Розвал карантину як дзеркало українських інституцій

Є кілька простих тісно взаємопов'язаних заповідей, дуже добре перевірених життям (не тільки в Україні), але які вперто ігноруються. Мабуть, вже дуже важко робити по розуму, вже дуже не хочеться стримувати себе...

1. Не передави. У кожної "влади" є певний інституційний ресурс - довіра, здатність контролювати свої заборони і домагатися виконання інших рішень. Мистецтво управління полягає, зокрема, в тому, щоб відчувати межі цього ресурсу. Як знає кожен, кому доводилося в житті "закручувати гайки", головне в цій справі - не перестаратися, не "зірвати різьбу" (є й інші варіанти, гірше...). На жаль, наші "заборонителі" в цьому відношенні гірше будь-якого пристойного сантехніка ((( зокрема, не можна вводити правила, які будуть свідомо масово порушуватися, і це неможливо ні проконтролювати, ні зробити невідворотним покарання.

2. Будь-яке "затягування гайок" має йти зверху вниз, і ні в якому разі не навпаки. Право "наводити порядок" потрібно спочатку заслужити, і підтверджувати, "продовжувати заслуговувати", постійно, не розслабляючись. Не може бути такого, щоб Ахметова рятували "Роттердамом+" і пільгами з податку на землю, а "простим людям" піднімали тарифи (навіть якщо це і виправдано). Не може бути й такого, щоб вуличного продавця кави (на винос, між іншим!) поліція вкладала обличчям в асфальт за сперечання, а в цей самий час каву спокійно продавав МакДональдс, не кажучи вже про "Велюр". Це завжди погано закінчується.

3. Не самодурствуй.
Знаєте, чим відрізняється поліцейський від "мусора поганого"? Поліцейський вселяє повагу, а "мусор" - страх. До поліцейської звертаються за допомогою і захистом (і отримують), а "мусора" всіляко уникають, тому що його головне бажання - побачити переляк в очах "простої людини". Поліцейський вибрав свою роботу щоб боротися зі злочинцями і допомагати людям, а "мусор" - щоб бачити страх і приниження, і отримувати від цього задоволення.
Знаєте, чим відрізняється хороший офіцер від поганого? Хороший - прагне, щоб підлеглі розуміли сенс наказів і знали, що "наш" почому дарма дурості не накаже, якщо вже щось вимагає - значить по справі. Його поважають, за ним йдуть. А поганий - вигадує що завгодно лише б солдат був зайнятий", "щоб життя медом не здавалася", "щоб знали своє місце" і т. д. Це після таких кажуть "хто в армії служив, той у цирку не сміється". І це за таких командирів армія зазнає поразки.
Так, іноді доводиться виконувати накази (або дотримуватися законів) зі страху перед покаранням. Але це теж обмежений ресурс, його потрібно витрачати дбайливо, тільки там, де це дійсно необхідно. А якщо ним зловживати - закінчиться свавіллям, як і у випадку з пережиманням гайок. Власне, це зворотній бік тієї ж медалі.

І ще один важливий момент: законослухняність, повагу і довіру до держави, так і власне соціальний порядок, схожі на шматок тканини: поки він цілий - розірвати його досить складно, але варто передавити в одній точці, як тканина надривається і - що найважливіше! - розрив поширюється далі, за межі власне тієї зони, де створили зайву напругу. Дуже боюся, що якщо невмілі ручки будуть продовжувати тиснути, а то й посилять тиск у відповідь - то і в даному випадку вийде так само.