий своєю пристрастю до встановлення кумедних пам'ятників у Бердянську − жабі, бичку і сантехніку.
Нагороджений Почесною грамотою Кабінету міністрів України, Орденами «За заслуги» III і II ступенів, лауреат премії «Золотий дельфін» (номінація «Міський, районний керівник року»).
Протягом усього мерського терміну Валерій Баранов періодично фігурував в різних земельних скандалах. І хоча за фактом ніяких доказів тому, що міський голова займався махінаціями, не було, його політичні опоненти постійно заявляли про незаконне відчуження ділянок. Так, Баранова звинувачували в тому, що він нібито «сприяв» незаконній видачі ділянок на Бердянській косі для будівництва баз відпочинку, що належали екс-губернатору області Євгену Червоненко і синові першого заступника керівника ПР Володимира Рибака.
Крім того, противники Баранова звинувачували екс-мера в тому, що за його сприяння його донька незаконним способом отримала земельну ділянку та побудувала на ній готель.
Проте найбільшим «проколом» Валерія Баранова виявилася концесія міського водоканалу. Він виступив лобістом того, щоб комунальне підприємство «Водоканал» було передано в концесію ТОВ «Чиста вода». Проблеми з даним підприємством почалися ледьз першого дня його роботи: вода бердянцям подавалася з перебоями, тарифи стали одними з найвищих в Україні. Крім того, «Чиста вода» не розраховувалася з облводоканалом за спожиту електроенергію і накопичувала мільйонні борги. Коли ситуація досягла критичної точки, а Баранов був уже нардепом, обласна влада в особі губернатора Бориса Петрова вирішила розірвати договір концесії і повернути бердянський «Водоканал» в комунальну власність. За допомогою судів таке рішення було прийнято, однак «Чиста вода» продовжувала приймати платежі у населення, при цьому не розраховуючись з іншими суб'єктами.
Офіційно пан Баранов нічим не володіє. Старша дочка нардепа є власницею бази відпочинку «Дюна», а також співвласницею магазину тканин. Серед жителів Бердянська ходить інформація, що Валерій Олексійович також є власником нічного клубу «Атлантіс», комерційної нерухомості в центрі міста, має свою частку в бердянському м'ясокомбінаті і володіє частиною акцій в міських «Тепломережах».
1 серпня 2012 року рух «Чесно» оприлюднив результати моніторингу діяльності депутатів Запоріжжя. У Валерія Баранова рух «Чесно» знайшов такі порушення критеріїв доброчесності, як причетність до корупційних справ, відсутність оприлюдненої декларації, порушення процедури голосування.
Івано-Франківська область: Андрій Троценко («Батьківщина»)
Народився 1 квітня 1975 року в місті Дніпропетровську. У 1976 році разом з батьками переїхав на Івано-Франківщину.
З 1993 по 1997 роки навчався в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича та здобув освіту економіста за спеціальністю «фінанси та кредит».
У 2010 році закінчив Івано-Франківський Національний технічний університет нафти і газу за спеціальністю «інженер-еколог».
З 1997 по1998 рік працював бухгалтером АТ «Нафтохімік Прикарпаття» (м. Надвірна), у 1998 році – заступник начальника фінансового відділу АТ «Нафтохімік Прикарпаття».
З 1998 по 2001 рік працював на посаді заступника директора з комерційно-фінансової роботи ТВФ «Нафтотранссервіс» (м. Надвірна), у 2001 – 2003 роках – директор ТзОВ «Нафтотранссервіс».
З 2003 по 2008 роки директор ТзОВ «Корпорація «Смарагд Прикарпаття» (м. Надвірна). У 2008 році – помічник-консультант народного депутата України. З 2008 по 2010 рік – начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області.
З 2011 по 2014 роки − директор ТОВ «Корпорація «Смарагд Прикарпаття».
Громадська діяльність:
Депутат Івано-Франківської обласної ради п’ятого і шостого демократичних скликань (2006-2010 р. р., 2010 р.).
У 2006-2010 роках – голова постійної комісії обласної ради з питань регуляторної політики, розвитку малого та середнього бізнесу.
З 2010 року і по цей час – голова постійної комісії обласної ради з питань екології, раціонального природокористування, рекреації та розвитку туризму.
З 2004 року є членом ВО Батьківщина.
Батько Андрія Троценка − Володимир Троценко − у минулому керував Надвірнянським НПЗ, а тепер очолює департамент будівництва та науково-технічного розвитку «Укрнафти», а за сумісництвом − заступник голови правління даної нафтогазової компанії. Рідний брат новопризначеного губернатора − Юрій Троценко − працює заступником начальника Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, начальником виконавчої служби області.
Київська область: Володимир Шандра («Наша Україна»)
Народився 11 січня 1963 р. у місті Зборів, Тернопільської області.
У 1987 році закінчив денне відділення Обнінського інституту атомної енергетики за спеціальністю «атомні електростанції і установки».
1987−1992 − працював на Хмельницькій АЕС, де пройшов шлях від оператора реакторного відділення до провідного інженера з керування реактором.
З 1992 по 2002 рр., як пише сайт Київської ОДА, "працював у реальному секторі економіки".
У 2002 р. обраний народним депутатом України, був заступником голови комітету Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва.
З лютого 2005 по серпень 2006 року обіймав посаду Міністра промислової політики України (в урядах Тимошенко та Єханурова).
У 2006−2007 – радник президента Ющенка.
У 2006 році закінчив Національну академію управління, де отримав кваліфікацію магістра фінансів.
З грудня 2006 по серпень 2008 року – член Наглядової ради АТ «Укрексімбанк».
Грудень 2007 – березень 2010 – Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Кандидат економічних наук зі спеціальності «економіка та управління національним господарством».
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
У «помаранчевому» уряді відзначився як «ідеолог» створення та розвитку потужних держкорпорацій.
Як зазначає «Українська правда», Шандра був близький до сім'ї президента Ющенка: він одружений на двоюрідній сестрі Олексія Хахлєва, зятя екс-президента. Крім того, Хахлєв став наступником Шандри на посаді голови правління Славуцького руберойдового заводу і директора виробничо-комерційної фірми «Шар», акціонерами якої вони обидва були.
На посаді керівника МНС стояв біля витоків створення (під егідою підготовки до Євро-2012) єдиного номера виклику екстрених служб «112», тендер на технічне виконання якого виграв Інститут проблем математичних машин і систем НАН України, який раніше розробив парламентську систему голосування «Рада».
Ще в 2006-му в політичних кулуарах ходили чутки про можливість призначення Володимира Шандри губернатором однієї з областей. Тоді його кандидатура розглядалася на посаду голови Хмельницької ОДА, але призначення так і не відбулося.
На парламентських виборах 2007 року балотувався до парламенту за списком блоку «Наша Україна − Народна Самооборона» (№ 75). На перевиборах очолював виборчий штаб у Хмельницькій області. На думку політологів, зі своїми обов'язками на посаді голови Мінпромполітики справлявся погано.
«У результаті його діяльність призвела до обвалу промисловості в 2008 році. У нас на Україні в 2008 році було найбільше падіння промислового виробництва в усьому світі. Ось діяльність цієї людини: він виконував замовлення з руйнування української економіки, інакше це не назвеш», − відгукувався про нього політолог Городненко. (Втім, варто зазначити, що 2008 рік був не найкращим для економіки всієї України, та й не тільки України, відзначившись глобальною економічною кризою.)
8 серпня 2002 р. представники депутатської групи «Разом», яка входила до блоку «Наша Україна», заявили про незаконність перевірки ВАТ «Славутський руберойдовий завод» УБОЗом (Управління бортьби з організованою злочинністю). Керівник групи «Разом» Олег Рибачук назвав це політичним замовленням.
У 2008 році, на посаді міністра, Володимир Шандра задекларував 843 тис. грн, головне джерело доходу − дивіденди, він отримав їх 600 тис., зарплата міністра за рік склала 234 тис. грн. На банківських рахунках міністра було майже 8 млн грн., ще 109 тис. − на рахунку його дружини. У власності − квартира (192 кв. м), на рахунках у банках − 6 млн 887 тис. 226 грн.
Кіровоградська область: Олександр Петик («Свобода»)
Народився 1963 р. у Києві.
Закінчив економічний факультет Сиктивкарського університету, Київський державний університет імені Тараса Шевченка (за спеціальностями «Філософія» та «Правознавство»), а також Академію державного управління при Президентові України, по закінченні якої став магістром державного управління.
1985–1990 рр. працював у Нафтошахтному управлінні «Ярегонефть» (місто Ухта Комі АРСР) гірничим робітником, відкатником, машиністом підйомних машин.
Був обраний депутатом Верховної Ради Комі АРСР.
З листопада 1990-го до вересня 1992-го працював у Раді Міністрів Республіки Комі, був помічником депутата Верховної Ради РРФСР. Протягом майже року очолював Регіональне інформаційно-комерційне агентство в місті Сосногорську Республіки Комі.
У листопаді 1993-го повернувся до Києва і вступив до аспірантури Інституту держави і права імені Корецького Академії наук України.
З вересня 1995-го до серпня 1996-го – в.о. заввідділу Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем Києва.
З вересня 1997-го до квітня 1998-го − головний редактор газети «Київ Шевченківський».
З жовтня 1998-го до січня 2001-го − головний консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань правової реформи.
З січня 2001 року − радник Київського міського голови (мером тоді був Олександр Омельченко). Депутат Київської міської ради XXII, XXIІI та XXIV скликань.
2003 р. − Олександра Петіка призначено начальником Головного управління з питань внутрішньої політики столичної держадміністрації.
Донедавна входив до експертної групи з питань удосконалення законодавства у сфері охорони здоров'я в умовах реформування охорони здоров'я як помічник-консультант народного депутата України Ханенка С. М. (ВО «Свобода»).
Називають найменш публічним губернатором серед нового складу.
За даними ряду ЗМІ, складнощі у роботі Петіка виникали через його принципову позицію в питанні землевідведення під київські багатоповерхівки. Так, сайт «Обозреватель» повідомляє про інцидент, що стався в 2005 році, коли небажання виділити землю інвестору обернулося бійкою прямо в кабінеті КМДА.
Деякі ЗМІ визнають дивним той факт, що чиновника, який з 1993 року працював у Києві, а також народився тут, відправили керувати Кіровоградщиною, і називають це «засланням».
Луганська область: Михайло Болотських (позапартійний)
Народився в 1960 р. в с. Городище Старо-Оскольского району Бєлгородської області.
Громадянин України, генерал-полковник служби цивільного захисту.
Освіта повна вища: 1982 р. − Харківське гвардійське вище танкове командне училище ім. Верховної Ради Української РСР, 2001 р. − Військово-інженерний інститут при Подільській державній аграрно-технічній академії, 2003 р. − Харківський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України. Кандидат історичних наук.
27 червня 2013 р. присвоєно перший ранг державного службовця. Учасник бойових дій.
З березня 1994 року по квітень 1995 року брав участь у миротворчій місії у складі ООН у колишній Югославії.
Нагороди: медаль ООН «На службі миру», 1994 р.; медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня, 2000 р.; медаль МНС Росії «За Содружество во имя спасения», 2010 р.; Почесна грамота КМУ в 2011 році.
1982-1998 рр. – служба в Збройних Силах та військах Цивільної оборони;
1998-2005 рр. – обіймав керівні пости у сфері боротьби з надзвичайних ситуацій Луганської області.
2005-2007 рр. – начальник Інституту державного управління у сфері цивільного захисту Університету цивільного захисту України;
2007 р.- директор Департаменту освіти, науки та прогнозування Центрального апарату МНС України;
2007-2012 рр. – обіймав посаду заступника міністра з питань надзвичайних ситуацій.
2012-2014 рр. – Голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Був включений до складу Міжвідомчої координаційної комісії Антитерористичного центру при Службі безпеки України.
Можливо, саме досвід проведення антитерористичних операцій і посприяв призначенню Болотських главою потенційно неспокійного в нинішніх умовах регіону.
Інформація щодо бізнес-інтересів, партійної приналежності і політичних амбіцій Михайла Болотських в ЗМІ відсутня.
Втім, така аполітичність нового Луганського губернатора все ж не завадила деяким політичним діячам висловити своє незадоволення новим чиновником та висунути йому звинувачення. Зокрема, депутат від «УДАР» Ірина Геращенко заявила, що новопризначений губернатор Луганської області Михайло Болотських за державний кошт фінансував Антимайдан. «Одним із тих, хто забезпечував антимайдан наметами, польовими кухнями, іжею − до речі, за бюджетний кошт, − був тодішній голова державноі служби Украіни з надзвичайних ситуацій Болотських», − написала вона у своєму «Фейсбуці». «Я не хочу порушувати єдність нової владної команди, готова працювати на спільну справу. Розумію, як непросто зараз формується команда, як небагато бажаючих йти в камікадзе, особливо керувати східними регіонами», − зазначила вона. «Але є межа компромісу. Такі призначення − давайте проведемо їх через Майдан! Чому ні? Як буде добро на такий компроміс − ОК, але я сумніваюся», − додала вона.
Геращенко додала, що вже підготувала всі необхідні запити до Генпрокуратури відносно перевірки ролі і участі Болотських в організації антимайдану. «Ми не маємо права повторювати помилки 2005, коли непокаране зло і пристосуванство потім стало благодатним ґрунтом для жахів 2014 року», − додала вона.
У свою чергу позафракційний депутат Анатолій Гриценко також виступає проти призначення Болотських. «Ця людина замість призначення на таку високу посаду, мала би зараз давати свідчення і сидіти за гратами», − заявив він. «Тому, що він керував колишнім Міністерством надзвичайних ситуацій. Це державна рятувальна служба, яка активно була задіяна у всіх тих антимайданах, яка задіяна була з 10 на 11 грудня: на моїх очах на барикаді з боку Михайлівської, коли внутрішні війська відтискали мирних громадян, потім давали коридор «Беркуту», а за ним и йшли так звані психологи МНС, так було написано на спині, і вони йшли, крушили барикади і люди падали, ламали собі руки і ноги. Це все робив Болотських», − розповів Гриценко.
«Тому я не знаю, хто підсунув указ Турчинову. Я вимагаю від Турчинова скасувати указ про призначення Болотських. Замість того, щоб він керував областю від імені держави, він має давати свідчення в прокуратурі. І так само звертаюся до генпрокурора Махніцького, припиніть закривати очі на те, що було зроблено проти країни», − додав Гриценко.
Львівська область: Ірина Сех («Свобода»)
Ірина Сех народилася 1970 року на Бродівщині, Львівська область.
Після закінчення школи навчалася у Бродівському педучилищі, згодом у Тернопільському педінституті та в ЛНУ ім. Івана Франка на правознавстві. Працювала в школах міста Золочева, Бродів.
За даними ЗМІ, Ірина Сех очолювала приватне підприємство «Агенція юридичного захисту», є депутатом Львівської облради.
Із посади заступника директора Бродівської гімназії перейшла працювати помічником народного депутата Олега Тягнибока (з 1998 року, тоді ж і вступила в партію). Спочатку працювала у громадській приймальні.
У 2002 році очолила першу в Україні фракцію ВО «Свобода» − у Бродівській районній раді.
2006-2010 роки - депутат Львівської облради V скликання від ВО «Свобода».
Очолювала комісію з питань екології, природних ресурсів та рекреації, низку тимчасових контрольних депутатських комісій.
Її фракція оголошувала недовіру трьом львівським губернаторам. Двоє з них − Василь Горбаль, Михайло Цимбалюк, − не протримались на посаді і року.
Останньому, до речі, І. Сех запропонувала навіть застрелитись і таким чином спокутувати свою провину. «Після того, як Ви не виконали своїх обіцянок, за правилами офіцерської честі, Ви мали би приставити пістолет до скроні»,- заявила під час сесії облради І. Сех, звинувачуючи М. Цимбалюка у тому, що не попередив провокації та масові сутички під час святкування 9 травня у Львові.
Керувала «облавою» на кабінет М. Цимбалюка. Тоді очільника області після подій 9 травня просто змусили в присутності депутатів облради написати заяву на звільнення.
Звинувачували її і в груповому порушені громадського порядку 11 квітня 2011 року, під час приїзду президента Віктора Януковича до Львова. Тоді близько 80 пікетувальників почали організований наступ на міліцейський кордон, щоб проникнути в приміщення, де відбувалось засідання регіонального комітету по економічним реформам. Сех тоді безпосередньо була в центрі подій, за що їй «світило» до 6 місяців арешту.
З активною політичною діяльністю та критикою влади зі сторони І. Сех пов'язують «погром», який невідомі зловмисники вчинили в її будинку. Перед тим вона неодноразово заявляла, що за нею, як і за більшістю її одно партійців, постійно стежать та чинять тиск на бізнес.
Виступила з ініціативою не давати дозволу на розробку родовищ сланцевого газу Олевського родовища, яке проходить по території області. Своє рішення облрада мотивувала невиконанням компанією «Нафтогаз Україна» своїх фінансових зобов'язань перед областю в минулому році. У розробку родовищ сланцевого газу сподівалися залучити $ 100 млн інвестицій.
Цікаво, що раніше І. Сех підтримувала видобуток сланцю, як альтернативу російському газу, проте пізніше заявила, що центральна влада хоче усунути органи місцевого самоврядування від контролю над проектом і почала «перейматись» екологічними наслідками такої діяльності.
Неодноразово відбілювала репутацію партії, після виявлення фактів то кримінального минулого «свободівців», то затримання їх за хабарі чи керування транспортом у нетверезому стані.
Чоловік Ірини Сех − Андрій − свого часу очолював підприємство «Топаз» на Львівщині. Депутати від фракції Партії регіонів часто нагадували, що діяльність фірми чоловіка − оптова торгівля лісоматеріалами − несумісна з її посадою голови комітету ВРУ з питань екологічної політики, тоді ж вони заявляли, що Ірина Сех, будучи головою екологічної комісії, «кришує» контрабандне вивезення лісу її чоловіком. Зокрема, голова фракції Партії регіонів у ЛОР Ігор Грищук заявив, що «Топаз» незаконного вирубує дуб, а для приховування кінців переробляє дерево на підприємствах Волині та Рівненщини. Потім дуб переправляють за кордон з метою отримання «довгого долара».
Про те, що представники «Свободи» прикривають свої інтереси темою захисту екології та незаконними вирубками лісів заявляв і колишній керівник комунального підприємства Львівської обласної ради «Галсільліс» Павло Котик, якого звільнили зусиллями представників «Свободи».У 2013 році підприємство «Топаз» було визнано банкрутом.
Брату Андрія Сеха − Володимиру − належали підприємства «Тріарх» і «Веста». З 2008 року вони також визнані банкрутами.
Варто зазначити, що група народних депутатів від Львівщини, громадські діячі, а також Комітет Майдану зверталися до в.о. президента Олександра Турчинова і прем'єр-міністра Арсенія Яценюка з пропозицією призначити головою ОДА львівського бізнесмена Ярослава Рущишина.
«Вважаємо його кандидатуру найбільш адекватною і прийнятною з усіх тих кандидатур, які сьогодні обговорюють у політикумі. Влада на прикладі Львівщини повинна на ділі підтвердити, що прислухається до бажання людей бачити нові обличчя на важливих державних посадах, а Львівщина повністю заслужила право на забезпечення цього бажання», − йшлося у їхньому зверненні.
Під час представлення Сех на площі міста з різних куточків було чути вигуки «Ганьба» і свист. Молоді люди тримали плакат «Сех не рішай за всєх».
«Нам не подобається те, що рішення про призначення прийняли кулуарно. Ми виступаємо за люстрацію, Майдан виступав за те, що має бути погоджена кандидатура посадовців з моральними авторитетами, громадою, бізнесменами. Різні середовища підтримали кандидатуру Ярослава Рущишина, успішного підприємця і фахівця. Але проти нашої волі це зробили», – розповіли активісти Майдану.
Серед тих, хто прийшов підтримати саме таку позицію, були львівські митці, аналітики, громадські діячі, молодь Українського католицького університету і університету Франка, представники Комітету Майдану Львівщини, активісти руху «Бойкот бізнесу регіоналів». Ірина Сех на брифінгу назвала їх «провокаторами і агентами ФСБ».
«Взагалі у нас мають бути територіальні громади, надіюсь, що Ірина Сех здасть свій мандат депутата, для початку, а потім подивимось. Я солідарний з тими, хто проти цього призначення», – зауважив художник Влодко Костирко.
«Партії сприймають за свою перемогу на Майдані. Студенти творили Майдан і у Львові, Ірина Сех вирішила це приватизувати, була учасником ганебних процесів на Львівщині. Я розумію її рівень інтелекту і мені хочеться, щоб моєю областю керували фахові люди. Хочуть, тут Майдан – буде», – каже громадський активіст, директор артгалереї Юрій Бойко.
Однак такі заяви не були взяті до уваги ні вищим керівництвом держави, ні самою Іриною Сех, яка прославилася не в останню чергу тим, що «висловлювала недовіру» низці своїх «попередників», змушуючи їх іти у відставку.
Миколаївська область: Микола Романчук («Наша Україна»)
Народився в 1957 р., у с. Новоукраїнка Березнегуватського р-ну Миколаївської обл.
Освіта: вища, Миколаївський суднобудівний технікум (1976), Миколаївський кораблебудівний інститут за спеціальністю «інженер-кораблебудівник» (1985). Кандидат технічних наук, дисертація «Управління проектами реструктуризації суднобудівних підприємств», 2003 р.
Трудовий шлях розпочав на суднобудівному заводі «Океан», в 30 років очолив один з найбільших цехів заводу. У 1996 призначений директором − головою правління ВАТ «Суднобудівний завод «Океан», в 2001 − генеральним директором − головою правління ВАТ «Дамен Шипярдс Океан» (у 2008 р. перейменований в «Вадан Ярдс Океан»).
Громадсько-політична діяльність: Член партії «Наша Україна» з 2006 р., член політради обласної організації НУ, депутат Миколаївської обласної ради. З 2009 р. − керівник обласної організації «Фронту змін».
Керівник обласного виборчого штабу А.Яценюка.
Романчук удостоєний звання «Людина року Миколаївщини» в номінації «Благодійність»: «Микола Павлович Романчук бере активну участь у масштабних гуманітарних акціях і вносить тим самим реальний внесок у розвиток соціально-економічного та суспільного життя Миколаївського регіону».
Нагороди та звання: заслужений працівник промисловості України, член-кореспондент Академії інженерних наук, член Асоціації суднобудівників України, лауреат Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна». Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005 р.), Герой України (2007 р.). Удостоювався звання «Городянин року» у 2003 р. (у номінації «Суднобудування») і в 2005 за «Прорив у суднобудуванні».
У різні часи очолюваний ним завод «Дамен Шипярдс Океан» опинявся у сфері інтересів різних фінансово-промислових груп. Але в кінцевому підсумку завод опинився в управлінні «Смарт-Холдингу» Вадима Новінського. А у вересні минулого року візит тодішнього прем'єр-міністра України Миколи Азарова в Нідерланди закінчився домовленістю про співпрацю українських та голландських суднобудівників. На практиці це співробітництво відзначалося і раніше − зокрема, українська компанія Smart Maritime Group, що входить до складу групи компаній «Смарт -Холдинг», організовувала на замовлення голландської Damen Shipyards будівництво серії корпусів універсальних контейнеровозів на потужностях Чорноморського суднобудівного заводу (ЧСЗ) в Миколаєві, що також входить у «Смарт-Холдинг». Несподіванка останніх домовленостей, як зазначали експерти, полягала в тому, що вперше за роки незалежності України зайшлося про спільне з європейцями будівництво військових кораблів, які будуть призначатися для потреб ВМС України.
Одеська область: Володимир Немировський («Фронт змін»)
Народився в 1963 р. в м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області.
1981−1989 роки − навчання в Криворізькому гірничорудному інституті за фахом інженер-збагачувач.
1987−1996 роки − «Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат», м. Кривий Ріг, машиніст насосних установок, майстер основної виробничої дільниці, механік виробничої ділянки.
1996−1999 роки − Голова Наглядової Ради ВАТ «КЦРЗ».
З 2001 року − Голова Наглядової Ради ВАТ «Стальканат», м. Одеса. Сьогодні підприємство вважається однимз найуспішніших у регіоні та в Україні загалом.
З 2006 року − депутат Одеської обласної ради V-го скликання (секретар комісії з питань бюджету та банківської діяльності).
З 2009 року − Голова Одеської обласної організації Політичної Партії «Фронт Змін».
Одеський бізнесмен Володимир Немировський − власник одеського заводу «Стальканат-Силур» розповів про нове явище у вітчизняному бізнесі і політиці − «смотрящих», а також про Івана Аврамова − «смотрящого» за Одеською областю і праву руку в бізнесі Юрія Іванющенка, або «Юри Єнакіївського».
Також в інтерв'ю «УП» Немировський повідомив, що в період передвиборної кампанії 2012 року він очолював обласну організацію «Фронту Змін», але змушений був перебувати в Ізраїлі через тиск фіскальних органів на його бізнес. Належний йому «Стальканат» став об'єктом пресингу з боку Аврамова. Після завершення парламентських виборів Немировський повернувся до України.
Спростовував заяви голови Одеської територіальної міської виборчої комісії Олександра Ахмерова, про повідомлення від громадян, що надійшли на адресу Одеської міської виборчої комісії, які стосувалися підкупу виборців представниками політичної партії «Фронт Змін».
Немировського звинувачували в незаконному захопленні разом з нардепом Сергієм Фаєрмарком державного заводу «Стальканат». Своєю чергою, Фаєрмарка експерти називали «гаманцем» партії Яценюка «Фронт змін» і потенційною тушкою.
Обом підприємцям загрожувало десять років у разі доведення вини, але справу було переведено в політичне русло, посипалися скарги про «наїзди» на представників об’єднаної опозиції.
Полтавська область: Віктор Бугайчук («Свобода»)
Народився 1957 року в м. Сєвєродонецьк (Луганська область).
У 1975 вступив до Харківського політехнічного інституту на факультет електромашинобудування, який закінчив у 1981 році.
1981−1991 рр. − інженер у Харківському ПНУ №413.
У 1991 році призначений директором АТ «Електросервіс».
1997−1999 рр. − комерційний директор заводу комунального устаткування, 1999 по 2002 рр − директор цього підприємства.
З 2002 року − директор ЗАТ «Кременчуцька електротехнічна компанія «Ампер».
З липня 2010 року призначений на посаду голови наглядової ради ТОВ .
У 2010 р. Віктор Бугайчук балотувався на посаду міського голови Кременчука від ВО «Свобода».
Підприємство «АВМ-Ампер» опинялося замішаним в екологічному скандалі, коли Державна екологічна інспекція через окружний суд домоглася тимчасового призупинення заводу у зв'язку із забрудненням навколишнього середовища.
Рівненська область: Сергій Рибачок («Свобода»)
Народився в 1977 р. на Хмельниччині у м. Полонне.
1999−2005 − навчався в Національному університеті «Острозька академія», закінчив докторську програму із політичних наук в Академії гуманітарних наук ім. Олександра Гейштора (Akademia Humanistyczna im. Aleksandra Gieysztora) в Республіці Польща.
З 2005 року – викладач факультету політико-інформаційного менеджменту у Національному університеті «Острозька академія».
З 2010 року – депутат Острозької міської ради, голова фракції Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Заступник голови Рівненської обласної організації ВО «Свобода»..
Із 2013 року – помічник-консультант народного депутата України від ВО «Свобода» Олега Осуховського.
Деякі експерти припускають, що за вплив на Рівненщині новопризначеному губернатору доведеться поборотися із «новою зіркою» Рівненської області – координатором «Правого сектору» на Західній Україні Олександром Музичко на прізвисько «Саша Білий». Прославився останній тим, що приходив зі зброєю на засідання Рівненської ОДА, здійснив серію візитів до прокурорів Рівненщини, під час яких застосовував силу та нецензурну лайку, а також прилюдно обіцяв повісити «як собаку» голову МВД Арсена Авакова. За такі дії проти Музичка було відкрито кримінальну справу, однак представники «Правого сектору» Рівного заявили, що не допустять до Музичка представників міліції, та погрожували влаштувати бунти по всій Західній Україні, якщо його все ж затримають. 7 березня з’явилося повідомлення, що Слідчий комітет Росії домігся оголошення Музичка в міжнародний розшук за тортури, які він вчиняв над російськими військовослужбовцями під час бойових дій у Чечні. (Доведено, що він воював на боці чеченських бойовиків і за його заслуги зі знищення російських військових на його честь названо вулицю у Грозному).
Так і вийшло, що «Правий сектор» Рівненщини не змусив себе чекати, оголосивши на 9 березня Народне віче на рівненському Майдані, супроводжуючи оголошення такою заявою:
«На жаль, після тяжких революційних часів деякі політичні сили не можуть позбутись совкової системи і продовжують свою діяльність за старою схемою − методом призначень зверху, без узгодження з громадою. Тому рівняни вимагають поваги до громадської думки та цінностей, декларованих на Майдані», − зазначається у повідомленні прес-центру «Правого сектору» на Рівненщині.
Відтак, автори звернення закликали рівнян прийти 9 березня на 13 годину на Майдан Незалежності та «висловити свою незгоду продовженню режиму».
Упродовж усього тижня після призначення нового губернатора громадські активісти рівненського Майдану неодноразово публічно висловлювали незгоду з призначенням Сергія Рибачка на посаду голови Рівненської облдержадміністрації, а Вячеслава Чайки − на посаду начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, стверджуючи, що ці призначення, мовляв, відбулись за «квотним» принципом на користь ВО «Свобода», без узгодження кандидатур із рівненським Майданом.
Сумська область: Володимир Шульга («Батьківщина»)
Народився в 1973 р. в Одесі.
У 1996 році закінчив Сумський державний педагогічний інститут ім.Макаренка (природничо-географічний факультет за спеціальністю «географія і біологія»).
З 1997 по 2009 рік − головний редактор Сумського обласного тижневика «Прес-інформ», директор Рекламно-видавничої компанії «Медіа Інформ».
З 2010 року − голова правління Сумського міського громадського соціального еколого-правового центру «Екоправо-Суми».
З 2002 року очолює правління СОГО «Ліга КВН Сумщини», з 2005 р. − член президії Сумської обласної організації УкрТОП.
Депутат Сумської обласної ради VI скликання, фракція ВО «Батьківщина», обраний по округу №40.
З 12 грудня 2012 − народний депутат України 7-го скликання від партії ВО «Батьківщина». Переміг в одномандатному окрузі №161 (центр в Ромнах), отримавши 42,7% голосів. У Верховній Раді став головою підкомітету з питань авіаційного транспорту Комітету з питань транспорту і зв'язку.
У жовтні 2011 року в ЗМІ з'явилася інформація про те, що Володимир Шульга в одній з сумських шкіл нібито побив 11-річного школяра. У результаті прокуратура Сумської області заявила, що проти одного з депутатів обласної ради порушено кримінальну справу через хуліганські дії. У результаті зустрічі з депутатом дитина нібито отримала забої стегна і плеча. У свою чергу Шульга заперечував свою провину, заявивши, що не чіпав дитини. «Я хотів відвести його до директора, але хлопчик почав тікати від мене, потім спіткнувся, впав, щось там собі забив», − повідомив він. При цьому він зазначив, що постраждалий хлопчик брав участь у побитті його сина.
Згідно з офіційною декларацією, в 2011 році загальні доходи Володимира Шульги склали 2 тис. 925 гривень. Водночас загальні доходи дружини за рік склали 490 тисяч 403 гривні, при цьому дружина отримала 800 тисяч гривень у вигляді доходів від відчуження рухомого та нерухомого майна. У самого ж депутата немає ні земельних ділянок, ні будинку, ні навіть квартири.
У серпні 2013 р. Ковпаківський районний суд Сум зобов'язав Володимира Шульгу спростувати поширювану їм інформацію про начальника податкової інспекції Сум Руслана Приходько: Шульга заявляв, що в податковій Приходько працював всього 1,5 року, а до цього був круп'є в казино.
Володимир Шульга вілзначився як один з лідерів серед народних депутатів України VII скликання за кількістю помічників: їх у нардепа нарахували 27.
Тернопільська область: Олег Сиротюк («Свобода»)
Народився в 1978 р., місто Тернопіль.
З 1992 р. належить до Національної скаутської організації «Пласт».
У 1995–2000 рр. навчався в Тернопільській академії народного господарства. Здобуває другу вищу освіту − юридичну − на факультеті післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
З 1999 р. керував громадськими організаціями, зокрема національно-патріотичним Об'єднанням студіюючої молоді «Зарево». Працює на приватних фірмах міста. Тернопільською «Свободою» керує з часу створення.
З 2008 р. − керівник Центру національно-патріотичного виховання української молоді.
З 12 грудня 2012 р. − народний депутат України 7-го скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Свобода», № 16 у списку. Заступник Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.
Був ідейним натхненником заборони радянської символіки на території області, а також виступав за ідеологічну ревізію переліку свят і пам'ятних дат. Остання пропозиція не була підтримана більшістю депутатів. Власний бізнес Сиротюка ніде не засвічений, він працює найманим працівником у приватних структурах міста.
Згідно з офіційною декларацією, загальні доходи Олега Сиротюка на час роботи в Раді склали 13 тисяч гривень і 33 400 гривень − доходи сім'ї. При цьому ні у депутата, ні у його сім'ї не було власної нерухомості або автомобіля. Напередодні взяття на себе обов'язків народного депутата заявляв, що має намір відмовитися від службового житла в столиці. Цим він ініціював скорочення бюджетних витрат на утримання народних обранців.
Харківська область: Ігор Балута («Батьківщина»)
Народився 1970 року в Дзержинському районі Харкова.
В 1993 році він закінчив Харківський медичний інститут за фахом «педіатрія». У 2009-му − Харківський регіональний інститут держуправління Національної Академії державного управління при Президентові України.
Після закінчення медінституту він п'ять років пропрацював у Харківській обласній дитячій інфекційній клінічній лікарні − спочатку інтерном, потім лікарем-інфекціоністом.
У 1999-му він влаштувався молодшим співробітником лабораторії Харківського НДІ мікробіології та імунології ім. Мечникова, а три роки потому і зовсім пішов з медицини в бізнес.
Підприємцем Ігор Балута теж пробув недовго − з 2002 по 2005 рр., «відзначившись» за цей час у двох фірмах − ПП «Фаст» і ЗАТ «Харьковдерев».
2005−2010 рр. − начальник Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської ОДА.
У 2010 р.− депутат Харківської облради від БЮТ.
Експерти вважають, що політична кар'єра Ігоря Балути почалася з київського Майдану в 2004 році. Пізніше екс-губернатор і головний опозиціонер Харківщини Арсен Аваков розповідав: «У подіях гарячої помаранчевої осені 2004 року Ігор Балута не тільки брав участь, але, певною мірою, і творив історію нової України. Президентські вибори-2004 Балута зустрів в якості фактично військового лікаря у «військовому» підрозділі революції, яке створили офіцери збройних сил України. У складі військового загону від Харківської області був направлений на Київський Майдан, де забезпечував безпеку і захист учасникам Майдану разом з Юрієм Луценком, Романом Безсмертним та іншими польовими командирами».
Після обрання Президентом Віктора Ющенка новопризначений губернатор Арсен Аваков зробив «польового лікаря» Майдану начальником Головного управління праці та соціального захисту населення. На позачергових виборах до Верховної Ради 2007 року він йшов за списками НУ-НС − під явно непрохідним номером 424.
У 2006 році прізвище Балути прозвучало на весь Харків в зв'язку з голодуванням, яке влаштували противники тодішнього губернатора Арсена Авакова − «біло-блакитні» депутати обласної та деяких інших місцевих рад Харківщини, що вимагали відставки Арсена Борисовича. Незадоволені обранці демонстративно розташувалися біля приймальні керівника області. У піку їм Ігор Балута і голова Красноградської РДА Антон Геращенко теж оголосили голодування. Правда, зовсім не з політичних міркувань. Закінчити голодування чиновники пообіцяли, як тільки прийдуть в більш спортивну форму.
Вже не жартівливі, а цілком серйозні скандали супроводжували Ігоря Балуту під час останніх президентських виборів 2010 року. У середині січня на нього і на радника губернатора Леоніда Мазуренко поскаржилися «регіонали» − члени виборчої комісії селища Борова. У Партії регіонів заявили, що чиновники втручалися у виборчий процес − нібито вони заборонили начальнику районного відділу Держреєстру виборців вносити в списки тих, хто не зміг знайти свої прізвища на дільницях. Стверджувалося, що до обіду всі виборці, які прийшли на дільницю і не знайшли себе в списках, ще відновили свої дані, але після приїзду Балути і Мазуренко багато хто так і не змогли проголосувати. Балута цей «наїзд» відразу ж спростував і заявив, що зовсім не був на дільничній виборчій комісії №1, як і Леонід Мазуренко. І що обидва вони жодним чином не втручалися у виборчий процес, а про проблеми зі списками на даних ділянках дізналися з повідомлень ЗМІ.
Після призначення головою ОДА Ігор Балута зустрівся з п'ятьма представниками проросійського мітингу, що проходив перед будівлею обладміністрації на площі Свободи. Представники мітингувальників заявили, що не можуть привітати Балуту з призначенням на посаду, оскільки вважають в.о.президента Олександра Турчинова нелегітимним. Потім вони зажадали від глави обладміністрації призначити обласний референдум з питання федералізації України з наданням суб'єктам федерації широких повноважень, а також з питання присвоєння російській мові статусу другої державної.
Крім того, вони заявили про необхідність негайного повернення до виконання угоди від 21 січня.
«Януковича можна звинуватити в слабкості, в боягузтві, але він виконав все, про що його просила опозиція... Ми просимо, щоб опозиція − а ми їх так називаємо, вони не влада − сіла за стіл переговорів, повернулася в конституційне русло. Якщо ці питання не будуть виконані, ми будемо стояти на площі, ми піднімемо весь Харків. Ми разом з південним сходом будемо просуватися до нашої основної мети, щоб Харків став частиною Федерації. Підкреслюю: поки в складі України», − сказав голова громадського фонду «За честь і гідність» Ігор Массалов.
Представники мітингувальників також зажадали забезпечити стабільність виплат пенсій і зарплат і створити громадський орган контролю за обладміністрацією.
У свою чергу, І.Балута заявив, що не має наміру обговорювати легітимність нової влади. Він підкреслив, що зацікавлений в тому, щоб забезпечити своєчасну виплату пенсій і зарплат бюджетникам. І.Балута також зауважив, що ряд висунутих вимог виходить за рамки повноважень обладміністрації і запропонував їх обговорити ще раз на зустрічі за участю юристів.
Херсонська область: Юрій Одарченко («Батьківщина»)
Народився в 1960 р. у Херсоні.
В 1982 році закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут, інженер-будівельник.
З 1982 р. − майстер БМУ «Промбуд-2» тресту «Херсонпромбуд».
У 1982-1984 рр. − служба в Радянській Армії ( Одеський військовий округ, війська зв'язку).
У 1984-1989 роках − Майстер, виконроб БМУ «Промбуд- 2» тресту «Херсонпромбуд».
У 1989-1992 рр. − виконроб, старший виконроб, начальник виробничо-економічного відділу Управління механізації будівництва тресту «Херсонпромбуд».
У 1992-1993 рр. − Директор акціонерного підприємства «Механізація будівництва», м. Херсон.
З 1993 року по 04.2002 року − президент АТ «Будмеханізація».
У 1996 році − член-кореспондент Академії будівництва України.
З 2000 року − доцент кафедри економіки та природокористування Херсонського державного аграрного університету.
У 2000-2002 роках − депутат Херсонської міської ради, з 31.03.2002 року − виборчого округу № 31. Голова Постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, розвитку підприємництва, планування, обліку, бюджету, фінансів і цін Херсонської міської ради (з 04.2002 р.).
З 04.2002 року по 06.08.2002 р. − перший заступник Херсонського міського голови.
З 06.08.2002 року − голова Наглядової ради АТ «Будмеханізація».
04.2006-06.2007 − народний депутат Верховної Ради України 5-го скликання (від Блоку Юлії Тимошенко, №128 у списку)
З 11.2007 − народний депутат Верховної Ради України 6-го скликання (від Блоку Юлії Тимошенко, №31 у списку). Голова підкомітету з питань будівництва та архітектури Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства (призн. 07.2006).
Член Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (призн. 12.2007).
Голова підкомітету з питань регіональної політики (у 2008).
Член Спеціальної контрольної комісії ВР України з питань приватизації (призн. 12.2007).
Член Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, член Української частини міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України та Сейму Литовської Республіки, член групи з міжпарламентських зв'язків з Федеративною Республікою Бразилія. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Російською Федерацією. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Федеративною Республікою Німеччина. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Аргентинською Республікою. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Сполученими Штатами Америки.
Свого часу прокуратура Києва викликала депутата Юрія Одарченка у справі про новорічне лазерне шоу «Юлі – волю». Депутат розповів, що спілкувався з співробітниками прокуратури у вівторок, про це повідомляли в прес-службі «Батьківщини». За словами Одарченка, влада хотіла встановити, де знаходиться лазерна установка, хто її власник, і вилучити її.
«В результаті спеціально навчені експерти встановлять, що цей пристрій, куплений свого часу для використання на святах одним із депутатів, є насправді смертоносною лазерною зброєю, що могла спричинити смерть і каліцтва громадян», − заявляв депутат.
Після призначення головою ОДА заявив: «Призначення нових людей на посади проходитиме за професійною ознакою, важливо, щоб вони не були задіяні в корупційних схемах. Партійний квиток не матиме значення, − заявив губернатор Юрій Одарченко і пообіцяв зруйнувати корупційні схеми, відкати, хабарі. − Відносини між владою та громадськістю мають бути прозорими і ясними».
Також Одарченко сказав, щоб усі заступники, як це належить при зміні губернатора, написали заяви про звільнення. Будуть проаналізовані їхні біографії, участь у скандалах, і вже потім буде прийнято рішення про їхню долю. Обіцяв формалізувати співпрацю з Народною самообороною.
За підсумками 7 місяців 2013 року опинився серед лідерів за кількістю перельотів за державний кошт (за рейтингом видання «Вести») – їх у нього нарахували 70. Пояснив це в тому числі частими відвідуваннями Тимошенко у Харкові.
У 2010 році відзначився своїм внеском в ухвалення скандального закону про держзакупівлі, який створював величезний простір для корупційних схем.
Хмельницька, Черкаська та Чернівецька області
Попередні губернатори цих областей, на відміну від решти, були звільнені Турчиновим останніми, 7 березня. Поки що голови ОДА цих областей не призначені.
Чернігівська область: Володимир Івашко («Батьківщина»)
Народився 1965 року у с. Кархівка Чернігівського району.
У 1988 році закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю «економіка і організація сільського господарства». У 2003 році – Українську академію державного управління при Президентові України.
Трудову діяльність розпочав у 1988 році головним економістом колгоспу ім. Жданова у Чернігівському районі.
З 1992 по 1996 рр. − різних посадах у податковій інспекції в Чернігівській області.
У 1996-1997 рр. обіймав посади заступника начальника, а потім – заступника голови – начальника управління прямих і непрямих податків з юридичних осіб податкової адміністрації в Чернігівській області.
З 1997 по 2001 роки очолював податкові служби у м. Чернігові.
З 2001 по 2004 роки – перший заступник голови державної податкової адміністрації в Чернігівській області. У 2004-2005 роках обіймав посаду заступника директора Департаменту зведеного бюджету Міністерства фінансів України, заступника директора Департаменту бюджетної політики Міністерства фінансів України, м. Київ.
З 2006 по 2011 роки – голова правління ВАТ «Редакційно-видавничий комплекс «Деснянська правда», м. Чернігів. З 2013 року і до призначення – директор ТОВ «Міжнародний торгівельний альянс». Заслужений економіст України.
Депутат Чернігівської обласної ради шостого скликання.
Одразу після оприлюднення персони нового чернігівського губернатора, в місцевих ЗМІ з'явилася інформація, що спочатку крісло голови ОДА було запропоновано народному депутату Валерій Дубілю, але той відмовився, запропонувавши натомість кандидатуру Івашко, якого і погодив місцевий штаб національного опору.
Раніше, 22 лютого, під час позачергової сесії Чернігівської облради, Івашко намагалися призначити головою облради, але він не набрав необхідної кількості голосів.
