Наукова журналістика: чи важко писати просто про складне
«У київському Інституті фізики за півроку назбирали грошей на мультиварку, — розповідає Міріам Драгіна, ведуча програми про науку “Індекс Гірша” на “Радіо Аристократи”. — Тепер обід коштуватиме 15 гривень замість сорока. Заощаджені гроші використають як допомогу молодим науковцям. У цей самий час науковці з інших країн відкривають воду на Марсі».
На Львівському медіафорумі журналісти, які займаються важливою, але не досить запитаною мейнстримними медіа темою науки, розмірковували про те, як достукатися, з одного боку, до аудиторії, з іншого — до науковців. У дискусії взяли участь росіянин Карен Шаїнян (раніше працював у таких медіа, як «Дождь», «Сноб», «Вокруг света», тепер гендиректор видавництва «Альпина Паблишер») та видавці журналу «Куншт» Ангеліна Безнесюк і Кирило Безкоровайний.
Перша проблема, з якою стикаються журналісти, що беруться писати про науку — недоступність науковців та закритість дослідницьких установ. «Набагато простіше додзвонитися до Лондона чи до іншого кінця світу, і там скоріше відповідають на електронні листи чи виходять у скайп на інтерв’ю, ніж у Московському державному університеті або Російській академії наук,– розповідає Карен Шаїнян. — Коли ти знаходиш потрібну людину, в більшості випадків чуєш: “Я не маю права з вами говорити, зв’яжіться з нашою прес-службою”. У щоденному виданні ти не маєш часу на подібні відмазки».
Західна наука спонукає дослідників бути публічними, займатися презентацією і промоцією своїх досягнень, адже їм потрібно доводити фундаціям, які розподіляють державні й приватні гранти, свою компетентність та вартісність досліджень. Тому американський професор ніколи не засумнівався б у тому, чи варто спілкуватися з журналістом: він знає, що це корисно і для нього, для суспільства загалом. У пострадянській науці фінансування досліджень залежить здебільшого від особистих стосунків із начальством. Науковці не мають резону бути відкритими для суспільства: жити у вежі зі слонової кістки їм приємно й комфортно.
В Інституті фізики в Україні працює сімдесят молодих науковців, загальний штат — чотириста співробітників. Нещодавно, за словами Міріам Драгіної, з інституту звільнили 55 літніх науковців, які вже нічого не винаходять, а просто отримують зарплатню. Їхні зарплати пішли на підтримку молодих учених, та з початку року з інституту пішло вже десятеро людей. Адже жити й годувати родину на п’ятдесят доларів удається не кожному. Міріам говорила з молодими дослідниками, які виїхали з України: вони часто зізнаються, що їм соромно через еміграцію, але іншого виходу за відсутності умов для розвитку вони не мали. Вони переймаються тим, що підписують свої відкриття власним прізвищем, але іншою країною — Німеччиною, Францією, Швейцарією тощо.
«473 винаходи було зроблено в Україні за останні пару років, — розповідає радіоведуча. — Одне з них — лінзи Френеля, що виправляють косоокість у дітей — викупив Китай. Адже замовлень в Україні не було. 400молодих науковців пішли з науки до бізнесу або емігрували. 450 мільйонів гривень — це сума, якої бракує в державному бюджеті на науку та інновації». За словами пані Драгіної, на запитання про фінансування науки екс-міністр фінансів Наталя Яресько відповіла: «Брак фінансування прискорить реформаторський процес».
«Їй здається, що якщо вчених підігнати холодом і голодом, вони працюватимуть краще й швидше почнуть проводити реформи, — каже ведуча. — Тим часом на реформу армії чи поліцію виділяються щоразу більші гроші. То чому ж скорочення фінансування армії не зробило її кращою? Ми розуміємо, що солдатів потрібно одягнути, взути, нагодувати. З науковцями те саме».
Сама Міріам почала займатися науковою журналістикою, бо побачила протиотруту від війни в підвищенні інтелектуального рівня. Перед цим вона робила репортажі для «Радіо Свобода» з Майдану та окупованого Криму й думала про те, чому люди в різних регіонах так по-різному мислять. «Я зрозуміла, що відповідь у тому, що багатьом не вистачає освіти, розуміння певних речей, поваги до людського життя», — каже журналістка.
Співвидавець товстого журналу про науку «Куншт» Кирило Безкоровайний каже: «Ми хочемо, щоб за кілька десятків років, коли перший українець полетить на Марс, він сказав в інтерв’ю, що його надихнуло наше видання». Журнал працює на те, щоб люди знали більше про науку — адже в суспільстві багато уваги до політики й економіки, натомість наука недооцінена. «Це цікаво не лише ботанікам і занудам», — наголошує Безкоровайний.
Кирило Безкоровайний, співвидавець журналу «Куншт»
«Із твердженням, що наука — для гіків, і починаються проблеми», — погоджується Шаїнян. На його думку, наука — це те, що стосується кожної людини. А хороша наукова журналістика не повинна відрізнятися від будь-якої іншої хорошої: політичної, економічної чи культурної. Науково-популярне має бути передусім популярним, а потім уже науковим. Писати потрібно такою мовою, щоб текст зрозуміла кожна дитина. «Дорослі часто розуміють не більше за дітей: навіщо їм напружуватися?» — констатує Шаїнян. У разі, якщо якусь складну наукову річ пояснити важко, Шаїнян радить розповідати про неї через історію людини, адже важливі відкриття завжди роблять цікаві люди. Можна описати мить, коли автора відкриття осяяло — розповісти, як він до цього йшов, як відкриття вписується в його біографію.
«Не бачу нічого поганого в тому, щоб простою, не зарозумілою мовою говорити про науку, — каже Міріам Драгіна. — Вченим нелегко про себе розповідати, вони сприймають нас, журналістів, як абсолютних профанів, які все перекручують. Без взаємодії, без обопільної симпатії нічого не вийде». Вона наводить приклад київської команди, яка нещодавно розробила стрибучий літак, що відштовхується від поверхні Марса, працюючи на вуглекислому газі. Ці науковці виграли міжнародний конкурс NASA. Перед цим вона брала в них інтерв’ю й постаралася розповісти про їхній винахід якомога більшій кількості людей. На думку журналістки, головне тепер — підтримувати молодих науковців, аби вони не залишали науку й не втікали за кордон.
Карен Шаїнян, гендиректор видавництва «Альпина Паблишер»
Варто також звертати увагу на суміжні з наукою сфери, які нині актуальні — ІТ, аналіз даних та інші бізнесові сфери, що вимагають нових технологій та винаходів. Прикладом вдалої взаємодії є конкурс TechTodayAwards. Такі заходи є доброю нагодою для журналістів почати говорити про прикладну науку. «Говорити на не дуже популярну нині тему нелегко, прослуховувань і переглядів вона збирає відносно менше, але на цьому конкурсі буде можливість узяти інтерв’ю в Президента Національної академії наук Бориса Патона, який рідко спілкується з журналістами. Це унікальна нагода», — розповідає Міріам Драгіна.
