Чому Україні потрібна не любов Лори Лумер, а її розчарування Росією

Приїзд відомої американської правоконсервативної блогерки Лори Лумер до української столиці сприймався українською владою та висвітлювався нашими медіа так, ніби мова йде про візит посадової особи, від рішень якої залежать стосунки між Україною та Сполученими Штатами.

На тлі російських балістичних атак Володимир Зеленський дав інтерв'ю Лорі Лумер, а телеведуча Марічка Падалка емоційно розповідала активістці МАГА про українське коріння її єврейського дідуся.

Втім, певне зерно раціоналізму у такому ставленні є. До слів Лори Лумер із цікавістю ставиться сам Дональд Трамп, хоча американський президент вже не раз демонстрував як навіть найвідданіші прихильники не можуть вплинуть на його думку, якщо вона суперечить їхнім висновкам. Тож хто до кого прислуховується – це ще велике питання. Адже Лора Лумер і в Києві продовжувала обстоювати абсолютно хибний, як на мене, підхід радикальних консерваторів щодо неможливості продовження фінансової допомоги Україні. А це – головне, що могло б результативно змінитися, бо співчуття і сльози, як відомо, на хліб не намастити.

Тож місія Лори Лумер полягає насамперед не у зміні її ставлення до України. Вона у зміні її ставлення до Росії. З цієї точки зору приїзд популярної блогерки та конспірологині можна розглядати як своєрідний реванш за поїздку іншого правоконсервативного коментатора, Такера Карлсона, до російської столиці. Нагадаю, що російські медіа тоді поставилися до приїзду Карлсона з не меншим, а то й більшим ентузіазмом, ніж українці до приїзду Лумер, а інтервʼю авторитетному у правоконсервативних колах шоумену дав Путін.

З того часу багато що змінилося. Після початку американо-ізраїльської операції проти Ірану Карлсон став непримиренним опонентом, навіть ворогом Трампа, залишив і рух МАГА, і республіканську партію. Сам Трамп без ентузіазму відгукується про Путіна, а його соратники остерігаються називати терміни не те що завершення російсько-української війни, а хоча б відновлення малоперспективного переговорного процесу.

Змінюється і ставлення консерваторів до Росії, яка більше не сприймається багатьма як християнський "град на висотах", як остання фортеця традиційних цінностей. Лумер оголосила про зміну свого ставлення прямо у подвірʼї Києво-Печерської Лаври – монастиря, що кілька тижнів тому став одним з обʼєктів чергової російської атаки на українську столицю.

Насправді це і є головне. Відтоді як Трамп повернувся до Овального кабінету, я не втомлююся підкреслювати, що у господаря Білого дому, як і у його попередника, в кишені немає ключа до завершення російсько-української війни. Тим більш зараз, коли Трамп потрапив в енергетичну пастку Ормузької протоки, з якої взагалі незрозуміло як вибратися – і чи можна вибратися взагалі.

Тому якщо американський президент не готовий допомагати Україні, а ми розуміємо, що таке рішення передбачало б для нього фундаментальний перегляд всієї філософії трампізму, то хай хоча б не "допомагає" Росії, хай ставиться жорсткіше до путінського режиму, хай не має ілюзій щодо можливості домовленостей із російським президентом, хай він та його прихильники перестануть сприймати Росію як вигадану консервативну цитадель.

Якщо Лорі Лумер вдасться переконати Трампа в доречності саме такого підходу, це вже буде великий крок уперед у правильному напрямку.