Духовна незалежність: чи вдасться владі остаточно заборонити УПЦ МП

Для релігійних організацій України, пов’язаних з російською церквою, розпочався відлік часу для розривання відносин з Москвою. Формально – судові процедури, які ведуть до повної заборони таких організацій, держава може розпочати через 9 місяців після публікації закону. Але і раніше цього терміну державна влада може проводити оцінку їхньої діяльності і застосовувати засоби впливу. Можна сказати, що спокійного життя в таких релігійних організацій тепер не буде взагалі.

Як прокоментував новий закон народний депутат Володимир В’ятрович, через тридцять днів після підписання закону президентом і його опублікування Державна служба етнополітики і свободи совісті (ДЕСС) отримає можливість перевіряти релігійні організації України на предмет афілійованості з московською церквою. Для цього ДЕСС має створити експертну комісію. Якщо експерти виявлять хоча б одну ознаку співпраці української релігійної організації з російською православною церквою, ДЕСС повинна видати припис з вимогою про усунення порушень закону. На гармонізацію своєї діяльності з законом релігійна організація-порушник матиме 30 днів. У випадку невиконання вимог держава подає до суду і вже суд вирішує, які санкції проти порушника застосувати.

Крім ознак афілійованості з московською церквою, оцінюватиметься також причетність до пропаганди так званого "русского міра". Така причетність теж буде підставою для судового розгляду і повної заборони діяльності винної організації.

Наразі єдиною релігійною організацією в Україні, яка вважається афілійованою з РПЦ, є Українська православна церква. Її керівники можуть сказати, що до російської церкви УПЦ не має жодного стосунку – адже ще у 2022 році на Соборі оголосили про незалежність УПЦ, схвалили новий Статут і навіть прибрали з своєї назви літери МП.

Але експерти ДЕСС ще на початку минулого року встановили, що новий Статут УПЦ не розриває її канонічного зв’язку з РПЦ. УПЦ, за їхніми висновками, залишається по суті структурним підрозділом Московського патріархату лише з певними елементами самоістійності, предстоятель УПЦ митрополіт Онуфрій все ще залишається у складі Священного синоду РПЦ, а єпископи беруть участь в роботі Архієрейського собору російської церкви. Тому зараз говорити про фактичну, а не позірну непідлеглість УПЦ російській церкві – абсолютно немає підстав. Водночас у самій УПЦ – це спростовують.

Зречення верхівки УПЦ від участі в роботі вищих органів РПЦ принципово ситуацію не змінило б в тому аспекті, що стосується запобіганню ворожої до України діяльності. По-перше, неможливо ствердно сказати, що залежність УПЦ від Москви визначається виключно інституційно, а не тільки особистими переконаннями її керівників. По-друге, УПЦ – або, якщо зручніше, УПЦ МП – насправді не є єдиним суб’єктом права. Це мережа, яка складається, за різними оцінками, з 7000 до 12000 окремих парафій, які об’єднує церковно-канонічний зв’язок і спільне визнання ієрархії і підпорядкованості. Кожна така парафія є окремою юридичною особою, і претензії щодо невідповідності закону і ворожої діяльності держава може пред’являти конкретній парафії, а не церкві в цілому.

Державній службі з питань етнополітики та свободи совісті доведеться створити достатню кількість експертних комісій, щоб перевірити діяльність кожної парафії УПЦ. Звичайно, їх не обов’язково має бути стільки ж, скільки самих парафій. Але й не набагато менше, щоб процес перевірок не затягувався, якщо йдеться про необхідність перевірити усі і якомога швидше. І це величезний виклик не тільки для самої ДЕСС – де набрати достатню кількість фахових експертів? – але і для уряду. Бо роботу експертів треба фінансувати. Досі ДЕСС обходився платникам податків дуже недорого, а для нормальної роботи з наступного року – це вже має бути серйозна стаття витрат у держбюджеті.

Крім того, закон передбачає, що обвинувачена у співпраці з Москвою релігійна організація, яку заборонить суд, має право оскаржити таке судове рішення. Це демократична норма, і взагалі вся процедура вирішення питання з релігійними організаціями, які співпрацюють з Росією приписана максимально гуманно і демократично – наголошує голова ДЕСС Віктор Єленський.

Тобто, закон – про індивідуальну відповідальність конкретних колаборантів за конкретні ворожі дії, а не про відповідальність УПЦ в цілому. Але це також означає повторні розгляди однієї справи у апеляційній інстанції та у Верховному суді. Як приклад того, скільки часу це займає, можна згадати суди навколо Києво-Печерської Лаври. Вона, фактично, досі залишається в руках УПЦ, хоча договір оренди закінчився ще у грудні 2022 року, держава його не подовжувала, а судова тяганина ще триває на рівні апеляції. Якщо помножити суди в трьох інстанціях на кількість парафій УПЦ – процес реальної заборони церкви-колаборанта може затягнутися не просто на роки, а на десятиліття.

Отже, закон про "духовну незалежність", як назвав його президент Зеленський – це швидше про тривалий процес, а не про швидкий результат. Це, звичано, викличе глибоке розчарування у прихильників радикального вирішення питання представництва російської церкви під брендом УПЦ в Україні – адже якомога скоріше припинення її діяльності справді є нагальною вимогою часу і безпекової ситуації. В з такої позиції закон виглядає недосконалим, неефективним.

Однак, як це не парадоксально, саме поступовість може зіграти на користь справі. Після ухвалення Закону "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій" Всесвітня рада церков висловила стурбованість можливістю колективного покарання УПЦ МП. Папа Римський Франциск заявив, що жодну християнську церкву не можна забороняти. І не забуваймо про активність промосковських лобістів у парламентах держав-партнерів України, які завжди готові ускладнити надання Україні допомоги під приводом ніби-то порушення нею демократичних норм. Поступовість і логічність процедур заборони релігійних організацій-колаборантів вже самі по собі є контраргументом проти таких помилкових суджень. І вони можуть полегшити пояснення дій і мотивів української влади як міжнародним партнерам, так і широкій міжнародній спільноті. Але це вже питання якості комунікації і хисту українських дипломатів.