Прірва свавілля: сила права чи право сильного

Людська природа влаштована так, що у невеликих спільнотах ми можемо керуватися почуттями, домовленостями, компромісами, остракізмом – одне слово, усім набором людських емоцій. І це діє.

У великих спільнотах, де люди не знають одне одного, можливі лише два типи взаємодії: закон і свавілля. Сила права та право сильного.

"Люди не янголи", – казав батько американської Конституції Джеймс Медісон. І був правий. Якщо людей не обмежувати, не карати, не бити по руках за ганебні вчинки, вони майже напевно стають жертвами своїх внутрішніх демонів. І перетворюються на хижих звірів.

Щойно "вища доцільність", "расова/національна вищість", "історичні кривди" тощо починають сприйматися як індульгенція від покарання за огидні вчинки, більшість людей перетворюється на садистів і катів. Хтось прагне в такий спосіб отримати квартиру чи жінку "ворога народу", хтось – розжитися на майно євреїв, зігнаних у гетто та концтабори, хтось – згвалтувати пів Прусії, "звільняючи Німеччину", хтось – вирізати тутсі, а хтось – поляків чи українців зі своїх чи сусідніх сил.

Вакуум влади і вакуум права (правил) – страшна річ. Можливо, саме тому більша частина України, виснажена постійною зміною "халіфів на час" у перебігу Перших визвольних змагань, і прийняла більшовицьку владу. Бодай якийсь порядок, особливо коли він перетворився на НЕП, був кращий за свавілля отаманів усіх кольорів.

Аби вижити і перемогти, Україна має повернутися до правил. Правил, однакових для всіх. Без огляду на минулі заслуги. На те, цивільний ти чи військовий. Воював чи не воював. Можновладець чи посполитий.

Навіть недосконалі правила, які працюють однаково для всіх, кращі за "друзям – все, ворогам – закон". Бо свавілля, яке держава толерує, нищить її наче шашель. Якщо ми не хочемо повернутися до СРСР під жовто-блакитним прапором з Бандерою замість Леніна на стіні, ми маємо припинити толерувати будь-яке свавілля.

Dura lex, sed lex. Недосконалий закон краще за відверте беззаконня. Але цей, бодай і недосконалий, закон має бути однаковим для всіх. І не бути кричущо несправедливим.

Тоді дивишся – і не треба буде залучати професійних кікбоксерів до "груп сповіщення" ТЦК. А правоохоронцям не потрібна буде допомога "ветеранів". І серед покарань за злочин не з’явиться раптом "добровільна" мобілізація чи "слава ТЦК".

А злочинців, які пустилися берега від відчуття вседозволеності та безкарності, не призначатимуть комбатами та комбригами. А люди в камуфляжі не чинитимуть суд Лінча над ветераном (і сином загиблого військовослужбовця) через кривий погляд на чиюсь жінку.

Бо ще трохи "революційної доцільності" – і люба українському серцю отаманщина, що не раз губила українську справу, вийде з підручників прямо в сьогодення.