Хто ж все-таки переміг на американо-китайському саміті, і чи здав Трамп Тайвань

Умовно кажучи, якщо Трамп приїхав зі своєю книгою The Art of the Deal, то Сі зустрічав його з традиційним трактатом The Art of War. Один приїхав торгуватися, інший збирається протистояти. Один сфокусований на угодах, інший на стратегічних перевагах. Один мислить роками, інший десятиліттями. Один грає в шахи (швидкі й агресивні), інший у вейці, відомі нам під назвою ґо (повільні й розважливі).

У вейці є такий термін 本手 ("справжня рука", беньшоу, японською хонте). Це правильний, надійний хід, який посилює вашу структуру та ліквідовує слабкості в ній, не атакуючи супротивника, а зміцнюючи себе, усуваючи власні слабкості, захищаючи від можливих майбутніх атак та позбавляючи супротивника шансів створювати вам проблеми. Щоб грати такі ходи, треба добре бачити всю дошку на тривалу стратегічну глибину.

Сі не намагався скористатися слабкостями Трампа. Він зробив "беньшоу", хід на зміцнення своєї позиції, назвавши це "конструктивною стратегічною стабільністю". Трамп отримав розкішний прийом, але нічого не досяг. Не справдилися ні його сподівання на великі угоди, ні його прагнення запобігти майбутнім конфронтаціям за допомогою сильної власної позиції, ні (якщо припустити) провокування супротивника на виявлення його намірів. Сі просто відмовився грати в його гру й натомість нав'язав свою.

Зауважу, що концепція "беньшоу" стала досить популярною в Китаї у 2022 році, коли її обрали темою для національного випускного іспиту (гаокао). Тоді китайські медіа масово описували стратегію розвитку КНР саме як "беньшоу" — надійна непохитна конструкція замість метушливого пошуку вигідних варіантів. Ви ж не думаєте, що це сталося випадково.

Отже, питання, хто переміг на саміті, є некоректно поставленим. Попри сподівання американського президента, саміт не був швидкою грою, в якій можна перемогти чи бодай отримати вагому перевагу, яку можна продемонструвати. Саміт став проміжною точкою у довгій грі на отримання стратегічних переваг. Китай зміцнив свою позицію і дав США право наступного ходу.

Продовжуючи аналогії з довгою партією у вейці, по суті, Сі дав зрозуміти Трампу: ти можеш розгрібати халепи на своєму краю дошки, а я тим часом розбудовую міцну позицію на своєму, і ти просто не зможеш мене вкусити, якщо раптом в тебе виникне таке бажання. Тож подумай про те, щоб забрати свою меншу частину дошки й віддати мені мою більшу, так буде добре для нас обох. А інших ми не питатимемо.

Тепер все залежить від того, що США робитимуть далі на Близькому Сході. Але це вже інша тема.