Довіра до державних установ знижується: в чому причина тренду

Аналізуючи цю ситуацію, треба насамперед враховувати, що мова йде про прояв традиційних особливостей української політичної культури: базову недовіру до більшості державних інституцій та емоційні гойдалки до влади та її представників.

За звичайних обставин абсолютна більшість українців не довіряє державі, зокрема окремим державним інститутам, керівникам держав та політикам. Незмінними лідерами недовіри були політичні партії та парламент. Але це була (і є зараз) абстрактна недовіра. При цьому окремі сегменти наших громадян повністю довіряли "своїм" партіям та окремим політикам. Тому, коли настав час виборів, більшість українців без проблем голосували за конкретні партії та конкретних кандидатів у депутати. А вже через кілька місяців знову сказали, що не довіряють парламенту, який самі щойно обрали. Також, як правило, більшість наших громадян (близько двох третин) вважали, що ситуація в Україні не розвивається належним чином. Ці оцінки майже однакові з 1990-х років і аж до російського повномасштабного вторгнення в Україну. Індекс оцінки правильності/неправильності розвитку ситуації в країні, до речі, безпосередньо корелює з рівнем довіри до державних діячів та політиків.

Тому не випадково, що це було ще на початку 2000-х років. Українські соціологи назвали українців "недовірливою нацією".

Але іноді трапляються ситуації, коли рівень довіри різко зростав, як правило, щодо нового Президента. Однак, через близько року його правління (чи навіть раніше) значна кількість українців (короче - більшість) розчарувалася у новому лідері. Щось подібне сталося після великих Майданів - Помаранчевої революції та Революції Гідності. Це ті самі емоційні гойдалки, які ми регулярно показували після кожного президентських виборів та зміни влади в країні. За завищеними очікуваннями від нового очільника країни, досить швидко прийшло розчарування. Це залізний візерунок української політики.

На жаль, ця закономірність проявила себе навіть зараз в умовах війни. 2022 рік був періодом, коли ми вистояли російський наступ і навіть досягли кількох військових перемог. Це призвело до формування рекордних та аномально високих рейтингів у президента Зеленського, а також у більшості державних установ, особливо тих, які були безпосередньо пов'язані з обороною країни. Таких високих рейтингів довіри України, як і президент України, за всю сучасну історію нашої країни ніколи не мали.

Звичайно, найвищі рейтинги були у Збройних Сил України, які наші громадяни сприймають як нашого головного захисника. А Залужного сприймають як символ ЗСУ. Також у 2022 році в цій ролі відбулась певна міфологізація його. Це явище, напевно, ще буде предметом дослідження. Я також висловлю свої припущення з цього приводу. Люди уособлюють політику, те саме сталося і з ЗСУ, особливо в умовах війни. Особиста харизма Залужного безумовно спрацювала (для тих. хто з ним зустрівся особисто), а особливо, наліт якоїсь таємниці навколо нього. Як би парадоксально, інформаційна близькість також зіграла на користь Залужного. Країні потрібні були герої, символічні постаті наших захисників. Пам'ятаємо міфологічного постать "Привид Києва", який майже самотужки захищав небо Києва від російських авіаударів. Якась схожа міфологізація відбулась і щодо Залужного. Його зміцненню сприяли військові успіхи 2022 року. Але у справі Залужного йшлося про реальну людину, а ще й Головнокомандувача Збройних Сил України.

Високі і навіть рекордні рейтинги довіри Президенту України та більшості державних установ, зокрема парламенту та Кабміну, минулого року були відображенням патріотичної консолідації та військових перемог На початку 2023 року високі рейтинги залишалися як відображення високих і навіть завищених очікувань швидкої перемоги. Але швидкої перемоги з різних причин не було. До кінця року також стало зрозуміло, що війна триває. І наші емоційні гойдалки пішли вниз. Була роздратування, невдоволення (зокрема реальні проблеми, особливо корупція), емоційна втома Все менше взаємної довіри і більше політичних і соціальних конфліктів. Ми поступово повертаємося (занадто рано, на жаль) до нашої традиційної "норми" в бік державних установ. Звідси "охолодження" рейтингів президента Зеленського, які впали нижче за пікові та аномальні показники минулого року та початку цього року, однак залишаються набагато вищими за інших політиків, а також порівняно з довоєнними рейтингами самого Зеленського. А в уряду, парламенту і політичних партій був вже звичний обвал рейтингу (у довоєнній політиці). Люди покладають на них (і не завжди справедливо) головну відповідальність за поточні проблеми.

Рейтинги ЗСУ і Залужного залишаються високими саме через війну. Це впевненість у наших захисників і персоналізований символ Збройних Сил України. Війна ще триває. А в умовах війни це не політичний показник, а екзистенційне ставлення.

Проблема, однак, в тому, що довіряти ЗСУ зараз непросто. Їм потрібна допомога! І безпосередньо - на фронті, і принаймні сильно - на тилу. А ті, хто відважує свою недовіру до інших державних інституцій, повинні розуміти, що це не привід виключати їх від спільних зусиль по захисту своєї країни. Військові погрози Україні не тільки зникли, а й посилилися. І майбутнє країни залежить не тільки від Залужного та Зеленського, і не тільки від героїчних дій наших бійців на фронті, а й від всіх інших громадян України.