Демократія під час війни: заклики до диктатури є хибним шляхом для України

Нам вдалося зберегти українську незалежність значною мірою тому, що ми — одні з небагатьох серед колишніх республік Радянського Союзу – обрали не лише незалежність, а й демократію.

Для українців незалежність і демократія нероздільні. Не може бути справжньої української незалежності без свободи. І тому сьогодні наше головне завдання таке саме, як і 35 років тому: зберегти незалежність, відстояти її у війні з Росією – і водночас зберегти демократію.

Останнім часом частина коментаторів політичного життя пропонує встановлення диктатури як панацею від нинішніх проблем держави. Це абсурд. І це пряма дорога до знищення держави та заперечення української державної традиції.

Прихильники таких поглядів люблять покликатися на історію, згадують Євгена Коновальця та інших лідерів українського національно-визвольного руху першої половини ХХ століття. Але це саме той випадок, коли незнання минулого веде до небезпечних помилок у сучасності.

Політичним завершенням українського національно-визвольного руху воєнного часу стало створення у липні 1944 року Української Головної Визвольної Ради. Її політична програма передбачала не диктатуру, а незалежну державу з демократичним устроєм, політичними свободами та рівністю громадян.

Через чотири роки була створена Українська Національна Рада – як представницький орган Державного центру УНР в екзилі й продовження державної традиції Української Народної Республіки.

Демократичною була і програма руху, який ми звикли називати дисидентським. Саме його традицію продовжила боротьба за незалежність наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років.

Свобода, демократія, гідність і Європа були гаслами наших революцій – Помаранчевої революції 2004 року і Революції Гідності 2013–2014 років.

І саме демократична Українська держава вже тринадцятий рік протистоїть російській агресії.

Росія воює з нами не лише тому, що хоче нашої території. Вона воює з самим українським вибором: бути незалежними, вільними, демократичними і європейськими.

Тому спроба протиставити демократію ефективності держави, свободу – перемозі, а права громадян – національній безпеці є не просто помилкою. Це заперечення того, заради чого українці боролися протягом поколінь.

Лише демократична Україна матиме довіру вільного світу, підтримку Європейського Союзу і реальну перспективу членства в ньому. Але головне навіть не це.

Демократія потрібна нам не тому, що цього вимагає Європа.

Вона потрібна нам тому, що це – український вибір.

35 років тому ми проголосували за незалежність. Усі наступні десятиліття доводили, що для нас незалежність означає свободу.

Наше завдання сьогодні – не втратити ні першого, ні другого.

З Днем Незалежності України!