Чому ніхто не прикриває Зеленського: ознаки політичної кризи в Україні
Та хоча б тому, що зараз практично не видно й не чути спікерів, які б виходили на трибуну й намагалися своїми тілами прикрити Зеленського. Чому так відбувається?
Очевидний висновок: більшість усвідомлює, що кейс, який вивалили антикорупційні органи, звучить правдоподібно. Тому ніхто не поспішає захищати носіїв ухвалених рішень, як це було ще у 2023-2024 роках. Якщо тоді Зеленський був "тефлоновим", і до нього не приліпав негативний осад, то "Міндічгейт" дійсно обвалив основу, на якій влада хотіла будувати новий президентський образ після гострої фази війни.
І ми ж розуміємо, що це ще не всі записи. А з тих, що оприлюднені, складається враження, що прізвище "Зеленський" звідти дуже акуратно вирізали. Іронія в тому, що "1000 годин національного контенту", які президент пропонував створити, НАБУ створило швидше, ніж медійники "Єдиного марафону". І цей блокбастер ще здатен підвищити емоційну планку суспільства – але радості в цьому мало.
Бо країна у війні. І коли падає довіра до національного лідера, це прекрасно бачать і вороги, і партнери. Ворог у такі моменти тисне ще більше (і, можливо, вже сьогодні летітимуть нові ракети). Партнери починають сумніватися у здатності країни до об’єднання.
У підсумку маємо простий факт – з усіх інститутів влади поки що найбільш дорослою структурою залишаються Збройні Сили. Вони хоча б не намагаються клеїтись до міфів і серіалів. Їм довіряють, бо вони працюють.
От і виходить серйозний парадокс: поки в кабінетах шукають, хто винен, суспільство шукає, кому вірити. І, на щастя, ці два списки не перетинаються.
Читайте також: Міндічгейт: як він позначиться на війні та чи стане початком кінця для Зеленського
Підписуйся, щоб дізнаватись новини першим












