Києвом керують ті, хто його не любить і не відчуває

Місто Ярослава Мудрого, Петра Могили, Сікорського, Малевича, Городецького, Патона (батька і сина), Архипенка, Лифаря, Підмогильного, Булгакова, Кавалеридзе, Городецького.

Місто Святої Софії та її Нерушимої стіни – Оранти і величної Лаври з її сотнями святих печерян. Місто Архангела Михаїла, тисяч новомучеників та славних повстань проти несвободи (які ми помилково називаємо революціями)…

Нещасне та принижене місто… Місто, яким керують ті, хто його не любить і не відчуває. Хто в ньому навіть не живе. Зґвалтоване місто. Бо коли тебе не люблять, а лише мають – ти не жінка, ти бранка (вітання Маланюкові з його "Степовими псальмами).

Це можна сказати про наших президентів. Частина з яких була безпросвітними селюками, інша – міським люмпеном зі спальних районів. Вони завойовували Київ, але ніколи не розуміли і не відчували його. Ніколи його не любили…

Те саме можна сказати про київських мерів. Такі ж стервʼятники-мародери, як і верховні володарі України. Які не відчувають і не люблять місто, яким – волею долі та міського плебсу – їм довелося керувати.

Колись я сподівався, що Віталій Кличко, який пожив закордоном і прийшов на посаду офіційним доларовим мільйонером, стане винятком. Але вже в 2020-му переконався – можна провінційного рекетира зробити абсолютним чемпіоном світу з професійного боксу – не можна зробити лицаря з провінційного рекетира.

В далекому вже 2020-му, коли світ накрив КОВІД, Кличко з Палатним створили монополійку на перевезення мерців з моргу до крематорію. При тому, що кремація була єдиним способом поховати жертву пандемії. Монополіст – фірма з символічною назвою "Петр Великий" брала за перевезення $1000. Від будь-яких інших компаній і приватних осіб гроби в крематорії не приймали. Наївна дівчина в конторі Байкрва кладовища, яку ми з Ігор Буйвол навіть записали, щиросердно повідомила, що "такий наказ влади".

Так я заочно познайомився з Кличком. І переконався, що ані гучні титули, ані всесвітня слава, ані мерська посада не перетворили провінційного рекетира на джентельмена. Коли з незнайомого телефону Вам пишуть, звертаючись "Вентелю" джентельмени просто не відповідають. Віталій Володимирович відповів.

Тоді нам прийшлось залучити всі провідні ЗМІ, аби київська влада припинила мародерство родичів жертв Ковіду. У кого є бажання – погугліть: "Кличко, Ковід, Друзенко, поховання". В коментарях дам посилання тільки на один матеріал з десятка.

Чому я це зараз згадав? Бо столиця починається як ті родичі мерців шість років тому. Такі ж кинуті напризволяще у час скрути. У місті, яке замість бути батьком своїм містянам стало для них рекетиром (яким в душі залишається наш горе-мер).

Я маю право так говорити і писати. Місто з бюджетом у 90 млрд. грн., де навіть у воєнні роки наприкінці року залишається близько 15 млрд. невикористаних бюджетних грошей, мало давно збудувати цілі мікрорайони соціального житла з автономними системами життєзабезпечення. Для тих, чиї домівки зруйнували чи зробили непридатними для життя росіяни. Де ці містечка? Але дороги, які раптом зникли за зимових морозів (яка несподіванка морози взимку!), всі ці воєнні роки будували наче для змагань Формули-1.

З Києва перед великою війною ми з дружиною зʼїхали. Бо жити у сплюндрованій святині не комільфо. Особливо коли звик бачити у твоєму рідному місті "Другий Єрусалим", а не дійну корову.