"Військовим не здаю": як захисниця із Синельникового на Дніпропетровщині шукала житло

Про це пише "Відомо", передає RegioNews.

Тема завищених цін на оренду для військових і прямих відмов "військовим не здаю" актуальна ще з 2014 року. Ця проблема стає все гострішою особливо там, де поруч фронт, а вільних варіантів все менше або їх "бережуть”.

"Новий напрямок. Після трохи понад року, що ми провели на одному напрямку врешті-решт і нам випала участь перебратися трохи по лінії фронту. Воно й не дивно, ми й так доволі довго, як для топових бойових бригад, простояли на одному місці. Фронт давно тут перейшов в режим очікування, для нас цілей мало. Тож, на переїзд ми навіть дивилися з великим ентузіазмом, оскільки там прорив і набагато більше "руху", а відтак більше цілей для ураження та роботи, що нам з побратимами-однодумцями дуже до вподоби. Але всі наші найкращі очікування та надії почали поступово танути щойно ми зіштовхнулися з викликами нової території", – розповідає захисниця.

Найгострішим викликом для групи стало квартирування. Військова згадує: спершу була впевнена, що знайти квартири в селищі з багатоповерхівками буде просто.

"Спочатку мене переповнював ентузіазм, коли ми проїжджали повз це селище, я помітила райони з багатоповерховими будинками. Ух, зараз як заїдемо туди, як знайдемо собі гарних квартир для квартирування всього нашого підрозділу", – проте очікування бійчині дуже швидко розвіялися.

У дворах багатоповерхівок виявилося багато військових, а місцеві запевняли: "все зайнято". Коли звернулися до місцевої влади, сподівалися на допомогу, але, за словами військової, розмова не дала нічого.

"Звернулися до селищної ради, нас направили до старости. Абсолютно марно. Цей сільський голова на словах дуже "за нас" і "з радістю допоміг би" та от насправді боїться брати на себе відповідальність", – каже Олена.

У відчаї військові розглядали силовий варіант – зламати замок. Але наступного дня, вже на місці, зрозуміли: ламати нові двері – означає наробити шуму на весь район. Тож пішли іншим шляхом – почали шукати ключі й людей, які опікуються житлом.

Так дізналися, що за квартиру доглядає брат власниці, а правонаступницею є онука, яка живе в іншому місті. Брата знайшли, запевнили, що готові самі полагодити все необхідне. Залишалося отримати згоду онуки.

"Чи то зайнята була, чи то просто одразу не второпала, але онука погодилася, бо раніше всім відмовляла. Ми поїхали на квартиру з ключами", – розповідає військова.

Та вже наступного дня, каже військова, домовленість почала змінюватися - з'явилася вимога платити оренду "по 1000 грн з людини".

Військова каже, що не витримала емоційно: після виснажливих пошуків, ремонту своїми силами й усвідомлення, що за квартиру, яка три роки стояла порожня, вимагають плату за оренду. Це стало додатковим ударом.

Олена, впевнена, що державі та інституціям час звернути увагу на проблему і зробити прості механізми, щоб пошук житла в місцях дислокації не перетворювався на окрему "смугу перешкод" для втомлених бійців і бійчинь.

Читайте також: Війна у 2026 році: якою вона буде і чи може закінчитися