Як завершиться війна: два сценарії для України

Після певного піднесення в червні-липні, дивлюсь, українці після останніх ракетних обстрілів стали менш оптимістично дивитись у майбутнє.

Бо беззахисність перед російською балістикою навіть найбільш захищеного в Україні столичного регіону, блокування судноплавства до та з портів великої Одеси, нищення АЗС та логістичних центрів знову актуалізує питання, коли ж завершиться ця клята війна?

Всім, кого цікавить раціональна (а не емоційна) відповідь на це запитання, раджу прочитати чи перечитати "Стратегія: Логіка війни та миру" Едварда Лютвака.

Якщо в сучасному світі більше немає глобального поліцейського, роль якого після перемоги у Холодній війні виконували США, то російсько-українська війна може припинитись тільки за двох умов:

1. Одна зі сторін перемогла, а інша капітулювала. Такий добре знайомий кожному вихідцю з пострадянського простору наратив Другої світової. Хоча більшість його адептів чомусь забуває, що виграш накаутом у війнах – радше виняток, ніж правило. Більшість війн виграють за очками. І тут ми переходимо до другої можливої умови припинення війни.

2. Між сторонами утворюється новий динамічний баланс сил, що формує нову архітектуру взаємин. Приміром, програш Російської імперії у російсько-японській війні 1904-05 років не призвів до колапсу жодної зі сторін. Він лише засвідчив, що баланс сил на Далекому Сході змінився. Відповідно, Росія втратила контроль над Порт-Артуром, частиною Сахаліну та вплив у Кореї. Так само завершилися фінські війни між Фінляндією та СРСР, російсько-турецькі війни та безліч інших воєн.

В нашому випадку це означає, що Росія змушена буде визнати субʼєктність України та її право самій визначати своє майбутнє, а Україна зосередиться на внутрішній розбудові, а не на помсті Кремлю за завдані кривди чи знищенні путінського режиму.

Я досі вірю в те, що другий варіант перспективніший і правильніший за перший. Звичайно, якщо ми не прагнемо піррової перемоги над Росією.

Нацистська Німеччина заподіяла непорівняно більшу трагедію, ніж путінський режим. Тільки Україна заплатила за гітлерівський "Дранг нах остен" від 9 до 13 млн людських життів. Це приблизно від третини до половини сучасного населення нашої держави.

Але навіть після усіх жахів Другої світової переможці відмовилися від Плану Моргентау, що мав офіційну назву "Програма запобігання розв'язуванню Німеччиною 3-ї світової війни" і передбачав розчленування Німеччини, перехід важливих промислових районів під міжнародний контроль, ліквідацію важкої промисловості, демілітаризацію та перетворення Німеччини на аграрну країну.

Географія – це доля. І тому Україні потрібні не ресентиментні напівфеодальні князівства з ядерною зброєю на східному кордоні, а сусід, який серед ночі прокидається в холодному поту від однієї думки про ще одну війну з українцями, але не відчуває її як загрозу. Сильні мають бути шляхетними. Проєкт "антиросія" – останнє, що потрібно українцям для процвітання.

Але обидва сценарії завершення війни вимагають від нас неймовірної витривалості і віри, що все недаремно. Що ми вистоїмо. І що метою цієї війни є народження справді незалежної України. Яка великою ціною виборює собі право самій обирати свою долю і вичавлює з себе віковий комплекс меншовартості не лише щодо Москви...

Головне – не забувати, що війна – заради миру, а не мир – заради війни. І що існування держави Україна набуває сенсу, коли вона робить життя українців кращим, а не кидає всі сили та ресурси на знищення держави-агресора і спалює їх у безкінечній війні.

Якщо ми вистоїмо, ми вже перемогли. Бо дуже довго Україна була пішаком у чужих іграх. Розмінною монетою у чужих оборудках. "Кривавою землею", як сформулював Тімоті Снайдер. І тільки зараз у нас зʼявився шанс нарешті стати субʼєктом і почати грати в свою, а не в чужу гру. Головне, аби ця гра була про краще майбутнє України, а не про знищення росії. Бо знищення росії – це теж чужа гра…